Франк, Леонгард - Біографія, життя і творчість письменника

(1882 — 1961)

У вересні 1882 року, в старовинному Вюрцбурзі, де вузькі вулички пахли деревом і потом, народився Леонгард Франк — син теслі, хлопчик із очима, що вбирали світ як нескінченну загадку. Його дитинство минало серед стружок і молотків, але серце прагнуло іншого — не ремесла, а краси, не підпорядкування, а свободи.

Шість років у народній школі — і ось він уже працює: то кельнером, то шофером, то маляром. Життя гартувало його, але не ламало. Зрештою, з кількома мідяками в кишені, Франк вирушає до Мюнхена, аби вчитися живопису у школі Антона Ажбе — слов’янина з добрим серцем, який, за словами Кандінського, навчав багатьох безоплатно. Франк, хоч і злидар, виявив неабиякі здібності: його кольорові літографії, натхненні музикою Бетховена, зачаровували.

Та живопис не став його долею. У серці наростало бажання розповісти про пережите, про дитинство, про друзів, про Вюрцбург. Він покидає пензель і береться за перо, працюючи до знемоги, впроголодь, над першою книгою.

У 1914 році світ побачив роман «Розбійницька ватага» («Die Räuberbande»), який одразу зробив Франка відомим. Герої — вюрцбурзькі підлітки, захоплені Шиллером і Карлом Мауром, мріють створити свою зграю розбійників, боротися за справедливість, карати тиранів. Вони читають К. Мая, мріють про американські прерії, хочуть спалити ненависне місто і втекти за океан.

Але реальність жорстока: тирани — це майстри, садисти-вчителі, побожні батьки. Юні бунтівники, дорослішаючи, стають схожими на своїх батьків, успадковують їхні професії та звички. Бунт не відбувся, і від цього, незважаючи на передбачуваність, стає сумно.

Роман, з його тонким переданням умонастроїв передвоєнного молодого покоління Німеччини, став класикою.

Перша світова війна викликала в Франка глибокий протест. У 1915 році він емігрує до Швейцарії, де пише цикл оповідань «Людина є доброю» («Der Mensch ist gut», 1917). Ці твори — заклик до припинення війни, до людяності.

Оповідання «Батько» розповідає про кельнера, який мріє, щоб його син здобув освіту, але син гине на війні. Батько, втративши все, звертається до людей із закликом повалити уряди, які розв’язали війну. Ці оповідання викликали масові антивоєнні демонстрації.

У 1920 році за цю книгу Франк отримав премію імені Г. фон Кляйста. Визнання прийшло, його твори перекладалися багатьма мовами.

У 1920-х роках, під час інфляції та безробіття, Франк повертається до теми своїх «розбійників». У романі «Охсенфуртський чоловічий квартет» («Das Ochsenfurter Männerquartett», 1927) четверо безробітних вирішують створити квартет, щоб заробити на життя. Зі співчутливою іронією автор змальовує їхні спроби, які виглядають жалюгідними і комічними.

У романі «З трьох мільйонів три» («Von drei Millionen drei», 1932) Франк показує неспроможність маленької людини вижити у жорстокому світі. Герої вирушають до Південної Америки, але стикаються з реальністю політичної боротьби, економічної кризи та безробіття.

Ці твори — спроба знайти надію в безнадійності, показати, що навіть у найтемніші часи людина шукає світло.

У 1933 році нацисти спалюють книги Франка. Він знову емігрує: спочатку до Швейцарії, потім до Парижа. Після захоплення Франції потрапляє в концентраційний табір, звідки втікає до Іспанії, а звідти — до США.

У 1949 році виходить повість «Учні Ісуса» («Die Jünger Jesu»), де хлопчики створюють організацію лицарів справедливості, допомагають знедоленим. Це — надія на те, що нове покоління принесе світло в темряву.

У 1952 році Франк публікує автобіографічний роман «Зліва, де серце» («Links, wo das Herz ist»), де розповідає про своє життя, дитячі враження, друзів, митців. Це — сповідь людини, яка пройшла через бурі, але зберегла серце.

Останні роки життя Франк провів у Мюнхені. У 1957 році в НДР вийшло повне зібрання його творів, він став членом Німецької академії мистецтв, почесним доктором університету Гумбольдта, лауреатом Національної премії НДР. На студії ДЕФА були зняті фільми за його творами.

Леонгард Франк помер 18 серпня 1961 року в Мюнхені. Його життя — це шлях людини, яка, попри всі випробування, залишилася вірною собі, своїм ідеалам, своїй мрії про справедливість і людяність.

Леонгард Франк — це голос совісті, що лунає крізь час, нагадуючи нам про цінність людяності, про силу слова і про те, що навіть у найтемніші часи можна знайти світло.