Лафонтен, Жан - Біографія, життя і творчість письменника

(1621 - 1695)

Уявіть, як десь у північній Шампані, де шепочуть ліси, димлять каміни, а на полях пасуться мрії, з’являється на світ хлопчик, що вже тоді мав у серці музику алегорій. Його звали Жан. Прізвище — Лафонтен. Народився він 8 липня 1621 року в містечку Шато-Тьєррі — на перший погляд, провінційному і непомітному, та насправді — замріяно-поетичному, як вечір після дощу.

Його батько, доглядач лісів і вод — звучить майже як казковий титул, чи не так? — мав посаду чиновника, але з особливою близькістю до природи. Дерева, річки, кущі й звірі — усе це, напевно, з самого дитинства шепотіло щось у вухо малому Жану, сіло в пам’ять і проросло колись байками. Та й рід у нього був не з простих — древній, шляхетний. Але шляхетність ця не з мармуру і титулів, а з вміння жити вільно, слухати, мріяти.

Навчання в сільській школі — це ще не Сорбонна, але саме тут, серед запаху крейди, мокрих черевиків і чорнильниць, Лафонтен навчився слухати людей, запам’ятовувати інтонації, збирати характери, немов гербарій. І хоча в 19 років він серйозно готувався до церковної кар'єри, щось у ньому супротивилось. Сутани, молитви, вічність — це все було надто поважне для його душі, що ще прагла галантних романів, які він зачитував до ранку, ховаючи книжки під подушку.

Священство здалося йому занадто нудним, небо — занадто далеким. Його світ був тут, на землі, серед людей, з їхніми дурницями, коханнями, витівками й несправедливостями. Він відмовився від духовного сану — вчинок доволі сміливий для XVII століття — і взявся за право. Хоча й тут справа йшла більше до того, аби зануритися в старовинну літературу, античну філософію, теорії, що змінювали світ. Знайомство з Гассенді, з деїзмом, з духом раціоналізму — усе це формувало юнака, який колись писатиме про павичів, левів і щурів, але завжди — про людей.

Париж. Дотепність. Фривольність.

Літературна кар'єра Лафонтена почалася не з гуркоту. Не феєрверком. А радше — як тихий струмок, що вперто проточує камінь. Йому було вже тридцять три — за мірками поетів того часу, майже старий. Але саме з цієї «зрілої» позиції він почав писати. І його перша помітна поема — «Сон у Во» — була як пасторальна листівка: трохи пастельна, трохи перебільшена, але вже виразно його.

У 1657 році Лафонтен переїхав до Парижа. І тут він, мов птах, упав у гніздо блискучих інтелектуалів. Корнель, Мольєр, Буало, Расін — ці імена здаються тепер академічними, холодними, зате тоді це були живі, розумні, іноді зухвалі розуми, які гудили у салонах, пили вино і писали те, що Франція цитує досі. Лафонтен відразу став своїм серед цих «зірок» — у нього була дотепність, легкість, якої іншим іноді бракувало.

Однак доля у Лафонтена — як сюжет його байок: спокійна на перший погляд, але з несподіваними поворотами. Його меценат, міністр Фуке, був арештований за фінансові махінації. Лафонтен спробував заступитися за нього — і тим самим накликав гнів самого короля Людовіка XIV. Зі столиці його вигнали до Ліможа. Але навіть у вигнанні він не замовк. Знайшов нову покровительку — герцогиню Булонську. Її салон став для нього оазою свободи — тут читали, сперечалися, писали, кохали.

Саме тоді він починає писати свої фривольні «Казки та новели у віршах» — книги з запахом сміху, вина і гріха. Їхні герої — спокусливі черниці, кмітливі коханки, дурні священики. І хоча пуритани кривили губи, народ читав і сміявся. Бо в цих історіях було те, що так часто ховається за пишними мантіями і пишномовними фразами — людська природа, недосконала, смішна, але справжня.

Байки. Іронія світу тварин

А потім на сцену виходять вони — звірі. Лисиці, вовки, черепахи, леви. Але це не просто фауна. Це театр. Байка стала для Лафонтена способом сказати те, що про людину не завжди можна було сказати прямо. І він каже. О, як каже! Із притаманною йому іронією, стриманим сарказмом, іноді з любов’ю, іноді — з легким презирством. Але завжди — влучно.

Перші шість книг «Байок» вийшли 1668 року. Остання, дванадцята — за рік до смерті, 1694-го. У цих байках Франція відображена не гірше, ніж у політичних трактатах. Тут є усе: хитрощі бюрократів («Кіт і Старий Щур»), нерівність влади («Щур і Слон»), філософські роздуми про долю й природу («Дуб і Очерет», «Жолудь і Гарбуз»). Лафонтен не ховає свою позицію. Він — на боці тих, хто вміє думати. На боці народу.

Головна його новація — демократизація байки. Те, що ще донедавна вважалося жанром для моралізаторських оповідей, Лафонтен перетворює на живу, гнучку, смішну форму. І головне — вводить туди «просту людину». Байка стає сценою для голосу з вулиці, з ринку, з лісу. І це не просто літературна революція — це моральна декларація: кожен має право на розум, на слово, на сміх.

Післясмак

У 1684 році Жан де Лафонтен став членом Французької академії. Ця подія мала би бути тріумфом — і була ним. Але з присмаком — бо довелося витіснити старого друга Буало. Академія не терпить двох дотепників одночасно. Та навіть серед академіків Лафонтен залишився тим самим: трохи дивакуватим, трохи відстороненим, не схожим на інших.

Він помер 13 квітня 1695 року в Парижі — в місті, яке зробило його поетом і байкарем. Його смерть не стала сенсацією. Але байки залишилися. І тепер, читаючи їх, ми все ще чуємо голос з XVII століття, який легко, невимушено, з усмішкою говорить з нами про речі серйозніші за саму смерть.

Уроки

Тема: Жан де Лафонтен (1621-1695). «Зачумлені звірі».

Тема. Жан де Лафонтен — відомий французький байкар. Байка «Зачумлені звірі»

Посилання на схожі матеріали:

• Бержерак, Сав’єн Сірано де - Біографія, життя і творчість письменника — Біографія
• Саят-Нова - Біографія, життя і творчість письменника — Біографія
• Келлер, Ґотфрід - Біографія, життя і творчість письменника — Біографія
• Есеїстична рецензія на п’єсу Макса Фріша «Біографія» — Рецензія
• Біографія і творчість Овідія. «Метаморфози» — Стаття
• Творча біографія норвезького драматурга Генріка Ібсена. Ібсен як один з авторів нової драми. Особливості жанру п'єси Ляльковий дім — Розробки уроків
• Макс Фріш «Біографія — літературний диктант Так чи Ні» — Дидактичні матеріали
• Макс Фріш «Біографія — розробка уроку» — Розробки уроків