ГАВЛІЧЕК-БОРОВСЬКИЙ, Карел - Біографія, життя і творчість письменника

ГАВЛІЧЕК-БОРОВСЬКИЙ, Карел - Біографія, життя і творчість письменника

(1821 — 1856)

ГАВЛІЧЕК-БОРОВСЬКИЙ, Карел - творчість письменника

ГАВЛІЧЕК-БОРОВСЬКИЙ, Карел (Havlicek-Borovsky, Karel - 31.10.1821, Борово — 29.08.1856, Прага) — чеський письменник.

Гавлічек-Боровський народився в родині небагатого торговця, в селі Борово, що поблизу містечка Німецький Брід (тепер — Гавлічкув Брод). Навчався спочатку в м. Іглаві, а потім у гімназіях Німецького Броду та Праги. У 1840 р. вступив у єзуїтську духовну семінарію в Празі. У семінарії Гавлічек-Боровський написав кілька їдких епіграм на постулати релігії та своїх наставників, за що його вигнали з семінарії. Якийсь час після цього Гавлічек-Боровський займався самоосвітою, вивчав чеську мову, історію, літературу, філософію, потім мандрував Чехією, Словаччиною, Галичиною, маючи намір обійти «всі слов’янські землі». У кінці 1842 p., найнявшись домашнім учителем, він поїхав у Москву. У Москві Гавлічек-Боровський пробув з лютого 1843 по липень 1844 pp., жив у родині відомого слов’янофіла, професора С. Шевирьова, познайомився з багатьма діячами російської культури. Там він вивчав російську мову, історію, літературу, почав перекладати чеською мовою повісті М. Гоголя.

Одночасно Гавлічек-Боровський писав і власні, оригінальні роботи. Перші його твори — це епіграми та сатиричні вірші, полемічно спрямовані проти монархії, церкви, владної верхівки Росії та Австро-Угорщини.

Після повернення з Росії Гавлічек-Боровський певний час мешкав у Німецькому Броді, займався просвітницькою діяльністю, організував бібліотеку, самодіяльний театр. Тут він підготував до друку книжку нарисів «Картини Росії», яка частково була опублікована в чеській періодиці, ще коли Гавлічек-Боровський перебував у Росії. Повністю книга була видана лише після смерті Гавлічека-Боровського. З весни 1845 року Гавлічек-Боровський замешкав у Празі. У тогочасних празьких журналах і газетах публікувалися його статті, розраховані головним чином на ремісників, міщан і селянство, — статті про культурне та політичне життя країни. Одна із них, «Останній чех», яка була присвячена творчості Йозефа Тила, зробила Гавлічека-Боровського знаменитим. У цій статті Гавлічек-Боровський закликав співвітчизників до патріотизму, до боротьби за свої права власними силами. Після появи статті «Останній чех» у 1846 р. Гавлічек-Боровський запропонували очолити «Празьку газету» («Prazske noviny») та літературний додаток до неї — «Чеську бджолу». На той час це була єдина газета чеською мовою. З 1848 року Гавлічек-Боровський видавав «Національну газету» («Narodni noviny»), входив у склад Національного комітету, обирався депутатом сейму, виступав ініціатором скликання слов’янського з’їзду, написав значну кількість яскравих публіцистичних статей і сатиричних віршів, спрямованих проти австро-угорського католицького засилля в чеському суспільстві. Через постійну конфронтацію із владою та церквою Гавлічека-Боровського неодноразово заарештовували і піддавали суду, його «Національну газету» кілька разів забороняли. Після остаточного закриття газети в січні 1850 р. Гавлічек-Боровський переїхав у містечко Кутна Гора, що поблизу Праги, де на власні кошти почав видавати газету «Слов’янин» («Slovan»). Через рік уряд заборонив і цю газету. Гавлічек-Боровський з родиною перебрався у Німецький Брід. Того ж 1851 року, за особистим розпорядженням міністра внутрішніх справ Баха, Гавлічека-Боровського заарештували і таємно відправили в заслання, у провінційне містечко Бріксен, де він майже в цілковитій ізоляції провів чотири роки. У квітні 1855 р. уряд дозволив йому, вже тяжко хворому, під поліцейським наглядом повернутися у Прагу. Ще через рік, 29 липня 1856 року, Гавлічек-Боровський помер.

Літературний спадок Гавлічека-Боровського складають понад сто епіграм та сатиричних віршів, цикл політичних віршів, створений упродовж 1848—1849 років, значна кількість літературно-критичних і публіцистичних статей і нарисів, серед яких найбільш відомі — книжка нарисів «Картини Росії» («Obrazy z Rus»), статті «Останній чех» (1845), «Розділ про критику» (1846), збірка статей «Дух національної газети» («Duch narodnich novin», 1850) і памфлет «Кутногірські послання» («Epistoly kutnohorske», 1850). Крім того, Гавлічек-Боровський переклав чеською мовою багато творів М. Гоголя, включаючи «Мертві душі». Центральне місце у творчому спадку Гавлічека-Боровського займають три його сатиричні поеми «Тірольські елегії»(1852), «Хрещення святого Володимира»(1848—1854) і Король Лавра»(1854).

Сатиричну поему «Тірольські елегії» («Tyrolske elegie») Гавлічек-Боровський написав під час заслання у Бріксені. Поема автобіографічна за змістом, у дев’яти її розділах-елегіях поет змальовує обставини свого арешту та свою мандрівку у супроводі австрійських жандармів з Німецького Броду у Бріксен. Через свій гострополітичний зміст за життя поета цей твір не з’явився друком.

Вперше поема була опублікована у чеській газеті «Час» у грудні 1860—1861 pp. Поема, іронічна за своїм змістом, побудована у формі жартівливої сповіді поета-оповідача місяцю, від якого австрійські жандарми, котрі приїхали заарештовувати поета, не в змозі його ізолювати. Під час цієї сповіді поет розповідає історію свого арешту та заслання і водночас дає їдкі та влучні характеристики політиці австрійського уряду.

Поема «Король Лавра» («Krai Lavra») була написана Гавлічеком-Боровським влітку 1854 р. у Бріксені. За своїм жанром — це іронічна притча, в основі якої вільна обробка ірландської народної легенди. Полемічний підтекст поеми спрямований на те, щоб осміяти прогнилу австрійську монархію.

Найбільш значною як в кількісному, об’ємному, так і в художньому аспектах з-поміж епічних творів Гавлічека-Боровського є поема «Хрещення святого Володимира» («Krest svateho Vladimira»), яку поет писав з 1848 по 1854 pp., але так і не закінчив. З точки зору форми поема є пародією на російську історію, але насправді автор має на увазі австрійську дійсність. Поема Гавлічека-Боровського — це яскрава сатира на австрійську монархію і католицьку церкву. Головна ідея твору полягає у тому, щоб показати, що церква служить не справі очищення та порятунку душ віруючих, а інтересам влади. Поема складається з десяти пісень. Її сюжет — це своєрідна сатирична версія обставин, які спонукали київського князя Володимира до запровадження на Русі християнства. Тематично поема немовби розпадається на дві частини — з 1-ї по 4-у і з 5-ї по 10-у пісні. У першій частині змальована язичницька Русь, у другій — Русь напередодні прийняття християнства. У фабульну основу першої частини поеми покладений конфлікт між князем Володимиром та язичницьким богом Перуном. Конфлікт спровокований тим, що в день свого народження Володимир зажадав від Перуна, аби той влаштував йому святкову громовицю, після якої обіцяв пригостити його шоколадом. З відповідним наказом він надіслав до бога свого гінця-швидко-хода, але той невдовзі повернувся зі звісткою про те, що ображений Перун не тільки відмовився виконати наказ князя, а ще й дозволив собі грубі та лайливі висловлювання. Розлючений Володимир хотів було відразу послати жандармів, щоб ті заарештували бога, але, трохи заспокоївшись, вирішив не псувати собі свято. Він влаштовує гучний бенкет для своїх підданих, а потім все ж таки наказав заарештувати Перуна.

Образ бога-громовержця Перуна, центрального божества у слов’янському язичницькому пантеоні, змальований в поемі іронічними фарбами і комічно приземлено. Від того могутнього ореолу, в якому він постає у міфах, в поемі не залишилося і сліду. Тут він — жалюгідна маленька істота, цілком залежна від волі монарха, змушена виконувати всі його забаганки. Цивільний суд не знаходить такої статті, за якою можна було б засудити бога. Тоді Володимир наказує розглянути цю справу військовим юристам, котрі швидко оголошують богу і звинувачення, і вирок. Разом з Перуном страчують і якогось журналіста, котрий виступив проти віри та написав статтю про бога. Перша частина закінчується сумними роздумами Перуна про те, що богів створюють на потребу політикам і владі.

У другій частині поеми змальована сатирична картина періоду безбожжя на Русі і боротьба різних політичних угруповань за ствердження нової, вигідної для них релігії.

Відсутність бога спочатку аж ніяк не позначилась на стані справ у Русі. Все залишилося, як і раніше, — багаті багатіли, бідні біднішали, злодії продовжували красти, а суди вирішували справу на користь тих, хто більше платив. Але невдовзі все змінилося. Першою через відсутність бога постраждала церква. Церковники просять князя обрати нового бога. Князь обіцяє, що зробить це, але хоче подумати і порадитись. Для цього князь збирає раду міністрів, на якій кожен з присутніх пропонує обрати бога, доходячи або до повного безглуздя, — на кшталт оголошення конкурсу через газету, — або ж керуючись корисливими міркуваннями, як, наприклад, міністр освіти. У свою чергу, з різними кандидатурами на місце бога звертаються до князя його численні коханки. Врешті-решт князь доручає цю справу своєму слузі Матесу, котрий через газету оголошує конкурс на вакантну посаду бога. Римський папа, довідавшись про конкурс, посилає на Русь єзуїтів. В останній, 10-ій, пісні змальовується конкурс, який влаштовує Володимир для представників різних релігійних конфесій, що претендують на вакантну посаду. На конкурс зібралися православні та єзуїти, іудеї та мусульмани, а саме змагання порівнюється із собачою гризнею. З незакінчених уривків поеми дослідники роблять висновок, що фіналом твору мала стати бійка представників різних релігій і хрещення князя Володимира.

Українська тематика у творчості Гавлічека-Боровського навіяна спогадами про перебування у Галичині під час подорожі в Росію (статті «Слов ’янин і чех», «Слов’янська політика», обидві — 1846; вірш-епіграма «Патрони Галичини «тощо). Гавлічек-Боровський підтримував прагнення українського народу до визволення з-під австрійського гніту. Був близько знайомий з Я. Головацьким і О. Бодянським. Сатиричну творчість Гавлічека-Боровського високо оцінив І. Франко, котрий переклав майже всю його поетичну спадщину, дослідив життя і творчість. Українською мовою окремі вірші Гавлічека-Боровського переклали М. Лукаш, Є. Бандуренко, О. Шевченко.


В. Назарець



Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.