ГУРАМІШВІЛІ, Давид - Біографія, життя і творчість письменника

(1705 — 1792)

ГУРАМІШВІЛІ, Давид - творчість письменника

ГУРАМІШВІЛІ, Давид (1705, с. Сагурамо - 21.07. 1792, м. Миргород Полтавської обл.) — грузинський поет.

Гурамішвілі народився у селі Сагурамо, що неподалік давньої столиці Грузії — Мцхети. Систематичної шкільної освіти він не здобув. Остерігаючись нашестя лезгинів, сім’я Гурамішвілі сховалась у гірському селі Ламіскана. Влітку 1728 р. озброєна група лезгинів захопила Давида Гурамішвілі у полон і відвезла в гори, де він перебував у становищі невільника. Йому все ж вдалося втекти з полону; босий, голодний, у лахмітті, він багато днів блукав у горах, йдучи на північ. На Північному Кавказі його тепло прийняв і допоміг невідомий російський поселенець.

У 1729 р. Гурамішвілі приїхав у Москву і знайшов притулок у грузинській колонії Вахтанга VI. Після смерті Вахтанга VI у 1738 р. разом з іншими емігрантами Гурамішвілі прийняв російське підданство. Він був зарахований рядовим у грузинський гусарський полк, отримав землю на проживання в Миргороді та в селі Зубівці (Україна).

Як солдат царської армії, Гурамішвілі брав участь у багатьох її бойових діях; у 1739 р. він був у Бессарабії, в 1742 р. у Фінляндії став учасником Фредріксгамської битви зі шведами. Майже на самому початку Семилітньої війни, у 1758 р. Гурамішвілі потрапив у полон біля Кюстрина і певний час перебував у Магдебурзькій фортеці. Наприкінці 1759 p., звільнившись із полону, змучений морально та фізично, він повернувся в Україну, де взявся за відновлення свого занепалого господарства, але саме ці роки позначені інтенсивною поетичною творчістю.

З поезією Гурамішвілі пов’язаний процес демократизації грузинської літератури, вивільнення її від східної екзотики та книжності. Поет спирався, з одного боку, на кращі традиції давньогрузинської поезії, перш за все Ш. Руставелі, а з іншого, — на фольклор, зокрема на традиції української народної пісні.

Літературна спадщина Гурамішвілі відома під назвою «Давитіані» («Книга Давида», 1787). У цій збірці центральне місце відведено історичній поемі «Лихоліття Грузії» («Чірі Картліса»). Поему відкриває поетична декларація, в якій автор розмірковує про обов’язок художника, поета-громадянина чесно та правдиво відображати життя. Є у поемі і конкретні біографічні чи літератур-но-засадничі факти, як, приміром:

Для думок своїх я пильно

слів струнких шукаю, —

Лиш слова, що вірш складають,

за стрункі вважаю,

Та про звичний розмір віршів

дбати не зволів я,

В риторів пустих не буду

вчитись краснослів’я.

Все це виклав я у слові щирім і одвертім

В році тисяча сімсотім сімдесят четвертім,

Як минався листопада

день двадцять дев’ятий,

Щоб веління сил найвищих

віршем прославляти.

(Тут і далі пер. М. Бажана)

Поема «Лихоліття Грузії» насичена політичною гостротою та драматичним пафосом. У розповідь про трагічну епоху грузинського народу (часи Вахтанга VI) майстерно вплетена історія власних нещасть поета. У цій поемі особливо сильно відобразилися національно-політичні ідеали та громадянський пафос Гурамішвілі. Поет розвинув своєрідну історично-філософську концепцію, зіперту на християнську мораль і заповіді. Релігійно-моральний занепад суспільства, на його думку, прирікає народ на неминучу загибель. Поезію Гурамішвілі пронизує глибоке християнсько-релігійне почуття. У своїх на новий лад модернізованих гімнографічних піснеспівах він проникливо і надзвичайно хвилююче осмислив драматичні біблійні сюжетні мотиви, особливо із Нового Заповіту.

Іноді Гурамішвілі у двоплановому — реальному й алегорично-містичному — викладі розповідає про перипетії свого життя, наприклад, у знаменитій пісні «Зубівка» (Зубівка — назва села поблизу Миргорода, де жив поет):

Я, із Зубівки вертавши,

жінку стрів чудову —

Бачити це гарне личко

зір мій прагне знову.

Чорна родимка красила

вроду чорноброву, —

Вид її мене повергнув,

кинув до закову!

Це ж стосується і такого відомого вірша, як «Давидова скарга на швидкоплинний світ».

На цілковито іншому сюжетному матеріалі побудована його друга значна поема «Весела весна». «Весела весна» — чудовий взірець буколічної поезії. На фоні чудово окресленого українського пейзажу поет змальовує ідилічне життя селян, пастухів і пастушок. Поема цікава і новизною тематики, і захопливістю викладу, і почуттям гумору. Цією поемою Гурамішвілі вписав нову сторінку в історію грузинської літератури.

Давид Гурамішвілі — великий майстер художнього слова. Він продовжив і розвинув кращі традиції грузинської літератури, одночасно ставши зразком не лише для сучасників, а й для поетів Нового часу. Гурамішвілі присвятили вірші П. Тичина та М. Бажан, М. Рильський та І. Драч, О. Ющенко та В. Юхимович, а композитор Г. Таранов — симфонічну поему «Давид Гурамішвілі». Усю поетичну спадщину Гурамішвілі українською мовою переклав М.Бажан. У 1949 р. у Миргороді на могилі Гурамішвілі встановлено пам’ятник (скульптор Я. Ражба), а в 1969 р. відкрито літературно-меморіальний музей поета.


За А. Барамідзе



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.