ҐОЛДСМІТ, Олівер - Біографія, життя і творчість письменника

ҐОЛДСМІТ, Олівер - Біографія, життя і творчість письменника

(1728 - 1774)

ҐОЛДСМІТ, Олівер - творчість письменника

ҐОЛДСМІТ, Олівер (Goldsmith, Oliver — 10.11.1728, Палласмор, Ірландія — 04.04.1774, і Лондон) — ірландський письменник. Дитинство Олівера Ґолдсміта минуло в Ірландії. Він був другим сином небагатого англійського священика Чарлза Ґолдсміта та Енн Джоне. Після смерті одного з родичів сім’я успадкувала будинок в м. Ліссой. Тут у шестирічному віці Ґ. пішов до школи. Приблизно в той самий час він перехворів віспою, яка назавжди спотворила його обличчя. З 1738 до 1745 р. Г. навчався в єпархіальному училищі в Елфіні та школі в Білоні.

Батько Ґолдсміта готував його до службової кар’єри. У 1745 р. Ґолдсміт здобув стипендію і вступив у Триніті-коледж у Дубліні, в лютому 1750 р. склав іспит на ступінь бакалавра й отримав диплом. У вересні 1752 р. поїхав у Шотландію вивчати медицину в Единбурзькому університеті, а через півтора року — в Голландію у Лейденський університет. Після цього він подорожував Італією, Швейцарією, Францією.

На початку 1756 р. Ґолдсміт повернувся у Лондон, де безуспішно намагався знайти роботу лікаря. Він почав працювати як перекладач і репортер, пізніше в періодичній пресі з’явилися його статті, оповідання та вірші.

Слава прийшла до Ґолдсміта у 1761 р. з виходом друком «Китайських листів» («Chinese Letters»), які склали пізніше (1762) книгу під назвою «Громадянин світу, або Листи китайського філософа з Лондона своїм друзям на Схід» («The Citizen of the World, or Letters from a Chinese Philosopher Residing in London to His Friends in the East»).

Форма, запозичена з популярних тоді «Перських листів» Монтеск’є, дала можливість авторові змалювати в сатиричних есе звичаї тогочасної Англії з точки зору іноземця, котрий бачить усе це вперше і оцінює мовби збоку. Після публікації «Громадянина світу» у пресі з’явилося декілька відгуків на цю книгу, і Ґолдсміт став відомим. Приблизно в той самий час письменник став членом престижного клубу завдяки своїй дружбі із С. Джонсоном і Дж. Рейнолдсом. Членами цього ж клубу були Д. Геррік, Е. Бйорк, Дж. Босуелл. У Ґолдсміта була репутація людини дивакуватої, яка до того ж мала вкрай неврівноважений характер. І тому, коли в 1764 р. вийшов друком його знаменитий «Мандрівник» («The Traveller’s Prospect of Society»), члени клубу заледве повірили, що автор і їхній дивний приятель одна і та сама особа.

Період творчості Ґолдсміта був хоча й коротким, але досить інтенсивним: «Векфілдський священик» («The Vicar of Wakefield», 1766), «Покинуте село» («The Deserted Village», 1770). Ґолдсміт, який працював дуже багато і напружено, змушений був заробляти на прожиття. До того ж він був украй самотнім: у нього не було сім’ї, не було особливо близьких людей. В очах сучасників він був диваком: такій думці сприяли некрасива зовнішність та ексцентричні манери.

Помер він у 45 років від хвороби нирок. На пам’ятнику у Вестмінстерському абатстві вибиті слова його друга — доктора Джонсона: «Любов товаришів, вірність друзів, повага читачів звели цей пам’ятник на честь Олівера Ґолдсміта; він був поетом, істориком, філософом; заледве чи залишив він який-небудь жанр літератури незайманим, прикрасив кожен, у якому лише писав, чи слід було викликати сміх, чи здобувати сльози».

Дійсно, у творчості Ґолдсміта дивовижним чином поєдналися сатиричний «Громадянин світу» зі звичаєво-описовим романом «Векфілдський священик», сумна елегійна поема «Покинуте село» з веселою, близькою до шекспірівської комедією «Ніч помилок» (1773).

Незважаючи на таке жанрове розмаїття, а багато в чому, можливо, і завдяки йому, чітко проглядається основний принцип літературної творчості Ґолдсміта. Це його стосуються знамениті слова Сократа — «вивчати людину». Цей вислів цілком співзвучний з просвітницьким прагненням вивчати людську природу. Для Ґолдсміта кожен жанр — можливість з різних точок зору показати одне: природу людини.

Так, «Векфілдський священик» продовжує англійську романну традицію. Вивчення людських звичаїв і моралі, їхній аналіз і обов’язкова повчальна інтонація автора — все це ми знаходимо в романах Г. Філдінґа, Л. Стерна і Т. Дж. Смоллета.

Автобіографічні мотиви, які звучать у деяких його творах, відчуваються і у «Векфілдському священику». Син священика Прімроза, Джордж, багато в чому повторює біографію самого Ґолдсміта: він постійно змінює професії, вирізняється неврівноваженим характером, багато подорожує. Сам Прімроз — традиційний для англійського роману персонаж, чимось схожий на пастора Адамса з «Джозефа Ендрюса», як і сам сюжет роману нагадує сюжет Г. Філдінґа: безкінечні поневіряння, довгі мандри та щасливий фінал.

Ґолдсміта порівнювали з Л. Стерном, зараховуючи першого до сентименталістів. Він дуже обурювався, оскільки самого себе таким не вважав; мало того, він неодноразово їдко висловлювався на адресу Стерна, вважаючи сентиментальність його стилю «безсоромною і нахабною». А роман «Векфілдський священик «багато в чому спародіював стиль «Життя і думок Трістрама Шенді».

Священик Прімроз, засмучений під час мандрівки долею своєї дочки, розмовляє з людьми, котрі трапляються йому на шляху, про театр і політику. Ґолдсміт змальовує це без тіні іронії, оскільки єдина можливість нормального життя — це звернення до розуму. Розум домінує над усім, він усьому мірило й оцінка. У яких би обставинах не опинялися персонажі роману, єдиним критерієм істини виявляється розум.

Ґолдсміт розмірковує про природне право людини і водночас демонструє цілковиту відсутність будь-яких прав у бідної людини і безмежне, необмежене право в багатіїв (у поміщика Торнхілла). Для Ґолдсміта це порушення природного розвитку подій, посягання на людську незалежність.

І щасливий кінець у «Векфілдському священику» не видається банальним: Ґолдсміт чудово знав реальне життя і розумів, що це тільки ілюзії, і в реальному житті на героїв чекали б нові випробування. Але заключна фраза роману багато чого пояснює: «Віднині в мене одна-єдина турбота: бути таким шляхетним у щасті, наскільки смиренним я був у біді». Віра у віднайдення щастя необхідна для підтримання стійкості та смирення, без яких неможливі не лише досягнення щастя, а й саме життя.

Коли Ґолдсміт опублікував у 1770 р. «Покинуте село», багато його знайомих упізнали в Обурні Ліссой, де проминуло дитинство Ґ. і за яким він дуже сумував усе життя. Можливо, саме це дало можливість змалювати в поемі не абстрактне село (що було традиційним для пасторальних віршів), а конкретне місце і реальну тугу за втраченою ідилією.

Його змалювання села було реальним і конкретним. Він трагічно сприймає розорення сіл, зникнення традицій «старої доброї Англії». У статті «Зміни в житті бідняків» Ґолдсміт писав: «Майже в усіх частинах королівства працелюбних батьків сімей проганяють, а землі посідають всілякі підприємці чи обгороджують, щоби слугували місцем для розваг і забаганок».

Знову лунає — тепер уже в поезії — тема безправ’я незаможного та необмеженої влади тих, у кого є гроші та влада. Завдяки традиційній для просвітницької думки увазі до людської природи, до психології людини, завдяки чутливому і водночас іронічному стилю, Ґолдсміт був надзвичайно популярний серед сучасників. Численні передруки свідчать про те, що його творчість цікава й тепер.

Українською мовою окремі вірші Ґолдсміта переклав П, Грабовський.

H. Волкова



Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.