ГАЙНЕ, Генріх - Біографія, життя і творчість письменника

ГАЙНЕ, Генріх - Біографія, життя і творчість письменника

(1797 — 1856)

ГАЙНЕ, Генріх - творчість письменника

ГАЙНЕ, Генріх (Heine, Heinrich - 13.12.1797, Дюссельдорф— 17.02.1856, Париж) — німецький поет.

Гаррі — так називали поета в дитинстві — народився в сім’ї єврейського торговця Самсона Гайне та Бетті, у дівоцтві — ван Гельдерн. З 1810 по 1814 pp. навчався у Дюссельдорфському ліцеї. Наступний рік майбутній поет провів, як «учень мільйонера», у конторі процвітаючого банкіра Ріндскопфа у Франкфурті-на-Майні. У 1816 р. Гайне продовжував заняття комерцією в Гамбурзі у торговельній фірмі дядька-мільйонера Соломона Гайне. У 1817 р. вперше були опубліковані вірші Гайне в журналі «Гамбурзький страж». Юнацька лірика Гайне стала відгуком на сильне нерозділене почуття до кузини Амалії.

На кошти дядька Гайне вступив у Боннський (1819), звідки потім перевівся у Геттінґенський університет (1820), який змушений був покинути через дуель. У квітні 1820 р. він вступив у Берлінський університет, де слухав лекції Ґ.В.Ф. Гегеля. У січні 1824 р. Гайне повернувся в Геттінґенський університет. У цьому ж році восени він здійснив першу подорож по Гарцу. 2 жовтня 1824 р. його прийняв Й.В. Гете у своєму веймарському домі. 20 липня 1825 р. Гайне захистив у Геттінґенському університеті дисертацію на ступінь доктора права. Напередодні він прийняв лютеранство. Гайне згодом багато мандрував, відвідав Англію (1827), Італію (1828). Враження від цих мандрівок відтворені у його подорожніх нотатках.

Під час літнього відпочинку на острові Гельголанд Гайне прочитав у газетах про Липневу революцію. Це підштовхнуло його до думки поїхати у Францію. Гайне прибув у Париж 14 травня 1831 р. Усе його подальше життя проминуло в столиці Франції. У Німеччину він побоювався повертатися, оскільки йому загрожував арешт за політично гострі твори. За чверть століття Гайне побував у Німеччині двічі: восени 1843 р. і навесні 1844 р. Він лише раз відвідував Німеччину, щоби побачитися з матір’ю і владнати справи з видавцем Ю. Кампе, котрий видавав, починаючи з 1826 p., всі твори Гайне. Згодом поїздки на батьківщину стали неможливими і за станом здоров’я: в Гайне прогресував параліч спинного мозку. У травні 1848 р. він востаннє вийшов з дому, щоби відвідати Лувр. Решта життя поет був прикутий до ліжка.

Проживаючи в Парижі, Гайне у різний час спілкувався з О. де Бальзаком, Жорж Санд, Г. К. Андерсеном, Р. Вагнером, Дж. Маєрбером, Ф. Лассалем та К. Марксом.

«Книга пісень»(«Buch der Lieder», 1827) — поетична збірка Гайне, яка принесла йому величезну популярність в Німеччині, а згодом і в усьому світі. За життя автора її перевидавали 13 разів; багато віршів були покладені на музику Р. Шуманом, Ф. Шубертом, Й Брамсом, П. Чайковським, Р. Штраусом, Е. Ґріґом та ін. композиторами.

Гайне починав творити у той час, коли в Німеччині лірична поезія переживала розквіт. Епоха романтизму зробила лірику традиційним жанром німецької літератури. Його поезія стала найвищим досягненням німецького романтизму. Гайне заперечував застарілі поетичні умовності, розповідаючи про свої почуття без риторики та патетики, а інколи дозволяв собі навіть іронізувати з пристрасності власних почуттів. Щирість, природність, імпровізаційність його поезії підкорили тодішнього читача. Гайне, безсумнівно, допомагав «створенню» лірики. З космічних висот і небесних далей він переніс її у бюргерську вітальню, але від цього вона не перестала бути щирішою і величнішою. Без кохання немає щастя, без щастя неможливе життя — ось кредо ліричного героя «Книги пісень» Гайне. Його максималізм хвилював, викликав співчуття і наштовхував на думку про те, що не лише нерозділене кохання створювало непереборний конфлікт ліричного героя з навколишнім світом. Ліричні вірші Гайне насичені прикметами повсякденності, які змушують повірити в істинність і щирість почуттів.

Крізь ліричну схвильованість постійно проривається іронічна інтонація. Герой «Книги пісень», яким би не був щасливим, завжди пам’ятає, що це лише мить, а не вічне блаженство. Знехтуваний, він знаходить у собі сили посміхнутися, продовжувати жити і знову кохати. Завдяки іронії Г. вивищується над своїми героями, автор завжди мудріший за того, про кого він пише.

Назвою «Книга пісень» Гайне означив жанр і первні своєї лірики: поет у першій книзі наслідував традиції німецького фольклору. Він брав окремі теми та мотиви з усної народної творчості, форма багатьох його віршів близька до пісні. Як і в німецькій пісні, вірш Гайне є почасти ліричним монологом, а явища природи і почуття героя утворюють паралель.

Жанрове означення «пісня» означає свободу поетичної форми, і автор охоче цим користується. Водночас до «Книги пісень» входить чимало віршів, написаних у строгих канонічних жанрах сонета, балади, романсу. Це пояснюється тим, що юний Гайне прагнув випробувати свій талант у найрізноманітніших жанрах, як: відповідали мінливості настрою ліричного героя

«Книга пісень «складається з чотирьох розділів, а розпочинається вона з «Юнацьких страждань» («Junge Leiden»). Це найромантичніший розділ. Переживання спричинені муками нерозділеного кохання. Ліричного героя вони сповнюють відчаєм; сон і реальність, життя і смерть борються в його свідомості. Двійник поета сприймає свою трагедію як єдину в світі.

Відчуття того, що герой переживає «давню, але вічно нову історію», пронизує і другий розділ «Книги пісень» — «Ліричне інтермецо» («Lyrisches Intermezzo»). Це примирює страждальця з життям. Відчай змінюється світлою печаллю. До цього циклу належить вірш про сосну і пальму, широко відомий за перекладом-переспівом М. Лєрмонтова.

У третьому розділі, названому «Повернення на батьківщину» («Die Heimkehr»), любовні переживання юності постають з часової дистанції: минуле хвилює, але змушує швидше осмислити його, аніж пережити знову. Гайне використовує традиційний прийом подорожі: розчарований ліричний герой покинув рідні місця і тепер, повернувшись, дивиться на все просвітленим поглядом. Юнацькі страждання для нього дорогі як спогади. До циклу «Повернення на батьківщину «входить найвідоміший ліричний вірш Гайне, присвячений казковій рейнській красуні Лорелеї.

Поетична народна легенда про чарівницю, яка занапащає усіх, хто пропливає Рейном поблизу високої скелі, здавна побутувала у німецькому фольклорі. Цей сюжет використав у своїй баладі К. Брентано. Але саме Гайне зробив його настільки знаменитим, що його вірш став народною піснею.

На відміну від романтиків, Гайне трактує образ Лорелеї не як таємничу реальність, а як прекрасну вигадку. У перших двох циклах «Книги пісень «кохана зображалася підступною і жорстокосердою. У третьому циклі, починаючи з цього вірша, сприймання пристрасті змінюється: Лорелея втілює згубну силу кохання, якою вона наділена всупереч власній волі. Не кохана є причиною сердечного болю, а саме кохання — почуття складне, незбагненне, загадкове. У цьому поет наближається до прози критичних реалістів, які відтворили в романі діалектику почуттів.

Поступово від циклу до циклу аналітичне начало поезії Гайне посилюється, стаючи домінуючим в останньому розділі «Книги пісень» — Північному морі» («Nordsee»). Ліричний герой, переживши розчарування і втрати, намагається тепер жити одним життям із природою, почуватися маленькою, але необхідною частинкою Всесвіту. Йому видається тепер абсурдним пустопорожнє розумування, він звільняється від романтичних мрій і фантазій. Символічна назва вірша — «Аварія корабля» («Der Schiffbriichige»).

«Подорожні картини» («Reisebilder», 1824— 1830). На відміну від своїх попередників, які зверталися до жанру подорожнього нарису, Гайне мало уваги приділяє місцевому колориту та історичним пам’яткам. Подорожні враження стають для нього поштовхом для роздумів на історичні та літературні теми. Гайне майстерно передає внутрішній рух через зовнішній.

У «Подорожніх картинах» автор знайомиться з країнами, які перебували в той час на різних стадіях суспільного розвитку. Порівнявши буржуазні закони британської столиці з патріархальністю загублених в горах німецьких селищ чи давніми звичаями італійських міст, Гайне робить зримим історичний прогрес, зауважуючи при цьому не лише технічне вдосконалення, а й моральні втрати.

Подорожуючи, Гайне поринає у дитячі та юнацькі спогади, розмірковує про долю Наполеона і відображення її в літературі; його хвилюють твори В. Шекспіра, Й. В. Гете і Дж. Н. Г. Байрона, він створює мальовничі пейзажні замальовки. Побувавши на копальнях у Гарці, Гайне з жалем розповідає про застиглий життєвий устрій рудокопів та їхніх сімей, про важку працю гірників та про їхню соціальну пригнобленість.

Гайне-прозаїк знайшов довірчу форму оповіді, він робить читача своїм співрозмовником, намагається перетворити його в однодумця. Автор легко переходить від однієї теми до іншої, не намагаючись детально аргументувати свої висновки, а лише даючи поштовх думці читача. Його проза асоціативна. Вершини Брокена змушують його згадати легенду про доктора Фауста, а сонячні площі Верони викликають образи шекспірівських закоханих.

У «Подорожніх картинах» зі всією силою розгорнувся гумористичний талант автора. Гайне змальовує чудові сатиричні портрети самовдоволених філістерів, сміється із псевдомудрих учених і бездіяльних гультяїв-студентів, передаючи через зовнішній опис їхню сутність.

Портрети сатиричних персонажів неприховано абсурдні, як є абсурдними й життєві уявлення цих людей. Наприклад, якийсь філософ та книготорговець зображений одягнутим «у трансцендентально-сірий костюм», а далі сатирик констатує, що «жорсткі та моторошні риси його обличчя могли б слугувати кресленням для підручника геометрії»!

У Парижі Гайне зблизився з послідовниками К.А. де Р. Сен-Сімона, його хвилювали проблеми політичних змін у суспільному житті Франції та Німеччини. Поет пильно вглядався у ті реформи, які відбулися у Франції після Липневої революції у 1830 p., поспішаючи розповісти німецькому читачеві про падіння Бурбонів, про політичну боротьбу в парламенті і на барикадах. Творчі зацікавлення Гайне змінювалися. Уславлений поет, він понад десять років не друкував віршів. Гайне виступав у цей час як публіцист, філософ та історик, публікуючи у французьких часописах статті про німецьку філософію, про романтичну школу, а в німецьких газетах і журналах — матеріали про політичне та художнє життя Франції. Роль посередника між культурами двох країн видавалася йому корисною і гідною.

До поезії Гайне знову звернувся на початку 40-х років, але тепер його приваблювала не лірика, а сатиричні поеми і політичні злободенні вірші. У своїх поемах «Атта Тромь» («Mta Troll», 1843) і «Німеччина. Зимова казка» («Deutschland. Ein Wintermarchen», 1844) він дотримується канонів романтизму.

Змальовуючи образи Іспанії в першій поемі та сцени німецького життя у другій, Г. демонстративно примхливий у своєму підкреслено суб’єктивному погляді на реальний світ. В «Атта Тролль» сюжет близький до тваринного епосу і байок, у «Зимовій казці «жанр означений уже в заголовку, чим і пояснюється фантастичність персонажів і ситуації. Гайне бавиться своїми героями, наче маріонетками в ляльковому театрі, Життєві обставини майже неймовірні, але їхня фантастичність розкриває внутрішню суть супротивників автора. Поеми полемічні, вони приховують гострий політичний підтекст.

У жодному іншому творі Гайне не проявився з такою силою пісенний талант, як у поемі «Атта Тролль». Використавши мелодію стародавнього іспанського романсу, він ні про що не розповідає і водночас легко до всього дотикається.

Літо 1841 р. поет і його кохана Матильда Міра провели у Котері — маленькому курортному містечку на Піренеях, розташованому неподалік від ущелини Ронсеваль, де, за переказами, у 778 р. загинув загін франків, очолюваний відважним рицарем Роландом, племінником Карла Великого.

Гайне зазначив якось, що початок європейської історії був покладений імперією Карла Великого, а безславний крах Карла X в липні 1831 р. став її кінцем. Історичні пам’ятні місця, реліквії та свідчення минулих століть мимоволі змушували поета розмірковувати про швидкоплинність багатовікової історії.

Гайне немовби цурається серйозних тем, він краще розповість кумедні небилиці про пригоди клишоногого ведмедя Атта Тролля, який танцює на ринковій площі разом із вродливою іспанкою та галантним кавалером. Що це, казка чи байка? Тваринний епос чи повчальна алегорія? Ні те, ні інше і все разом потрохи і впереміж. Це вільний політ фантазії поета, не скований ані жанровими обмеженнями, ані звичними нормами, ні неприхованою тенденцією. Це капричіо, прекрасне саме по собі, а не лише корисними ідеями та добрими намірами.

Стрижнем, на якому тримається фантастичний сюжет, є пригоди та псевдофілософські розумування Атта Тролля.

Залізши у свій барліг, ведмідь, який удосталь набачився людських норовів і звичаїв, став ганити людський рід. Люди огидні Атта Троллю своєю пихою та зарозумілістю, своїм ганебним ставленням до «менших братів», своїм жорстоким поводженням з ними.

Навчений життям, ведмідь наводить незаперечні аргументи, які доводять силу та здібності представників тваринного царства. Він згадав учених собак, що вміють рахувати не гірше від банкірів, згадав бобрів — неабияких спеціалістів із гідростатики. А хіба немає критиків-ослів? А хіба мавпи не чудові акторки?

Напади ведмедя на людину — аж ніяк не соціальна критика знизу, а швидше намагання філістера стати міщанином-дворянином, це бажання обивателя підігнати усе людство до свого інтелектуального та духовного рівня. Коли Гайне дає можливість ведмедеві перерахувати усі здібності чотириногих, він просто міняє місцями поняття, нагадуючи про те, наскільки часто людина поводиться як тварина. Але в поемі присутня й інша важлива для поета думка — про гідність особистості. Г. на власному досвіді переконався, що натовп ведмедів (він часто так називав, йдучи за фольклорною традицією, своїх співвітчизників) може розтоптати людину.

Майже дослівно цитуючи П.Ж. Прудона, Атта Тролль починає розмірковувати про недопустимість права приватної власності. Продовжуючи сердитись на тих, хто прикриває своє тіло чужою шерстю, Атта Тролль додумався до рятівного виходу: тваринам необхідно об’єднатися проти людства!

Гайне зовсім не сперечається з ідеями Атта Тролля, він лише наочно втілює умоглядні уявлення в живі образні картини і доводить тим самим абсурдність подібних розмірковувань. Ідея всезагальної рівності в таких урівнювачів стає всезагальним приниженням, оскільки вони ладні змусити діяти наперекір логіці та природі. Гайне прозірливо, в алегоричній формі, висміяв націоналізм, показав небезпеку насильницької «урівнялівки». Сила поета — в конкретності його політичного бачення. Загальна картина утворюється з реальних деталей, чітко і зримо змальованих прикмет і понять.

У поезіях «Доктрина» («Doktrin»), «Тенденція» («Die Tendenz»), «Гімн» («Hymnos») поет виступає як хвацький барабанщик, який «вибиває зорю» і будить людей. Він втілює необхідність дії, яка повинна змінити пасивне філософствування.

Політична зорієнтованість творчості Гайне особливо яскраво проявилася в поемі «Німеччина. Зимова казка» (1844). Восени 1843 р. поет здійснив поїздку в Німеччину. Зустріч з вітчизною після довгої розлуки справила на нього сильне враження, що дало творчий імпульс до написання поеми. Після повернення з Німеччини у грудні 1843 р. відбулася зустріч Гайне з К. Марксом. У поета склалися тісні дружні взаємини з молодим політичним мислителем. На прохання Гайне К. Маркс опублікував великий фрагмент з політичної поеми в газеті «Вперед», яку він у той час редагував. Сам Гайне означив жанр поеми як гумористичний подорожній епос.

Образ вітчизни Гайне змалював у чіткому часовому та просторовому вимірах. Простір поеми — територія Німеччини, якою мандрує поет, кожна нова глава — зазвичай, нове місце, водночас реальне й умовне. Час Гайне подає у трьох вимірах, що постійно змінюють один одного. У центрі уваги автора — теперішній час, «сучасність». Та на рівних правах виступає і недалеке минуле — наполеонівська епоха — та минувшина, що оформлена в міфах та легендах.

Ліро-епічний герой подорожує із «нової» Франції у «стару» Німеччину. Обидві країни постійно співвіднесені між собою, інколи контраст визначає побудову розділів. Зіткнення протилежних почуттів характерне і для самовідчуття поета. «Німеччина» — не лише сатирична поема, а й лірична, у якій зафіксовані радість, гнів і біль автора, його любов і відчай.

Перший розділ, у якому відображена боротьба авторських почуттів після зустрічі з батьківщиною, — своєрідний пролог до поеми. Поет слухає дівчину-арфістку, котра співає щиро, але надзвичайно фальшиво стару пісню покори і терпіння. Пісня маленької арфістки стає ідейною зав’язкою твору. В серці поета від болю і гніву народжується нова, краща пісня, у якій майбутнє змальовано конкретно, з гумором, хоч і трохи приземлено. У новій пісні Гайне проглядаються ідеї К. А. де Р. Сен-Сімона, одного із французьких утопістів, котрий мав значний вплив на поета. Та очевидним є і відображення в новій пісні одвічної народної мрії про щастя.

Сьогодення, лише окреслене у сцені з дівчинкою-арфісткою, поступово розгортається у всій своїй нікчемності через сатиричне зображення Аахена — колишньої столиці імперії Карла Великого, що тепер стало посереднім містечком. Німеччина постає конгломератом «карликових» держав з їх жалюгідними королями та князями.

Поет не бачив батьківщини 18 років, але йому видається, що у ній мало що змінилося за цей час, оскільки на всьому лежить відбиток середньовічних законів, вірувань і звичаїв.

Гайне вибирає ті епізоди з минулого Німеччини, яким судилося стати опорними точками світогляду пересічного німця. Це історія побудови Кельнського собору, битва в Тевтобурзькому лісі, завойовницькі походи Фрідріха Барбаросси і, нарешті, нещодавня боротьба з Францією за Рейн. Кожну з національних святинь автор осмислює іронічно, парадоксально, полемічно. Гайне створює історичний образ Німеччини, що відрізняється від канонічних творів офіційних істориків і літераторів. Очевидно, що відверта опозиційність стає головною оповідною ознакою.

Так, Кельн і для Гайне — величне місто, але в нього відсутнє трепетне відчуття перед Кельнським собором, і він абсолютно не шкодує за тим, що храм недобудований. Адже сама німецька історія, починаючи від М. Лютера, піддала сумніву необхідність завершення цієї «Бастилії духу», де церковні фанатики мріяли згноїти німецький розум.

Центральні розділи поеми присвячені Фрідріху Барбароссу. Г. замахнувся на легендарного кайзера і на повний голос заявив, що монарх не потрібен. Образ Барбаросси виникає уві сні поета. Цей метушливий старий заморочливо пхає дукати своїм сплячим рицарям в іржавих обладунках. Він добросердний, але лютує, коли дізнається про гільйотинування французьких короля і королеви.

У сатиричних фінальних рядках поеми, де поет разом з покровителькою міста Гамбурга богинею Гаммонією прогнозує майбутнє, логіка авторської думки така: Німеччину, що визнає варварське минуле нормою, а жалюгідний сучасний прогрес — благом, очікує в майбутньому лихо. Минуле може отруїти майбутнє.

Очиститися від минулого поет пристрасно закликає протягом усієї «Зимової казки».

Окрім образу батьківщини, поступово вимальовується в поемі і портрет поета. З ним входить своя тема — тема мистецтва і людини-митця. Гайне малює поета як глибоко емоційну особистість, котра, одначе, приховує свої почуття.

Навмисна іронічність — лише зовнішня манера поведінки поета, істинного борця, принципового і сміливого, розумного і самокритичного. Поет в алегоричній формі визнає, що йому не раз доводилося йти на компроміс, «одягати овечу шкуру», але за своєю суттю він вовк, у нього вовчі серце і зуби. Г. запозичив цей образ із давньонімецької міфології. У системі символів Гайне вовк у контрасті з рабами-вівцями означає ті бунтівні сили, які зметуть і знищать несправедливий світ. Очевидно, що для Гайне прийдешні сили історії були туманними, уявлялись у жорстокому ореолі. Та він впевнено заявляв про свою приналежність до вовків, а не до овечого стада.

Останнє десятиліття життя він провів, за його власним висловом, «у матрацовій могилі». Дізнавшись про поразку революції 1848 р., поет створив низку сатиричних творів, у яких глузував із упокорених німців.

Навіть будучи важко хворим, Гайне не втрачав ясності думки. У збірці віршів «Романсеро» («Romanzero», 1851), звертаючись до історичних сюжетів, він дегероїзує легендарні події. Погляд на хід історії у Гайне песимістичний, у минулому і теперішньому він помічає брехню і злочини.

Незадовго перед смертю поет звернувся до прусського уряду з проханням дозволити повернутися на батьківщину. Йому відмовили і пригрозили арештом у випадку самовільного приїзду. Він помер у вигнанні, а його останніми словами були: «Писати! Папір, олівець!» Згідно із побажанням поета, його поховали на Монмарт-ському кладовищі у Парижі без церковних відправ і промов.

В Україні переспіви та переклади поезій Гайне з’являються з 1853 р. Із ними виступили Б. Дідицький (романс «Жена»), П. Куліш («Як увечері блукаю»), Ю. Федькович («Сокільська княгиня»), М. Старицький («Сосна», «Снилась мені дівчинонька», «Лети ж, моя пісне, від мене на волю», «У милої в косах барвінок рясний»), М. Славинський (трагедія «Радкліф», вірш «Коли розлучаються двоє», балади) та ін. Значний внесок у популяризацію творчості Г. в Україні зробили І. Франко (переклав ряд ліричних і сатиричних віршів, поему «Німеччина. Зимова казка», 1886-1892) і Леся Українка (у 1892 р. переклала «Книгу пісень», а в 1900 — поему «Атта Тролль»). Твори Гайне перекладали П. Грабовський, Б. Грінченко, А. Кримський, Д. Загул, В. Кобилянський, а в пізніше — М. Рильський, М. Бажан, А. Малишко, Л. Первомайський, Д. Павличко та ін. Багато віршів Гайне покладено на музику українськими композиторами (М. Лисенко, С. Людкевич, Б. Лятошинський, Л. Ревуцький та ін.). Творчість Гайне досліджували О. Білецький, І. Гофман, Н. Матузова, Ю. Меженко, С. Родзевич, Б. Шайкевич та ін.


В. Пронін



Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.