ГЕЙМ, Георг - Біографія, життя і творчість письменника

(1887 - 1912)

ГЕЙМ, Георг - творчість письменника

ГЕЙМ, Георг (Heym, Georg — 30.10.1887, Гіршберг 16.1. 1912, Берлін — німецький поет.

Гейм — німецький експресіоніст, творчий шлях якого обмежується неповними трьома роками.

Сам Гейм називав себе «німецьким Рембо». Можливо, доля митця означилася вибором такого зразка — поетичне життя А. Рембо було яскравим і коротким. Гейм навчався на юриста, але, так і не здобувши освіти, подався у столицю. Там він зазнайомився із творчою молоддю, разом з іншими юними поетами виступаючи в літературних кабаре Берліна. У 1900-х pp. у мистецтві Німеччини зародився експресіонізм. Поезія Гейма стала голосом цього напряму.

Так трапилося, що перша збірка Гейма «Вічний день» («Derewige Tag», 1910-1911) стала й останньою прижиттєвою книгою поета. Агресивна образність експресіонізму — «візитівка» книги. Для Гейма метафора перестає бути «образним засобом», вона «реалізується» у віртуальній дійсності. Виникає паралельний світ — фантастичний, фантасмагорійний, побудований на абсурді та гротеску. Та за цією химерною фантазією приховане сучасне Гейма життя. Поет відчував апокаліптичні настрої своєї епохи; місто стає головним героєм «Вічного дня».

Великі міста колінкують перед черевом Ваала; величезні демони бредуть по морю дахів, намацуючи будинки, задуваючи світло, засуваючи руки в людську гущу, як у драглисте болото; вони пильнують породіллю, лоно якої змикається, а новонароджений малюк, облившись кров’ю, розривається навпіл. На землі, поміж кварталів, розчавлених у пилюці, — мешканці міста, напівпримарний натовп приречених людей. Бідні, сліпі, божевільні, голодні... А у небі хмари перетворюються у рухому низку потопельників, вішальників, мертвонароджених. Світ несе людині загибель. Природа байдужа до страждань людей. Пленерний пейзаж такий же катастрофічний, як і міський. У вірші «Сплячий у лісі», навіяному Ш. Бодлером, герой — мертв’як із проламаним черепом, мозок якого стає святковою стравою для черв’яків. Метелик, що залітає у кривавий пролом, впевнений, що це — «оксамит троянди», «бутон квітки».

Апокаліптичною є й історія. У сонетах Гейма воскресає епоха кривавих тортур, торжества гільйотини. Образ Офелії, котра пливе у глибині річки повз підйомні крани, сталеві мости, вищання машин, стає символом загибелі прекрасного — замість квітки у волоссі Офелії гніздо болотного щура.

Друга книга віршів Гейма вийшла друком уже після смерті автора — «Тінь життя» («Umbra vitae», 1912). Головні мотиви цієї збірки колишні: місто — «похмурий морг», поля — «голі пустелі», довкола — «маска смерті». Але, на відміну від першої книги, тут з’являється «я» ліричного героя, що свідчить про перехід поета від експресивної мови до екзистенційної. «Я» поезії Гейма може бути представлене і як «ми», і як «він», але це завжди вираження його власного стану, коли життя — цілковита безвихідь. У «Тіні життя» виникає тема самогубства, завжди пов’язана з водою:

Не витріщай очисьок, жабо, прийшов

померти я сюди.

Не тріпочися, очерете, і не хвилюй

гладінь води...

Вночі повіє прохолода — злилися тіні

вже давно.

Я ще важкий і сірий камінь, що тихо

падає на дно.

І дотик риб, що пропливають,

уже далеко від землі.

Усе, усі ви прощавайте — мости,

хмарини, кораблі.

Коли влітку 1911 року Гейм познайомився з 19-річною Хільдегардою Крон, котра стала його коханою в останні півроку життя, він і почуття до неї порівнював із загибеллю у воді:

Вир довгих чорних вій твоїх,

Очей безмежна глибина —

Дозволь зануритися в них,

Дай досягнути аж до дна.

Любовна поезія Гейма сповнена естетики смерті. Поцілунки — червоні кинджали, що вцілюють просто у серце, а вежа «під містом Місяця», у якій ховаються закохані, — притулок забуття, де «багряні губи» дають «напитися вічного сну». Есхатологічні мотиви не зникають у його творах, а стають домінантою його творчості. Гейм не кличе смерть, але відчуває її присутність у кожному явищі життя. За кілька днів до катастрофи він написав похмурий вірш — про місто у променях заходу («Вечірніх міст вибоїсті провулки»). Герой і його кохана бачать, як «двоє в жовтому» несуть їхні відрізані голови. Життя на очах перетворюється у смерть. 16 січня 1912 р. так трапилося і з Геймом — він провалився під кригу на річці Хафель в околицях Берліна.


За Є. Абрамовських



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.