КАМОЕНС, Луїш Ваз ді - Біографія, життя і творчість письменника

(1524 - 1580)

КАМОЕНС, Луїш Ваз ді - творчість письменника

КАМОЕНС, Луїш Ваз ді (Camoes, Luis Vaz de — грудень 1524 або січень 1525, Лісабон - 10.06. 1580, там само) — португальський поет.

Другу половину XVI ст. у Португалії цілком слушно називають епохою Камоенса. Усе, що визрівало та формувалося у попередні десятиліття, відобразилось у його мистецтві. Опанувавши традиційний вірш-дедонділью, він перевершив у майстерності й адептів італійської поетики. Камоенс засвоїв уроки гуманістів, але за філософською широтою та витонченістю класичних ремінісценцій у його поезії повсякчас відчутний досвід мандрів, війн, злигоднів. А. Феррейра писав про епопею, яка би воскресила класичну досконалість і підняла на небачені висоти португальську мову; історики мріяли увічнити подвиг нації; вчені — підсумували те, що внесли португальці у світове знання. Камоенс поєднав усе, мовби хотів синтезувати культурний внесок Португалії. Як справжній художник Відродження, і особистий, і національний досвід Камоенса підняв до загальної філософської концепції світу і людини.

Про життя Камоенса збереглося дуже мало достовірних фактів. Навіть дату його народження можна встановити приблизно, беручи до уваги армійський список 1550 р., у якому він записаний двадцятип’ятилітнім. Імовірно, він народився у Лісабоні, у збіднілій дворянській сім’ї, здобув непогану освіту, прослухав курс в університеті Коїмбри. Проте брак коштів змусив його записатися в армію. Він служив у Марокко, де під час боїв позбувся ока. За дуель із якимось придворним його на кілька місяців ув’язнили.

У 1553 p. Камоенс добровільно подався в Індію. Поширена версія про те, що причиною вигнання Камоенса було кохання до якоїсь вельможної дами, можливо, навіть інфанти, не має документального підтвердження. У Гоа та в Макао К. зазнав чимало пригод: знову побував у в’язниці через борги, потрапив у корабельну аварію і врятувався плавом, тримаючи, як стверджує легенда, в одній руці рукопис поеми, над якою він тоді працював. У 1567 p. Камоенс перебрався у Мозамбік, а в 1569 р. повернувся у Лісабон. Дорогою його пограбували: він позбувся рукопису поетичної збірки, яку назвав «Лузітанський Парнас». Дивом уцілів рукопис поеми «Лузіади». У 1572 р. поема вийшла друком. Камоенс відразу став знаменитим, його вірші і навіть приватні листи поширювались у списках, але все ж за життя йому вдалося опублікувати лише три вірші. Матеріальне становище Камоенса залишалося важким. Йому призначили мізерну, до того ж вельми нерегулярно виплачувану пенсію. Як свідчать сучасники, Камоенс помер у злиднях і був похований на пожертви.

Лірика Камоенса була зібрана по списках і вперше опублікована у 1595 р. письменником Ф. Р. Лобо Соропітою. У наступних виданнях (1598, 1916 і т. д.) ряд поезій додали, а авторство багатьох інших, навпаки, піддали сумніву. Текстологія поезії Камоенса до сьогодні ставить чимало невирішених проблем.

У «Зібрання творів» Камоенса входять також чотири листи і три комедії: «Амфітріон» («Auto dos Amphitrioes», опубл. 1587; переробка однойменної комедії Плавта), одноактна комедія «Король Селевк» («D’El-rei Seleuco», опубл. 1645) і п’ятиактна комедія «Філодемо» («Filodemo», опубл. 1587). Ця остання комедія (є факти про те, що п’єса була представлена при дворі віце-короля в Індії) тісно пов’язана з лірикою поета. Фабула п’єси складається із пригод розлучених у дитинстві близнюків Філодемо та Флорімени. Філодемо стає слугою у домі багатого дворянина і закохується у його дочку Діонізу. Брат Діонізи залицяється до пастушки Флорімени. У написаній навперемінно віршем і прозою комедії співіснують два плани: сентиментально-психологічний, де прослідковуються перипетії любовного почуття, і більш реальний, пов’язаний із діями лукавої служниці Соліни. У кінці, завдяки збігу обставин і спритності Соліни, все роз’яснюється, брат і сестра впізнають одне одного, і дві закохані пари поєднуються. «Філодемо» Камоенса була значним кроком від фарсів Ж. Вісенте до високої комедії Відродження.

Камоенс — лірик культивував практично всі відомі у його час розміри та форми. Багато віршів написані традиційним, відомим із середньовічних кансьонейро розміром — редондільєю (восьмискладник), найчастіше у формі глоси (вольтас) на чуже посилання (мотто). Деякі із цих ліричних композицій (особливо варіація на посилання «Печаль моя, коли тебе побачу?») своєю простотою та наспівністю свідчать про вплив народної пісні. В інших редондільях поет демонструє мистецтво поетичної софістики, гру традиційними образами, несподіване поєднання чи переосмислення звичних для середньовічної поезії тропів (напр., у двох глосах на тему «Дівчина з зеленими очима»).

Значно насиченіші у філософському та поетичному планах вірші Камоенса у «новій манері», яку португальці запозичили в італійській поезії. Камоенс писав сонети, елегії, еклоги, оди та пісні. В усіх жанрах, а особливо в жанрі сонета, Камоенс був майстром, досягаючи дивовижної музичності та карбованої афористичності багатьох рядків.

В основі любовної лірики Камоенса — неоплатонічна концепція кохання. Кохана — «чудова», «шляхетна», «сяйлива» дама, Сеньйора, погляд якої народжує в душі поета непереборне прагнення до Краси та Блага. Кохання — це болісне, завжди пов’язане з тугою та стражданням духовне сходження до ідеалу. У сонеті «Хто любить, розчиняється в любові» викладена своєрідна пропедевтика неоплатонічного кохання: силою уяви закоханий перевтілюється у кохану, духовно зливається з нею. І «якщо моя душа злилась з її душею, чого хотіти і бажати тілу?» Різноманітні, передані із психологічною достовірністю стани закоханого в конкретних життєвих ситуаціях (побачення, сподівання побачення, розлука, байдужість коханої і т. п.) постають одночасно і як образи суто духовні, як досягнення і падіння душі на її шляху до досконалості:

З погордою ви дивитеся знов

На мене, та душа моя палає,

Від того зору пробудилась кров!

О, дивне щастя, мріяння безкрає;

Коли зневага ваша повертає

Мені життя, то що дала б любов?

(«Сеньйоро, ваші очі...», тут і далі пер. Д. Павличка)

У багатьох віршах Камоенса проглядаються непевні обриси особистого життя: довга вимушена розлука з коханою, ув’язнення, смерть коханої жінки, ймовірно, під час корабельної аварії. Цикл сонетів, присвячених Дінамені, котра загинула у морі, різко виділяється простотою, щирим хвилюванням, очевидною сповідальністю. Характерним є вже навіть звертання до героїні циклу: поет називає її не Дамою чи Сеньйорою, а значно інтимніше, простіше: «подруга», «моя німфа» тощо. Проте щирість і природність у ліриці Камоенса не обов’язково пов’язані з якимись конкретними ситуаціями: навіть у найбільш метафізично-абстрагованих віршах почасти несподівано проступає внутрішня реальність — реальність почуття, реальність духовного досвіду, що дає підстави літературознавцям стверджувати, що Камоенс був попередником романтизму в поезії.

У філософській ліриці Камоенса зазвичай підкреслюють трагічну домінанту — теми незлагоди людини та світу, свавілля випадку, всеруйнівної сили часу, страшного хаосу. Часто навіть відносять лірику Камоенса за межі мистецтва Відродження, вбачаючи в ній один із перших проявів бароко. Попри це, Камоенсу, як і іншим митцям пізнього Відродження, властиве глибоке і неминуче трагедійне світосприйняття. Роздуми Камоенса про світ, керований деспотичною Фортуною, про хистку людську долю, про невідповідність світу і суспільства ідеальним уявленням і пориванням людини — це відбиття загальних ідей Ренесансу у призмі особистої драматичної долі поета і трагічної національної ситуації. Скорбота Камоенса у багатьох сонетах сягає таких висот трагізму, які можна порівняти з трагізмом знаменитої епітафії Мікеланджело чи монологів Гамлета:

В цих роздумах, що стомлюють мене,

Я перейду своє життя трудне,

Таке даремне і таке жорстоке.

(«Коли розходиться...»)

Епічна поема Камоенса «Лузіади» («Os Lusiadas», закінч, до 1569 р.; опубл. у 1572 p.) — один із найзначніших, новаторських творів Відродження. Новаторська самобутність поеми ґрунтується на глибоких зв’язках із традицією та всією сучасною поетові культурою. «Лузіади» — справжня епопея. Навіть наслідування у побудові сюжету (рада богів, заступництво чи невдоволення богів як рушій фабули, різноманітні міфологічні образи та мотиви) органічно поєднується з викладом історичних подій, із розлогими описами природного світу й етнографічних пам’яток далеких країв. Сам автор відверто відводить міфології суто композиційну роль: поява богів у поемі — це лише привід для «дзвінких рядків». І дійсно, Бахус, велетень Адамастор, океаніська німфа Феміда мовби дають поетові можливість вивищитися над реальністю, над сьогоденням — до пророцтва.

Зміст поеми — історія португальського народу. Проте цю історію автор не розповідає послідовно, епізод за епізодом. Історія «вмонтована» (як і географія, астрономія, медицина, етнографія) у сюжет, а сюжетом є перипетії походу Васко да Гами в Індію. Про деякі події португальської історії Васко да Гама повідомляє дружньо налаштованому до португальців королю Мелінди, про інші розповідає брат адмірала, Пауло да Гама, королю Калекуту, котрий розпитує про фігури й емблеми, зображені на португальських знаменах. Таким чином, починаючи розповідь про лузіадів, тобто португальців (нащадків міфічного Луза, засновника Португалії), поет відразу виокремлює найголовніше — відкриття нового морського шляху. Навколо цього сфокусовано все — воєнні епізоди, легенди про трагічну загибель і посмертну коронацію прекрасної Інес де Кастро, коханої наслідника престолу, а згодом короля дона Педро, зведення спостережень учених і мандрівників. «Ходіння за моря» постає центральною героїчною подією, крізь яку проглядається весь зміст епопеї. І в останньому розділі поеми, у сцені феєричного свята на «острові кохання», океанська німфа пророкує про нові плавання та відкриття, про нові землі (мається на увазі Бразилія).

У «Лузіадах» Камоенс збирає та зіставляє багато провідних ідей свого часу. Історія Португалії змальована як багатовіковий хрестовий похід, як утвердження хреста спочатку на півострові у боротьбі з маврами, а потім і в далеких краях. У сцені відплиття експедиції Гами, у промові «поважливого дідуся» із Рестело, детально викладена точка зору консерваторів, прихильників патріархального устрою:

Чого повсюди ворогів шукати?

Я бачу — тане морок далини...

О Португаліє, нещасна мати,

Слабієш, кидають тебе сини!

А ті, що мали б честь твою тримати,

Тебе ж і кривдять, звуть тебе вони

Владаркою, — хто б їх німіти змусив! —

Арабів, ефіопів та індусів!

Будь проклятий той перший, що давно

Благенький парус розпустив на човні!

Він гідний мук пекельних заодно

З усяким, хто чинив діла гріховні!

Нехай по ньому згине й імено

В його могилі, чорній та безмовній,

І наші музи, поки сонця світ,

Його в піснях не виведуть на світ!

(Пер. М. Литвинця)

Камоенс не заперечує відкрито жодної з відображених точок зору. Він дивиться на них епічно, мовби розуміючи часткову слушність кожної. «Дідусь» із Рестело порівнює подорож Гами з відступництвом Адама та честолюбними пориваннями Ікара. Так із біблійної та античної паралелей розпочинається тема самовизнання людини та її суперництва з богами. Ця основна ренесансна тема і стає головною у поемі. її можна прослідкувати в усьому. У постійному багаторазовому підкресленні того, що португальці пливуть по невідомих морях, що вони першими вирвали «секрети природи». У жорстоко правдивому зображенні цинги, злигоднів на морі, голоду, зради лоцманів, ворожості остров’ян. У постаті фантастичного велетня Адамастора, який погрожує морякам у найнебезпечнішому місці їхнього шляху, біля мису Бур, і якого вони згодом осоромлять: німфа Фетіда віддає свою любов, а з нею — і панування над морями, людині Васко да Гамі, а не велетню Адамастору. І нарешті, у промові Бахуса, зверненій до богів, яка звучить як гімн відважному духові людини.

Через те і вдалася Камоенсу епізація історії його народу, що він зумів виокремити те героїчне, яке дійсно було поступом у розвитку людства, зміг усіма засобами свого мистецтва опоетизувати те, що було неперехідним, оскільки належало всьому людству, — розширення людських знань, людської могутності.

В Україні окремі сонети Камоенса переклав Д. Павличко, а М. Литвинець уперше у світі здійснив повний переклад поеми «Лузіади».

За І. Тертерян



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.