ХАҐҐАРД, сер Генрі Райдер - Біографія, життя і творчість письменника

ХАҐҐАРД, сер Генрі Райдер - Біографія, життя і творчість письменника

(1856 - 1925)

ХАҐҐАРД, сер Генрі Райдер - творчість письменника

ХАҐҐАРД, сер Генрі Райдер (Haggard, Sir Henry Rider - 22.06.1856, Бреденгем, Норфолк — 14.05. 1925, Лондон) — англійський письменник.

Народився у сім’ї норфолкського есквайра, провів шість років у Південній Африці, згодом був урядником з аграрних питань, чиновником з проблем лісового господарства й еміграції. Написав чимало книг з історії, географії Південної Африки, був шанованим фахівцем у царині рільництва і фермерства. Проте всесвітню славу йому принесли пригодницькі романи, дія яких відбувається в Ісландії, Стародавньому Єгипті, Константинополі, Мексиці й інших «екзотичних» країнах. Найвидатнішими його романами залишаються «Копальні царя Соломона» («King Solomon’s Mines», 1886) та «Вона» («She: A History of Adventure», 1887), створені на матеріалі його вражень від південноафриканських краєвидів, дикого життя, міжплемінних стосунків і незрозумілої, загадкової минувшини. Серед близьких друзів письменника були Дж. Р. Кіплінґ і відомий письменник, бібліограф і антрополог Е. Ленґ. Останній справив особливо помітний вплив на Xаґґарда.

З ім’ям Xаґґарда пов’язане поняття неоромантизму — літературного напряму, що виник на зламі ХІХ-ХХ ст. і мав не надто багато спільного зі справжнім романтизмом. Звертання до міфу, казки означало для Xаґґарда відродження інтересу до сильної, цілісної особистості, здатної боротися з труднощами і перемагати їх, покладаючись лише на власні сили.

Романи Xаґґарда створювалися у знаменну пору, коли, по суті, заново відкривалися визначні пам’ятки стародавніх цивілізацій Сходу. Археологи успішно досліджували Трою та Мікени, лінгвісти розшифровували єгипетські папіруси та месопотамський клинопис. Xаґґард був завзятим ентузіастом і шанувальником єгипетської культури, двічі побував у Єгипті, знався з такими видатними вченими, як Г. Бруґш, Е. Бадж, Г. Картер (останній відкрив знамениту гробницю Тутанхамона). Історії Стародавнього Єгипту Xаґґард присвятив кілька романів: «Клеопатра», «Перстень цариці Савської», «Володарка Зорі».

У романі «Клеопатра» («Cleopatra», 1889) письменник подає власну версію загибелі легендарної цариці. Цю історію розповідає один із жерців, нащадок XXX царської династії Гармахіс. Xаґґард умів заінтригувати читача, жваво і цікаво розповідаючи про давні і загадкові події. Роман починається незвичайною передмовою, у якій розгортається не менш захоплива історія, що передує головній версії про смерть Клеопатри.

Xаґґард посилається на одного зі своїх друзів, лікаря за фахом, якому вдалося пробратися до одного із стародавніх гробівців і стати володарем дорогоцінного сувою — історії життя Гармахіса, головного суперника Клеопатри у боротьбі за царський трон. У романтичну історію несподівано втручаються вельми прозаїчні мотиви. Сама цариця Клеопатра постає перед нашими очима в інтерпретації її сучасника, царського спадкоємця, змушеного приховувати своє походження. Xаґґард свідомо відмовляється від авторства, приписуючи відкриття священного папірусу своєму другові і надаючи можливість «воскреслому» єгиптянинові розповісти про події сивої давнини.

Хоча роман названий за ім’ям Клеопатри, проте не вона є головною героїнею твору. Одним із пояснень може слугувати та обставина, що Xаґґард зробив Гармахіса оповідачем, а отже, і центральним персонажем, від об’єктивності розповіді якого залежить версія історичних подій. Письменник, вочевидь, уважав, що, зробивши Клеопатру головною героїнею, він міг би піти вже второваним шляхом багатьох інших оповідачів про її дивовижну долю і славу. Про Гармахіса історики знають менше, до того ж, як справжній царський спадкоємець, він отримав не гіршу, ніж Клеопатра, освіту і, судячи з усього, мав неймовірні екстрасенсорні здібності.

Цей історичний роман, з одного боку, спирається на ґрунтовний фактографічний матеріал, особисті враження письменника від Єгипту і спілкування зі знаменитими єгиптологами, а з іншого — хибує певним суб’єктивізмом у висвітленні подій. Вилучивши себе з контексту розповіді, Xаґґард цілком покладається на достеменність розповіді яскравої особистості — Гармахіса, який прагне здійснити запізнілу помсту, організувавши змову проти всемогутньої Клеопатри. Проте ця змова приречена на поразку, наміри Гармахіса суперечать законам історичного поступу. Птолемеївська династія зуміла зберегти рівновагу і гармонію у стосунках між завойовниками та переможеними, що сприяло розквіту і славі Єгипту. Правління Клеопатри об’єктивно було прогресивним, позаяк їй вдалося до певної міри реформувати державний устрій, придушити заворушення, налагодити господарські зв’язки. Вона зуміла здобути підтримку більшості населення. Гармахіс, перебуваючи у залежному становищі, хоча й наближений до царського трону завдяки своїм астрологічним і деяким іншим здібностям, проте не завжди точно орієнтується в ситуації, що й призводить його до поразки. Змова розкрита, Гармахіса зрадили.

Xаґґард використовує яскраві барви для орнаментування єгипетської історії, справжньої та вигаданої, розказаної освіченим сучасником подій, а водночас жерцем і клятвопорушником. Гармахіс, умертвивши Клеопатру, сам чекає на страту після верховної ради жерців. Либонь, жоден інший фрагмент, за винятком сцени смерті Клеопатри, не розкриває так глибоко і всебічно велич обох героїв трагедії. І цариця Єгипту, і Гармахіс однаково сильні і могутні. Тема смерті тут поєднується з темою морального смислу історії та діянь історичних постатей. Помста Гармахіса знищила його самого, настільки вона є закономірною, адже царський спадкоємець скоює злочин проти тієї, котра сама не раз скоювала злочини. Але він кохає Клеопатру, бачить її вплив на інших і звертається за допомогою до потойбічних сил, позаяк вважає, що йому не вистачить власних сил для здійснення акту розплати. Зустріч велетенського кажана з Клеопатрою, котра конає у гробниці фараона Менкаура, має у романі вельми символічне значення. Кажан, що уособлює руйнівні хтонічні сили, символізує початок моральних страждань Клеопатри, адже услід за ним до кімнати влітають усі знищені царицею люди — фараони і прості раби. їхня поява і нагадування про ті тортури, яких вони зазнали, означають крах колись всемогутньої цариці. Однак месник Гармахіс, відновивши справедливість, не відчуває втіхи. «Серце було порожнім, у ньому не спалахнуло жодної блискітки радощів».

Серйозні філософські мотиви, що аж ніяк не надаються для дитячого читання (а саме так іноді ставилися до книг X.), входять у текст його пізнавальних історичних пригод непомітно, але вагомо, десь наприкінці роману, коли Гармахіс, який власне і є справжнім героєм «Клеопатри», відчуває свою цілковиту самотність і розуміє марноту всіх своїх честолюбних бажань і помислів. Він оголосив собі вирок навіть раніше за жерців, оскільки збагнув, що був іграшкою в руках богів, у руках долі, яку марно намагався підкорити. Він не міг змусити себе розлюбити Клеопатру. Останнє пророцтво Гармахіса: майбутнє Єгипту — майбутнє східних цивілізацій, Риму, Західної Європи — лунає заключним акордом, що посилює значущість образу оповідача. Те, що останнє слово належить йому, знов-таки підтверджує домінуюче значення еволюції характеру героя у цілісній структурі книги. Це виявляється навіть у композиції та сюжеті. Динамізм розповіді посилюється незакінченою фразою Гармахіса, у якій він передає своє захоплення божественною Клеопатрою. У авторській примітці Xаґґард робить припущення, що Гармахіс не встиг завершити свою розповідь, бо за ним прийшли кати, які повинні були відвести його до місця страти.

Вельми динамічним видався також інший роман Xаґґарда з історії Стародавнього Єгипту — «Володарка Зорі». Без преамбули, без розтягнутої експозиції роман з перших сторінок знайомить читача із світом, розколотим внаслідок численних війн. Символом об’єднання двох частин Єгипту виступає тут спадкоємиця фараонів Нефрет. Підзаголовок роману — «Історія одного кохання з часів Стародавнього Єгипту». Безумовно, у цьому творі Xаґґарда трапляються деякі сюжетні повторення, які є характерними рисами його письменницької манери. Як і у романі «Клеопатра», протагоніст «Володарки Зорі» змушений бути пильним, щоб залишитися живим. Нефрет також повинна ховатися у таємному притулку, щоб її не схопили прибічники Апепі, фараона Нижнього Єгипту. У розповіді про дивовижну місію царівни, котрій судилося очолити об’єднану державу Верхнього та Нижнього Єгипту і покласти край чварам і війнам, не бракує пророчих снів, романтичних і загадкових персонажів, як, приміром, доглядач пірамід, літописець Раса. Деякі другорядні герої несподівано виходять на авансцену історії, допомагаючи відновити справедливість і добробут. В обох романах Xаґґарда духовний світ жителів Стародавнього Єгипту освячений волею богів і богинь, а розказана у східній манері історія єгипетських Ромео і Джульетта завершується щасливо, хоча закоханим і довелося подолати безліч різних перешкод, уникнувши загибелі.

На відміну від першого роману, герої і події якого були добре відомі читачеві з історичних джерел, у романі «Володарка Зорі» йдеться про другий перехідний період в існуванні Стародавнього Єгипту, коли країна намагалася подолати серйозну внутрішню кризу. Єгипет показаний роздробленою державою, поділеною на території, що ворогують між собою. Кризою єгипетської держави намагаються скористатися сусідні кочові племена гіксосів. У цьому історичному романі Xаґґарда чимало неточностей і анахронізмів. Зокрема, повністю вигаданим є месопотамський епізод. Насправді Єгипет нав’язав стосунки із Месопотамією лише через сто років після подій, описаних у романі. Похід вавилонського царя Датана також вигаданий Xаґґардом. Ще химернішим витвором фантазії письменника стало таємне Братство Ранкової Зорі, яке нагадує і масонську ложу, і рицарський орден, і першу християнську громаду. Але ж твори Xаґґарда не можна розглядати як суто документальні, історично автентичні. В Англії існувала потужна традиція, започаткована ще В. Скоттом, яка дозволяла вряди-годи відхилятися від історичної правди на користь вигадки, від чого книги зовсім не втрачали своєї захопливості та повчальності.

«Копальні царя Соломона» — либонь, одна із найвідоміших книг Xаґґарда. Написана вона майже одразу після подій, що відіграли трагічну роль в історії Англії, — завоювання алмазних районів Південної Африки, англо-бурської війни. Xаґґард потрапив у Наталь дев’ятнадцятирічним юнаком, через чотири роки після початку нестримної колонізації Південної Африки. Все, що описав Xаґґард у цій книзі, змальовано з натури. Автор у котре ухиляється від участі у розповіді, надаючи слово Алану Квотермейну. Цей персонаж — цілком сучасна людина, він присвячує свою розповідь синові, котрий працює в одній із лондонських лікарень. Квотермейн більше звик до зброї, ніж до пера, але водночас цей простий і добрий чолов’яга чудово розуміється на тому, хто є джентльменом, а хто — ні, і повчає сучасного читача також досить традиційним способом — намагається виправдати кострубатість стилю та сюжету своєю недосвідченістю у царині вишуканої словесності.

Неймовірні скарби, заховані у старовинних печерах, збуджували уяву співвітчизників і сучасників Xаґґарда, і вони навіть сприйняли його розповідь за щиру правду, вимагаючи від автора вказати точний маршрут до копалень легендарного царя Соломона. Але, крім вигадки, у романі є і гірка правда, що ґрунтується на глибокому знанні життя зулусів та інших негритянських племен, є переконливі характери героїв, які не стільки шукають пригод та екзотики, скільки пристрасно прагнуть знайти і врятувати людину, котра загубилася серед чужих звичаїв, традицій і мов. Алан не без гордості каже, що він «багатьох убив, але не заплямував себе невинною кров’ю, бо вбивав тільки захищаючись». Без сумніву, етнографічні подробиці, особливості мови різних племен, опис їхнього побуту є найяскравішими фрагментами творів Xаґґарда, як і дохідливо переказані трагічні епізоди англійської та світової історії.

Характерною рисою романів Xаґґарда є їхня зосередженість на доленосних, неоднозначних періодах історії. Так, у романі «Прекрасна Маргарет» («Fair Margaret», 1907) дія відбувається у XV ст., коли щойно закінчилася спустошлива війна Червоної і Білої троянд, у результаті якої до влади прийшов король Генріх VII Тюдор, котрий намагався зберегти дружні стосунки з Іспанією. Хоча події в романі розгортаються головно в Іспанії, при дворі Фердинанда й Ізабелли, але у них, безперечно, виразно простежується відгомін недавніх англійських подій. В Іспанії триває війна проти феодальної роздробленості, але триває також і боротьба за визволення країни від навали маврів. Перепочинок у воєнних діях проти маврів, які залишилися в Ґранаді, якраз і становить історичну канву роману. Пітер Брум — англієць, головний герой роману, закоханий у прекрасну Марґарет, доньку купця-єврея, потрапляє в Іспанію часів інквізиції. Його приголомшують жорстокість і цинізм судилищ над єретиками. Сцена руху процесії приречених на тортури і смерть — одна із найдраматичніших у романі. Розповідь у цьому творі Xаґґарда ведеться від третьої особи, забезпечуючи максимальну об’єктивність у викладі та оцінці подій, хоча цілком очевидно, що англійська точка зору, яка ґрунтується на віротерпимості, засуджує католицький фанатизм.

Доволі численні твори Xаґґарда за своїми художніми чеснотами поступалися романам інших сучасників-неоромантиків — А. Конан Дойля і Р. Л. Стівенсона, а проте їх все-таки необхідно враховувати при реконструкції всього того багатозначного і різноманітного історико-літературного процесу, що тривав у Англії протягом останньої третини XIX ст., століття прощання з вікторіанством, крізь сувору оболонку якого вже прозирала модерна епоха. Xаґґард був цікавим оповідачем, він умів перевтілюватися в людей, що жили у різні історичні епохи і належали до різних цивілізацій. Свої ролі у цих історичних костюмах він грав так переконливо і так щиро поводився зі своїми читачами, що це гарантувало йому хоча й незначне, проте певне місце у британській літературі періоду переходу від вікторіанства до модернізму. Пристрасть до екзотики була не підробною, а щирою, вона живилася дидактичними та світоглядними завданнями — Англія повинна була виховувати у своїх громадян повагу до чужих звичаїв, мови, традицій. Xаґґард був потенційним захисником переможених і пригноблених народів, бо ставився до них без імперської зверхності, а з повагою до їхньої гідності та чесності, вірності в дружбі та безкорисливості. Власне, саме в цьому запорука його письменницького успіху.


Н. Соловйова



Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.