ҐРІНВУД, Джеймс - Біографія, життя і творчість письменника
(1833 - 1929)
ҐРІНВУД, Джеймс - творчість письменника
ҐРІНВУД, Джеймс (Greenwood, James -1833-1929) - англійський письменник.
Ґрінвуд є автором широковідомої в нашій країні книжки «Маленький обідранець» (повна назва — «Справжня історія маленького обідранця» — «The True History of a Little Ragamuffin», 1866). У цієї книжки особлива доля. На батьківщині письменника вона видавалася лише двічі (останнє видання датується до 1884р.); російською мовою була перекладена українською письменницею Марко Вовчок через два роки після її публікації в Англії.
Літературознавець та історик літератури Євг. Брандіс у статті «Про Джеймса Ґрінвуда і «Маленького обідранця «повідомляє про те, якими складними були зроблені ним пошуки біографічних відомостей про автора цього твору. Це пояснюється тим, що в англійській критиці праць про Ґрінвуда немає, а твори його забуті. А між тим літературна діяльність Ґрінвуда охоплює понад чотири десятиліття, він написав повісті, оповідання, нариси. Творчість Ґрінвуда пов’язана з діккенсівською традицією в англійській літературі. Автора «Олівера Твіста» і «Девіда Копперфілда» він вважав своїм учителем.
Ґрінвуд був одним із дванадцяти дітей досить бідного дрібного службовця. Троє синів із сім’ї Ґрінвудів, в тому числі і Джеймс, дуже рано розпочали трудове життя складачами у друкарні. Умови праці були найнесприятливішими, навколишня обстановка — тяжкою, і один з братів, захворівши на туберкульоз, помер зовсім юним. Двоє інших, провівши кілька років біля складальної каси, змогли вибитися в люди і стати журналістами. З часом брат Джеймса — Фредерік — посів пост редактора відомої лондонської газети «Пелл Мелл», а сам Джеймс здобув певну популярність серед журналістів своїми нарисами про життя мешканців міських нетрів. Вражаюча сила нарисів Ґрінвуда полягала в їхній правдивості, у зверненні до таких сторін існування мешканців лондонського дна, які не могли залишити байдужими тих, кому вони потрапляли на очі. Але разом з тим кричущі факти, якими оперував Ґрінвуд, не у кожного видавця викликали бажання їх опублікувати. Ґрінвуд добре знав життя бідноти, був непогано ознайомлений з темними завулками, підворіттями, міськими околицями; перевдягнувшись у лахміття, він бродив набережними Темзи, злачними місцями Лондона, відвідував нічліжки, спостерігав за життям Іст-Енду не лише вдень, а й вночі, коли бездомні волоцюги влаштовувалися на нічліг під мостами, у спорожнілих фургонах, на сміттєвих звалищах. Як журналіст, Ґрінвуд відвідував суди, притулки, в’язниці, лікарні для бідних. Він бував у робітних домах і був знайомий з нелегкими умовами існування дітей-сиріт і бідних самотніх старих, котрі опинилися там. Він писав про всіх цих людей, про бездомних і жебраків, про сміттярів і дрібних крамарів, про підмітальників вулиць і про злодіїв, але найчастіше — про дітей, про їхні страждання та хвороби, їхню самотність у величезному місті, про голод, який штовхає на злочини.
Наприкінці 60-х років вийшли книги нарисів Ґрінвуда — «Несентиментальні мандрівки, або Незнаними стежками сучасного Вавилону» (« Unsentimental Journeys, or Byways of the Modern Babylon», 1867) і «Сім виразок Лондона» («The Seven Curses of London», 1869). Зі сторінок цих книг дивилися очі знедолених (нариси «Безпритульні діти», «Маленький газетяр «, «Ринок злиднів «, «Біля лікарняної брами»).
Перелічуючи соціальні лиха, Ґрінвуд називає дитячу безпритульність, бродяжництво, злидні, алкоголізм, кримінальні злочини, злодійські кубла. Художньо втілена документальна основа робить найкращі нариси Ґрінвуда цілком закінченими новелами («Бідна мама», «Безпритульні діти»).
Особливу групу творів Ґрінвуда становлять пригодницькі повісті для юнацтва й оповідання про тварин. До них належать: «Пригоди Робіна Девінджера» («Reuben Davinger; His Adventures and Perils») і «Пригоди сімох чотириногих, розказані ними самими».
Події, змальовані в пригодницьких повістях, відбуваються в тропічних країнах, у джунглях і пустелях; герої цих творів — відважні мореплавці, мандрівники, мисливці, які багато побачили, побували в полоні у туземців, здобули цінні трофеї. У «Пригодах Робіна Девінджера» відчувається вплив знаменитого роману Д. Дефо про Робінзона Крузо. Тонка спостережливість і м’який гумор проявилися в описах тварин. Книжка «Пригоди сімох чотириногих, розказані ними самими «побудована як серія «монологів» тварин, звернених до наглядача зоопарку, в якому кожен «оповідач» розповідає про свою долю. Звучать по черзі сім «голосів», розповідають про себе лев, тигр, слон, ведмідь, вовк, бегемот і мавпа. В кожного своя історія і свій погляд на життя.
Найзначніший твір Ґрінвуда — повість «Маленький обідранець», написана в традиціях англійського критичного реалізму. У статті «Похмурі картини», опублікованій у п’ятому номері журналу «Отечественные записки» 1869 р., Марко Вовчок писала про Ґрінвуда: «Він змиває зі світу, що оточує нас, фальшиві фарби і дає нам можливість називати речі за іменами, не помиляючись щодо їхніх справжніх якостей». Реалістична повість Ґрінвуда вражає зображеними в ній правдивими картинами не лише суворої, а й страшної дійсності, з якою доводиться познайомитися її головному героєві — восьмирічному Джіммі Баллісату. У цьому аспекті твір Ґрінвуда зовсім не схожий на казкові повісті і призначені для дітей історії вікторіанських письменників, які зазвичай зверталися до добрих фей, чарівників чи добросердних благодійників, які приходили допомогти бідним хлопчикам і дівчаткам. Джіммі Баллісат полишений на самого себе, і якби не такі ж безпритульні хлопчики, як він сам, то він зовсім пропав би в кам’яних лабіринтах холодного Лондона. Вижити в нелюдському світі самотній дитині майже неможливо. Лише бідняки допомагають біднякам. Джім переконується в цьому на власному досвіді.
В одному зі своїх нарисів Ґрінвуд писав: «Зараз є фактом, що в межах обширного квітучого Лон-дона бродять щоденно, як влітку, так і взимку, близько ста тисяч хлопчиків і дівчаток — без нагляду, їжі, одягу і заняття». Один із-поміж них — герой повісті Ґрінвуда.
Розповідь у «Маленькому обідранці» ведеться від імені Джіма. Він сам згадує про злигодні, говорить дохідливо, нічого не приховує, не прикрашує. Ось початок повісті: «Я — сирота. Моя мама померла, коли мені було шість років. Незабаром батько оженився знову. Мачуха була злющою, лінивою та хитрою жінкою. Звали її місіс Берк. Вона змушувала мене працювати весь день: няньчити її дитину, носити з колодязя воду, прибирати кімнату, бігати в крамницю — і дуже погано годувала мене». Джім утікає з дому. Все подальше трактується так само реалістично. У завулках поблизу Мітфільдського ринку він зустрічає безпритульних хлопчиків Ріпстона і Моулді. Разом з ними ночує в старому фургоні на березі річки, краде з лотків що вдасться; захворівши, потрапляє в робітний дім. Утікає і звідти, оскільки не хоче бути «в’язнем номер сто двадцять сім». Пробує повернутися додому, але вигляд п’яної мачухи, зустріч з п’яним, обідраним і озлобленим батьком, який кидається на нього з кулаками, знову змушують Джіма втікати. Він поневіряється по задвірках, ночує де прийдеться. Багато чого доводиться йому зазнати. Він потрапляє в учні до сажотруса, стає злодієм, знайомиться з ватажком злодійської банди Джорджем Гапкінсом, який хоче зробити його учасником грабунку. Доля Джіма важка і безрадісна. Не з власної волі на дні життя опиняються й багато інших героїв Ґрінвуда. Помирає Моулді. Сирота Тобіас Чік, пройшовши через робітний дім, побувавши у навчанні в сажотруса, стає калікою. Спивається батько Джіма.
Уже самою назвою повісті — «Справжня історія маленького обідранця» — Ґрінвуд підкреслив її невигаданість.
Українською мовою повість «Маленький обідранець» переклав С. Руденко.
Н. Михальська