ФОҐЕЛЬВАЙДЕ, Вальтер фон дер - Біографія, життя і творчість письменника

ФОҐЕЛЬВАЙДЕ, Вальтер фон дер - Біографія, життя і творчість письменника

(бл. 1170 — 1228)

ФОҐЕЛЬВАЙДЕ, Вальтер фон дер - творчість письменника

ФОҐЕЛЬВАЙДЕ, Вальтер фон дер (Vogelweide, Walther von der — бл. 1170—1228) — німецький поет-мінезинґер.

Достовірних відомостей про життя Фоґельвайде майже не збереглося. Спірним залишається питання про його місце народження: Тіроль, Австрія, Швейцарія чи Середня Німеччина. Усі відомості про життя Фоґельвайде можна узяти з його ж творів. Імовірно, він походив із сім’ї міністеріала (незнаного і незаможного рицаря); можливо, відвідував духовну школу. Вирішальну роль у творчому розвитку поета відіграла Австрія, де він навчався «мистецтву музики та слова». У 2-ій пол. XII ст. Австрійське герцогство переживало період економічного та культурного розквіту, а віденський двір став одним із найважливіших центрів куртуазної культури. При цьому дворі Фоґельвайде, який був бідним мандрівним рицарем і постійно потребував протегування меценатів, і творив. Близько 1190 р. він вступив у гурток віденських мінезинґерів. Там він навчався мистецтву куртуазної лірики у Р. фон Хагенау (Старого).

У 1198 р. помер покровитель поета, австрійський герцог Фрідріх VI, а його спадкоємець Леопольд VII був менш прихильним до Фоґельвайде. Довелося залишити Австрію та мандрувати у пошуках нового мецената. Тривалий час поет мандрував різними німецькими землями (припускають також про його подорожі в Італію і Францію), служачи то одному, то іншому пану (маркграф Дітріх Мейсенський, кельнський єпископ Енґельберт, герцог Бернгард Каринтійський). Відомо, що того самого 1198 р. Фоґельвайде знайшов притулок при дворі германського короля Філіппа Швабського. Він писав політичні шпрухи, які принесли йому велику славу. Як визнаний поет, Фоґельвайде з’являвся при різних дворах. Він часто відвідував двір відомого мецената — ландграфа Германа Тюрингського, де зустрічався з відомим мінезингером В. фон Ешенбахом. У поемі «Війна співців»(бл. 1300) розповідається, як у Вартбурзькому замку за ініціативи Германа відбувся турнір поетів, в якому взяли участь Фоґельвайде і В. фон Ешенбах. Цей сюжет підхопили німецькі митці XIX ст.: Новаліс («Генріх фон Офтердінген») і Е.Т.А. Гофман («Змагання співців»), Р. Вагнер (опера «Танґейзер, або Змагання співців у Вартбурзі»).

До нас дійшов єдиний документ, що стосується життя Фоґельвайде — дорожній рахунок єпископа Вольфґера, за яким 12 листопада 1203 р. він розпорядився видати поету 5 сольді на придбання хутряної шуби. Отже, Ф. був у почті єпископа. 1212 р. він вступив на службу до імператора Фрідріха II. На схилі віку (бл. 1230 р.) Фоґельвайде одержав від Фрідріха II земельну ділянку, очевидно, неподалік від Вюрцбурґа. За достовірним свідченням середини XIV ст., Фоґельвайде був похований у притворі Вюрцбурзького собору. На його гробниці викарбувано латинський чотиривірш, у якому поет називався «годувальником пташиної зграї» (натяк на Vogelweide — місце годування птахів) та «квіткою красномовства».

Творчість Фоґельвайде різноманітна за мотивами та поетичними формами. Він писав любовні пісні і в куртуазному, і народному дусі, «хрестові пісні» і пісні про мінливості долі у дусі лірики вагантів, «пісні світанку» і шпрухи — злободенні поезії політичного й етичного змісту. Для поезії Фоґельвайде характерне розмаїття, майстерне володіння формою, індивідуальна переробка багатьох жанрів. Саме його творчість знаменує розквіт мінезингу і водночас виходить за рамки куртуазної естетики.

За традицією, що сягає доби романтизму, поетичні твори Фоґельвайде поділяють на «пісні» та «шпрухи». У ранніх піснях він наслідує свого вчителя Р. фон Хаґенау, оспівує, згідно з куртуазним каноном, красу та чесноти Прекрасної Дами. Проте любовна лірика Фоґельвайде швидко вийшла за рамки усталеної традиції. Полемізуючи з Хаґенау, він протиставляє меланхолії та безмовному почуттю («кохання без взаємності») радість розділеного кохання. Поет оспівує земну красу, створює яскравий і мальовничий поетичний світ. Фоґельвайде чудово засвоїв ідеологію та мистецтво мінезингу, однак створив протилежний куртуазній етиці образ коханої, близький до героїні народної любовної лірики. Він називає її не «дама» (frouwe), а «жінка» (wip), звертається до неї не на «Ви» (іг), а на «ти» (du). Оспівуючи чуттєве кохання і кохання високе, Фоґельвайде зображує не лише недоступну даму, а й просту дівчину, і навіть дружину, що було нетрадиційним для куртуазної лірики.

Найзнаменитіша пісня Фоґельвайде — «Під липою» («Under der linden an der heide...»). Ця варіація на тему пасторалі є поетичною розповіддю простої дівчини про побачення з коханим. Пісня містить фольклорні мотиви, перейнята відчуттям краси природи, привертає простотою і природністю. Поет зображує земні почуття, використовує звуконаслідувальний рефрен «тандарадей»:

Де тінь од липи

У долині,

Постіль на двох узріли б ви.

Що там є ліпо,

Свідчать нині

Зламані квіти між трави.

А з уголовини в гаю —

Тандарадей! — співалось любо солов’ю.

Я поспішала

У гай щосили,

Де мій коханий ждав мене.

Там я пізнала,

Боже милий,

Блаженство, що не промине.

Чи цілував? — Разів до ста —

Тандарадей! — червоні досі ще уста...

(Пер. І. Качуровського)

Фоґельвайде був також визначним політичним поетом-публіцистом свого часу, майстром шпруха. До нього шпрухи входили у репертуар мандрівних поетів, які не висували до жанру особливих вимог. Фоґельвайде перетворив шпрух у знаряддя політичної боротьби. У своїх шпрухах він дав аналіз суспільної ситуації в Німеччині та Європі. Фоґельвайде засуджував багатьох впливових осіб, зокрема Оттона IV, котрий відмовив йому у заступництві, гострій сатирі піддав папський Рим, обурюючись із приводу втручання Римської курії у справи Німецької імперії. Поет був переконаним прихильником зміцнення світської імперської влади в Німеччині, супротивником папського впливу. Він викриває феодальну анархію, захищає ідею національної єдності і народного добробуту. Особливе місце у шпрухах посідає тема повчання. Політичну пропаганду він поєднує із моральною проповіддю. Фоґельвайде ратує за моральну досконалість особистості і щиросердну чистоту. Поет у своїх шпрухах викрив користолюбство Філіппа, жорстокість Оттона, затаврував скнарість ченців, розбещеність придворних, розгул і пияцтво військової вольниці. Найвищою чеснотою людини він вважав честь; ставив її понад багатство і знатність походження.

Фоґельвайде був у величезній повазі поміж поетів свого часу. Його вславляли Ґотфрід Страстбурзький і Ґуго Трімберзький; німецькі мейстерзингери вважали Фоґельвайде одним із своїх дванадцяти великих майстрів. Однак згодом його надовго забули на батьківщині. «Друге народження» Фоґельвайде відбулося у 20—30-х pp. XIX ст. після появи книги Л. Уланда «Вальтер, старонімецький поет» (1822), видання його творів К. Лахманом (1827) і виходу їхнього перекладу сучасною німецькою мовою, зробленого К. Зімроком (1833).

До нашого часу не збереглися рукописи самого Фоґельвайде, з його творами читачі знайомляться за поетичними антологіями, складеними вже після смерті Ф. Відомо у копіях близько сімдесяти пісень і ста шпрухів Фоґельвайде.

Українською мовою вірші Фоґельвайде перекладали Л. Первомайський, І. Качуровський та П. Тимочко.

Є. Васильєв



Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.