ҐОМБРОВИЧ, Вітольд - Біографія, життя і творчість письменника

(1904 - 1969)

ҐОМБРОВИЧ, Вітольд - творчість письменника

ҐОМБРОВИЧ, Вітольд (Gombrowicz, Witold — 04.08. 1904, Малошіце — 24.07.1969, Ване) — польський прозаїк.

Ґомбрович народився у 1904 р. у шляхетській родині, у маєтку Малошіце Сандомирського воєводства. У 1927 р. і, після закінчення юридичного факультету Варшавського університету, він перебрався у Париж вивчати міжнародне право, але через рік повернувся, деякий час працював у суді і почав писати перші оповідання, у гротескно-фантастичній манері.

У 1933 р. Ґомбрович об’єднав свої ранні твори у збірку «Спогади з часів дозрівання» («Pamietnik z okresu dejrzewania»). У збірці йшлося про безперервність процесів духовного дозрівання людини. Проте критика не зрозуміла письменника, а натомість зауважила у його творах демонстрацію патологічних відхилень психіки. У відповідь Ґомбрович задумав нову книжку, яка за своїм первинним задумом повинна була мати літератур-но-публіцистичну форму, але зрештою переросла в художній твір — роман «Фердидурке» («Ferdydurke»), який з’явився в 1937 р. і став найвидатнішим твором письменника, забезпечивши йому європейську славу. Але у 30-х pp. цей роман залишився майже непоміченим. Роман «Фердидурке» — це гротескно-фантастична сатира на сучасний Ґомбровича суспільно-політичний лад Польщі. У фабульну основу твору покладена фантастична ситуація перетворення тридцятилітнього чоловіка у хлопчика-гімназиста, але зі збереженням свідомості дорослого. Довколишні сприймають героя як хлопчика і відповідно ставляться до нього, а він, у свою чергу, отримує можливість оцінювати їхню поведінку, виходячи з досвіду дорослої людини, яка бачить те, що, звичайно, не усвідомлює дитина. Створюючи в романі ланцюжок гротескних ситуацій, автор висміює сучасну йому школу, педагогіку, емансипацію, міщанську мораль, злободенні соціальні та політичні проблеми.

З початком гітлерівської окупації Польщі у 1939 р. і впродовж наступних 23 років Ґомбрович проживав у Аргентині, оскільки повертатися у Польщу не захотів. До закінчення війни Ґомбрович геть забув про літературу. Жив з випадкових заробітків, потім став службовцем місцевого «Банко Подяко», читаючи водночас лекції з філософії у провінційних університетах, а опанувавши іспанську мову, почав писати й до місцевих газет. Вечори проводив, за звичкою, у кав’ярнях, де швидко познайомився з аргетинською мистецькою молоддю. Саме ці нові друзі й допомогли письменнику повернутися в літературу — але в досить своєрідний спосіб. Не знаючи польської, з підрядника, зробленого самим автором, і за його активної співучасті кілька молодих літераторів здійснили іспанський переклад «Фердидурке». Книжка з’явилася 1947 р. й розголос, знову-таки, мала незначний, переважно в колах інтелектуальної еліти. Тоді ж Ґомбрович написав драму «Шлюб» і повість «Транс-Атлантика» («Trans-Atlantyk»). Зав’язалася інтенсивна співпраця з паризьким емігрантським видавництвом «Культура». Тут вийшла друком «Транс Атлантика», а в журналі «Культура» почав регулярно публікуватися «Щоденник» («Dziennik») Ґомбровича — суміш спогадів, есеїстики та власне щоденникових нотаток. Ще через якийсь час у Франції з’явилися переклади «Фердидурке», «Шлюбу « «Транс-Атлантики», а згодом підійшла черга німецьких і англійських перекладів. Прийшов всеєвропейський резонанс, навіть слава, але — лише у вузьких колах інтелектуалів. Паралельно з працею над «Щоденником» Ґомбрович створив романи «Порнографія» («Pornografia», 1960) та «Космос» («Kosmos», 1965), п’єсу «Оперетка» («Operetka», 1966), а також написав «Польські спогади» та нариси «Мандрівки Аргентиною». Після від’їзду з Аргентини — есе «Проти поетів» та «Берлінські нотатки». Сам письменник був надзвичайно далекий від будь-яких ідеологічних і літературних схем, шкіл, шаблонів. Німецький критик Е. Вайхман назвав його «Вольтером нашої епохи», котрий, коли «більшість схилялася перед ідеологіями, перед расовими, класовими, державними, партійними фанатизмами — він стояв прямо, з іронічною посмішкою...»

З кінця 50-х pp. твори Ґомбровича почали з’являтися в Польщі, але після публікації роману «Порнографія» ім’я письменника знову було піддане цензурним утискам.

У 1963 р. Ґомбрович залишив Аргентину, деякий час мешкав у Парижі, а потім, з травня 1963 по травень 1964, — у Західному Берліні. Повернувшись із Німеччини у Францію, письменник, чиє матеріальне становище значно поліпшилося, переселився на середземноморське узбережжя й одружився: «На шістдесят першому році життя, — писав він у «Щоденнику» за 1966 рік, — я здобув те, що нормальний чоловік має десь у тридцять років: родинне життя, помешкання, песика, котика... А крім того, без сумніву (адже все про це свідчить), я став «письменником». Кумедна історія, яка тяглася чудернацько й невиразно від ранньої молодості крізь усе моє життя, врешті набрала барв. І от я — письменник...» У Франції Ґомбрович продовжив інтенсивно працювати, незважаючи на хвороби, завершив «Космос « та «Оперетку», задумав новий твір: «Я хотів би, — зізнавався він дружині, — досягнути такої довершеності форми, як Бетховен у «Чотирнадцятому квартеті», дуже простому на позір, але такому — складному... Я хотів, щоб темою стало зіткнення людини з болем. Героїв буде лише двоє: чоловік та муха, яка страждає». Але написати цей твір Ґомбрович уже не встиг.

Помер письменник 24 липня 1969 року у Франції (Ване), де він провів останні роки свого життя. На сьогоднішній день твори Ґомбровича перекладені більш ніж двадцятьма мовами світу. Здобутком світової сцени давно стали його драматичні твори, а вивченню творчості письменника тепер присвячуються щорічні міжнародні симпозіуми та конференції.


В. Назарець