ҐІНЗБЕРҐ, Аллен - Біографія, життя і творчість письменника

ҐІНЗБЕРҐ, Аллен - Біографія, життя і творчість письменника

(1929 — 1997)

ҐІНЗБЕРҐ, Аллен - творчість письменника

ҐІНЗБЕРҐ, Аллен (Ginsberg, Allen - 03.06.1929, Ньюарк, шт. Нью-Джерсі — 05.04.1997, Манхеттен) — американський поет.

Ґінзберґ народився в російсько-єврейській сім’ї емігрантів. Батько Аллена — Луїс був шкільним учителем, у вільний час любив віршувати. Матір майбутнього поета — Наомі, емігрантка з Вітебська, марксистка, нудистка, котра збожеволіла одразу після народження Аллена, мала на нього великий вплив. Вона страждала від шизофренії і, вважаючи, що усі близькі переслідують її, довіряла тільки синові. Саме їй поет присвятить згодом свою відому поему «Кадіш» («Kaddish and Other Poems», 1961).

З дитинства Ґінзберґ захоплювався читанням, його улюбленими авторами були Ф. Достоєвський і В. Вітмен. Та незважаючи на схильність до літератури, він вступив у Колумбійський університет на факультет юриспруденції. Згодом Ґінзберґ перевівся на літературне відділення і познайомився з такими майбутніми «світочами» контркультури, як Дж. Керуак і В. Берроуз. Саме їм Ґінзберґ завдячує зміною світоглядних позицій та уявлень про мистецтво і поезію.

Навесні 1945 р. Ґінзберґа виключили з університету за непристойний вірш, написаний на вікні своєї кімнати, і за те, що дозволяв Керуаку ночувати в себе. У липні того ж року Ґінзберґ вступив у Торгову морську академію, але у зв’язку із закінченням війни академію розформували.

У цей час Ґінзберґ почав експерименти з бензидрином і маріхуаною та разом з Керуаком і Берроузом творити загадкову поезію «Нового Бачення».

У 1947 р. Ґінзберґ зблизився з Нілом Кессіді, і вони утрьох з Керуаком почали мандрувати дорогами «цивілізованої» Америки в пошуках «землі обітованої». Ці пригоди пізніше описав Керуак у своєму романі «В дорозі». У 1949 р. Ґінзберґа заарештували за крадіжку автомобіля. Після суду його помістили у Колумбійський Психіатричний Інститут, де з ним проводили сеанси психоаналізу. Саме тут Ґінзберґ познайомився з Карлом Саломоном, котрому згодом присвятить свою найвідомішу збірку віршів «Стогін» («Howl», 1955). У ній йдеться про життя молоді, котра задихається у нетрищах капіталістичної Америки. Перший тираж збірки «Стогін», що стала маніфестом «розбитого покоління», був арештований «за порнографію». Але поет все ж виграв судовий процес, і в 1957 р. книга вийшла друком. У 1955 р. Ґінзберґ став одним із засновників комуни «бітників». Вона складалася з молодих невідомих поетів, котрі виступали у підвалах і на пустирях і котрих об’єднувала епатажність та неповага до цінностей американського життя. Головною у цьому світі вони проголосили любов — тілесну і духовну. Ґінзберґ, будучи символом нової ідеології, нового руху, зажив усеамериканської слави. Та й зовнішній вигляд поета — довге сплутане чорне волосся, густа борода, старий потертий одяг — був своєрідною формою протесту чоловіка, котрого мас-медіа оголосили «не-людиною».

Найвідоміший твір Ґінзберґа цього періоду — вірш «Супермаркет у Каліфорнії» («Supermarket in СА»). У ньому поет розповідає про свої стосунки із суспільством. Світ здається йому «неоновим» супермаркетом, у якому між поличок з фруктами проходжаються автор зі своїм «духовним учителем» В. Вітменом. У замкнутому просторі супермаркету, обмеженому касами і продуктами, — уся історія літератури від Гомера до Ф. Гарсія Лорки. Поет роздумує над життям сучасної Америки, над її минулим і майбутнім: «Що ж, підемо додому повз сплячі сині автомобілі, мріючи про втрачену в Америці любов? О, любий батьку, старий сивобородий самотній учителю мужності, якою була твоя Америка, коли Харон перевіз тебе на берег, закутаний в дим, і ти стояв, дивлячись, як губиться човен у чорних потоках Лети?»

Ґінзберґ у цьому та наступних віршах застосував принцип «перелічування» («каталогу»), за допомогою якого намагався зафіксувати невловимі передчуття, відчуття та емоції. Поет вважав, що відкрив новий метод у поезії: все, що спадає на думку, потрібно записати групами по кілька слів і довільно розміщувати на сторінці блоками по два-три рядки. Поема «Сутра соняха» («Sunflower Sutra») — це своєрідний гімн людині, котра насмілилася піднятися над ницістю індивідуальної цивілізації, духовно воскресла у променях сонця, що сідає за горизонтом. Поет завершує «проповідь для своєї душі, і для Джека, і для всіх, хто хоче почути» викличними словами: «Ми не брудна наша шкіра, ми не страшні, запилені, огидні паровози, ми всі в душі прекрасні золоті соняхи, ми маємо насіння, і наші оголені волохаті золоті тіла при заході сонця перетворюються на неймовірні тіні соняхів...».

Ґінзберґ підняв американську поезію на якісно новий рівень — масовий, соціально-суспільний (можемо порівняти це з естрадною поезією «шістдесятників» у СРСР). Якось, ще будучи зовсім юним, Г. приніс свої поезії відомому митцеві Карлосу Вільямсу, і той спочатку вжахнувся, але потім зацікавився і порадив слухати ритм свого голосу, робити все інтуїтивно, використовувати розмовну мову. Врахувавши ці зауваження, Ґінзберґ «завершив» епоху «нового критицизму», що розвивалася у тіні Т.С. Еліота, створивши вірші «вільного подиху», пронизані щирістю і безпосередністю.

У 1956 р. погіршилося здоров’я матері Ґінзберґа, її госпіталізували. Син підписав дозвіл на її лоботомію. Її прооперували через тиждень, а через два дні Наомі померла у міській психіатричній лікарні. У своєму останньому листі до сина вона написала: «Ключ у вікні. Ключ у сонячній плямі на вікні. Я знайшла ключ. Одружуйся, Аллене, і не вживай наркотики. Люби свою матір». Ґінзберґ підтвердив свої почуття поемою «Кадіш для Наомі Ґінзберґ», написаною у 1959 р.

На початку 60-х років Ґінзберґ у пошуках натхнення почав вживати ЛСД. Більшість його творів написані під впливом тривалих наркотичних марень. Аллен став засновником руху «Влада Квітів», учасники якого проповідували мир і любов, брав участь в Кислотних Тестах Кізі.

У 1965 p., коли в Америці вирували психози з приводу можливої атомної атаки з боку СРСР, Ґінзберґ поїхав у Радянський Союз. Там він познайомився з А. Вознесенським, Б. Ахмадуліною та багатьма іншими «інакомислячими» поетами. Тоді ж Америка розгорнула воєнні дії проти В’єтнаму, і Ґінзберґ вступив у рух масового супротиву Білому дому і Пентагону. У тому ж 1965 р. у Празі читачі оголосили Ґінзберґа «Травневим королем». У 1967 р. він організував перший фестиваль хіпі — «The Gathering of the Tribes for a Human Bein». Ґінзберґ був одним із засновників ЙІППИ, членом Wobblies (IWW) (революційної анархо-синдикалістської організації), брав участь в анархо-пацифістській творчій групі «The Living Theatre». У цей час вийшли друком його збірки «Планета новин» («Planet News», 1968) і «Фантазії у літаку» («Airplane Dreams», 1969), у яких присутнє відлуння «в’єтнамських подій».

У 1970 р. Ґінзберґ познайомився з тибетським гуру Чогіамом Трунгпа, навчався у нього і прийняв буддизм. Згодом разом з поетесою Анною Вальдман він створив Школу Позатілесної Поетики імені Джека Керуака в колорадському Інституті Наропа гуру Трунгпа. Аж до смерті Ґінзберґ був співдиректором цього інституту і щоліта викладав у ньому. Навіть будучи академіком, він до останніх днів епатажував систему своїми поезіями, гомосексуальними уподобаннями та експериментами з ЛСД.

У 1977 р. книга Ґінзберґа «Падіння Америки» («The fall of America», 1972) здобула Національну Книжкову Премію.

На початку 80-х Ґінзберґ приєднався до панк-рок-руху, брав участь у створенні альбому «Бойовий Рок» групи «Clash» і навіть з’являвся з ними на сцені.

У прозу Ґінзберґа входять «Індійські щоденники» («Indian Journals», 1970), збірка лекцій і нарисів «Fllen Verbatim» (1975), також «Щоденники: Початок п’ятдесятих, початок шістдесятих» («Journals: Early Fifties, Early Sizties», 1977). Листування із Кессіді опубліковане під назвою «Як звичайно» («As Ever», I977).

Перед смертю Ґінзберґ продав свій архів Міському університету Нью-Йорка майже за мільйон. Кажуть, що половину коштів він записав у спадок своєму вірному коханцю-компаньйону Пітеру Орловському, а другу половину — на підтримку колег-поетів.

5 квітня 1997 р. Ґінзберґ помер у Манхеттені від раку печінки. Його секретар Морган повідомив журналістам, що поет не припиняв писати до останньої хвилини свого життя.

В. Климчук



Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.