Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

КАРПЕНТЬЄР, Алехо

(1904 - 1980)

КАРПЕНТЬЄР, Алехо - творчість письменника

КАРПЕНТЬЄР, Алехо (Carpentier, Alejo — 26.12. 1904, Гавана - 24.04.1980, Париж) — кубинський прозаїк.

Народився у Гавані, у сім'ї француза-архітектора і росіянки (далекої родички російського поета К Бальмонта: дід Карпентьєра по матері — брат батька К. Бальмонта), котра здобувала лікарську освіту у Швейцарії. Під впливом батька, котрий був ще й талановитим музикантом, Карпентьєр здобув професійну музичну освіту, а потім вступив на архітектурний факультет Гаванського університету, який залишив через захоплення журналістикою. 3 18 років у газеті «Діскусьон» він вів літературно-критичну рубрику «Знамениті твори» і паралельно розпочав віршувати в дусі модного тоді на Кубі «негризму».

З поч. 20-х pp. Карпентьєр співпрацював з групою «мінористів», котрі дотримувалися «лівих» поглядів і виступали за політичне та соціальне реформування Куби. Разом з іншими діячами культури у 1927 p. Карпентьєр підписав знаменитий «Протест тринадцяти», спрямований проти політики кубинського диктатора Мачадо, за що його було ув'язнено.

Після звільнення у 1928 p. Карпентьєр перебрався у Францію. Впродовж одинадцяти наступних років він мешкав у Парижі, познайомився з відомими письменниками — А. Бретоном, Л. Арагоном, П. Елюаром, Т. Тцара, з художником П. Пікассо, співпрацював з виданнями сюрреалістів, створював радіопрограми, писав хроніки культурного життя Франції для кубинських журналів. У 1933 р. в Мадриді вийшов друком перший роман Карпентьєра «Екуе-ямба-о!» («Есиё-Yamba-6!»). Заголовок роману у перекладі з негритянського діалекту Куби означає «Хвала Богу!» У цьому, написаному під впливом сюрреалізму творі, Карпентьєр продовжив розпочату у віршах (зб. «Антильські вірші» — «Poemas de las Antfflas», 1932) тему негрів, змалювавши їхнє життя на Кубі, їхні вірування, обряди та звичаї, до яких долучались і соціально-критичні тенденції, пов'язані із зображенням проникнення монополій США в економіку Куби.

У 1939 p. Карпентьєр повернувся на Кубу, де працював на радіо, написав кілька невеликих художніх творів і фундаментальне дослідження «Музика на Кубі «(«La musica en Cuba»). 3 1946 по 1959 рр. письменник проживав у Венесуелі. У цей час він намагався переосмислити свій сюрреалістичний досвід і закласти основи національного латиноамериканського роману. Наслідком цих творчих пошуків став розроблений ним метод «магічного реалізму», що його сам Карпентьєр називав «чудодійною реальністю» і специфіку якого пов'язував зі світоглядними засадами міфологічної свідомості індіанців та негрів.

Першим твором, у якому нові принципи знайшли своє практичне втілення, став роман Карпентьєра «Царство земне» («El reino de este mundo», 1949). Роман присвячений подіям у негритянській республіці Гаїті межі XVIII—XIX ст. У центрі зображення — постать одного з учасників національно-визвольного руху, негра Ті Ноеля, котрий бачив найважливіші її етапи і сприймає їх крізь призму міфологічної свідомості. Важливе місце у творі посідає й міфологізований у народній свідомості образ ватажка Макандаля, людини, котра може перетворюватися у тварин і перемагає навіть саму смерть.

Започатковані письменником принципи нового методу були продовжені і в романі «Загублені сліди» («Los pasos perdidos», 1952). Головний герой твору — композитор, котрий розчарувався в європейській цивілізації і, лише потрапивши на загумінки латиноамериканського континенту, відкриває для себе «втрачений рай». Твір густо насичений міфологічними алюзіями. У ширшому аспекті в романі немовби запрограмована концепція розвитку нової латиноамериканської літератури, запропоновано подальший шлях її розвитку, основи для відродження культури.

Проблеми національної історії у її зв'язках з міфологією латиноамериканського континенту, а також із найбільш етапними віхами світової історії та культури становлять головний предмет зображення у подальшій творчості Карпентьєра: романи «Вік просвітництва» («El siglo de las luces», 1962), присвячений французькій революції 1789 р. та її впливу на латиноамериканську інтелігенцію, про захоплення ідеалами французької революції та поступове розчарування в них, «Право політичного притулку» («El derecho de' asilo», 1971) — памфлет, в якому розкривається психологія людини, котра за будь-яких пертурбацій влади залишається «на плаву». У «Розправі з методом» («El recurso del metodo», 1974) в центрі зображення — сатиричний образ латиноамериканського диктатора, за показним блиском і манерами якого прихований жорстокий і брутальний тиран. «Концерт бароко»(«Concierto Ваггосо», 1975) — алегорія, в якій зіставлені два типи культури — європейська та латиноамериканська.

У 1978 р. вийшов друком роман Карпентьєра «Весна священна» («La. consagracion de la primavera»). За висловом самого письменника, це «фреска сучасної епохи, що охоплює величезний і бурхливий період, пережитий усім світом і Кубою, починаючи з 1915—1916 років, передодня Жовтневої революції в Росії, і закінчуючи 1961 p., що ознаменувався перемогою на Плайя-Хірон, найважливішою подією кубинської історії, яка тріумфально завершила перший цикл нашого революційного розвитку...». У центрі роману — солдат інтернаціональної бригади, котрий брав участь у громадянській війні в Іспанії — Енріке (до певної міри Енріке — прообраз самого автора) і росіянки, артистки «Російського балету» в Парижі Віри (прототипом послужив образ матері письменника). Роман відзначається складною, поліфонічною побудовою, він сповнений авторських роздумів над віхами пройденого життя, над складним переплетінням історичних подій, проблем культурного розвитку й індивідуальних людських доль.

В останньому романі «Арфа та тінь» (1979) Карпентьєр в іронічному дусі спростовує міф про першовідкривача Америки — X. Колумба, котрого змальовує як лицемірну й егоїстичну людину, сповнену меркантильних задумів.

Окремі твори Карпентьєра переклали Ю. Покальчук, М. Жердинівська, А. Перепадя, О. Мокровольський, В. Шовкун, Б. Оленів, О. Буценко та ін.

В. Назарець