ЛЬЮЇС, Сінклер - Біографія, життя і творчість письменника

ЛЬЮЇС, Сінклер - Біографія, життя і творчість письменника

(1885 — 1951)

ЛЬЮЇС, Сінклер - творчість письменника

ЛЬЮЇС, Сінклер (Lewis, Sinclair - 07.02.1885, Соук Сентр, шт. Міннесота — 10.01. 1951, Рим) — американський письменник, лауреат Нобелівської премії 1930 р.

Палке почуття до рідної країни не перешкоджало Льюїсу висловлювати про неї гірку правду. Його називали «розсердженим американцем», а про самого себе він казав: «Я люблю Америку, але вона мені не подобається».

Його письменницька кар’єра тривала чотири з лишком десятиліття, була насичена напруженою працею; він написав понад два десятки романів, том новелістики, працював як публіцист і драматург. Злети чергувалися у нього зі смугами «спаду»; пора його слави та розквіту припадає на міжвоєнні роки, це воістину «золотий вік» американської літератури. Разом із Е. Хемінгвеєм, В. Фолкнером, Т. Вулфом, Дж. Стейнбеком, Дос Пассосом він сприяв тому, що американський соціальний роман здобув у цей час міжнародне визнання. Декілька його романів виділяються як «вершинні». Це «Головна вулиця», «Беббіт», «Ероусміт», «Елмер Гентрі», «Енн Віккерс», «У нас це неможливо», «Гідеон Пленіш», «Королівська кров». Вони становлять льюїсівський «канон», зберігають і до сьогодні актуальність, приваблюючи реалізмом, дотепністю та сатиричним блиском.

Ці твори внутрішньо пов’язані темою, предметом зображення, іноді місцем дії; часом — «наскрізними» героями. їхній автор — своєрідний літописець «середньої верстви». Він наділений здатністю в насмішкувато-іронічній, іноді сатирично забарвленій манері змальовувати сірі будні міщанства, стандартизоване «масове» суспільство. Письменник охопив навдивовижу широку сферу: Америку ділових кіл, контор, редакцій, рекламних бюро, церков, науково-дослідних інститутів, театрів і готелів. Наука, бізнес, релігія, філантропія, вища освіта, тюремна система, політика — все викликало його пильне художнє зацікавлення.

Льюїс народився у сім’ї провінційного лікаря. У дитинстві цей рудий підліток нічим особливо не вирізнявся, був тендітним, незграбним, помітно відставав у спорті й іграх, зате потай від навколишніх віршував і жадібно поглинав книги. Середовище, яке його формувало, менш за все було здатне стимулювати в ньому письменницький талант. У його родині середнього достатку панував дух здорового практицизму, і згодом, коли Льюїс став уже професійним письменником, земляки дивилися на нього як на людину, зайняту справою малошанованою. Але саме в Соук Сентрі виявляється генеза багатьох мотивів і тем зрілого Льюїса. Письменник добре знав середній Захід, його людей, історію, краєвиди. Тут виросло чимало героїв його книг, звідси почалася їхня дорога до великих міст.

Закінчивши Оберлін-коледж, Льюїс навчався в Йєльському університеті (1903—1907), де за ним утвердилося прізвисько «Ред» (тобто «червоний»). Причиною тому слугувало не лише його руде волосся, а й радикальні переконання. На початку 10-х pp. він певний час був членом соціалістичної партії. Перш ніж стати письменником, Льюїс пройшов корисну школу газетно-журнальної, репортерської та редакторської роботи. Він багато їздив по країні, поповнював запас життєвих спостережень, засвоював навички літературної праці, звикав писати швидко, оперативно. Журналістика наклала відбиток на його стиль, фактографічний, зрозумілий, хоча й дещо сухуватий, позбавлений вишуканості. Його шлях до слави не був простим. Близько десяти років Льюїс витратив на романи й оповідання, що не вивищувалися над середнім рівнем.

Широке визнання у США, а потім у Європі Льюїс здобув з виходом роману «Головна вулиця» («Main Street», 1920). Цей твір, який сам письменник вважав своєю «головною книгою», вразив читачів новизною і масштабністю. Він продовжив усталену в Америці (у Марка Твена, X. Гарленда, Ш. Андерсона й ін.) традицію критичного, реалістичного зображення провінційного життя. Він надав своїй оповіді великої сили узагальнення, завдавши удару живучому міфові про «ідилічну провінцію», населену «добрими і милими обивателями». У центрі роману — історія Керол Кеннікотт, юної жінки, котра вийшла заміж за лікаря і приїхала у провінційне містечко Ґофер Прері, де вона задихається в обстановці нудьги та міщанської банальності. Усі спроби Керол Кеннікотт оживити, «реформувати» побут Ґофер Прері зазнають невдачі, наштовхнувшись на дружний опір консервативно налаштованих обивателів. У романі окреслювався характерний для багатьох книг Льюїса конфлікт особистості та суспільства вузьколобих міщан, ворожого до проявів індивідуальності й «інакодумства». Письменник показує «бунт» Керол проти Гофер Прері, проти Головної вулиці, яка уособлює застійливий дух цієї американської «окурівщини». Водночас Льюїс зображує «бунт» Гофер Прері проти непокірної молодої жінки, котра зрештою змиряється зі своїм оточенням. Серед мешканців Головної вулиці як постать найтиповіша вирізняється Віл Кеннікотт, чоловік Керол. Цей «середній американець», людина твереза, працелюбна, постає під пером Л. як живий символ політичного конформізму.

Славу Льюїса утвердив роман «Беббіт» («Babbitt», 1922), у якому продовжено тему «Головної вулиці»; об’єктом зображення стає «середня верства». Місто Зеніт, у якому відбувається дія, з населенням у 300 тисяч мешканців, «менше, ніж Нью-Йорк, але більше, ніж Гофер Прері», таке ж типове і водночас безлике, як і центральний персонаж роману Джордж Ф. Беббіт. Йому судилося стати одним із головних художніх відкриттів усієї творчості Льюїса.

Торговець нерухомістю, міщанин до самих кісток, обиватель, як дві краплі води схожий на тисячі таких самих, як і він, 42-річний Беббіт — наочний приклад стандартизації індивіда. Все його запрограмоване існування підпорядковане інерції; у думках, міркуваннях, емоціях, звичках, навіть в одязі — в усьому він дотримується стандартів, уподібнюючись до безлічі схожих на нього близнюків. Беббіт — законослухняний конформіст, апологет «американізму», людина з «твердими республіканськими поглядами», еталон благопристойності та престижного матеріального стандарту. У нього зовні щаслива родина, двоє дітей, рахунок у банку, дім, машина, впевнене становище у середовищі таких самих, як він, ділків. Але навіть Беббіт не може вдовольнитися подібною долею. Роман, майже позбавлений сюжету, будується на зображенні судомних спроб Беббіта вирватися з рутини прісного побуту, поринути в «чоловічі» радощі. Але «бунт» героя, як і у випадку з Керол Кеннікотт, завершується капітуляцією. Герой не витримує суспільного «остракізму». Під час страйку в Зеніті Беббіт стає до лав захисників власності, вступає у реакційно-«патріотичну» антиробітничу організацію — Лігу чесних громадян.

В образі Беббіта, ім’я котрого стало прозивним, письменникові вдалося відобразити масовий, типовий феномен. Цей «стовідсотковий американець» наладований цілим набором «абеткових істин» беббітизму, що охоплюють усі сфери життя — від кулінарно-гастрономічної до політичної. Він переконаний, що Сполучені Штати — земний рай, що Зеніт — найкраще з міст, що треба «знищувати, як змій», усіх «довговолосих суб’єктів», соціалістів, робітничих лідерів і радикальних університетських професорів, котрі зазіхають, як він гадає, на його добробут. Беббіт, котрий механічно відтворює кліше масової белетристики, позбавлений самостійного мислення. Але при цьому «герой» не перетворений на пласку карикатуру. Він залишається живою людиною, і письменник співчуває йому.

Надалі Льюїс продовжив свої пошуки нових різновидів беббітів, дослідження беббітизму як соціально-психологічного явища, використовуючи при змалюванні героя безліч дрібних деталей, значущих подробиць, що стосуються світу речей, аксесуарів американського побуту і сервісу.

Завдяки цьому вималювався разючий контраст поміж матеріальним добробутом героя і його духовною вбогістю. Льюїс, і в цьому його велика заслуга, вловив і художньо відобразив те, що сьогодні соціологи та філософи окреслюють поняттями: «масове суспільство», «відчуження особистості», «дегуманізація і стандартизація».

У «Головній вулиці» та «Беббіті» сформувався і художній метод Льюїса, у якому добросовісний опис побуту поєднується із сатиричною загостреністю. У цих двох романах були ніби «запрограмовані» основні мотиви, теми, типологія всієї наступної творчості письменника.

Водночас письменник настійливо прагнув протиставити беббітизмові інші моральні первні: творчість, подвижництво, героїзм. У центрі роману «Ероусміт» («Arrowsmith», 1925), удостоєного Пулітцерівської премії, — антибеббітівський характер. Мартін Ероусміт — талановитий лікар, котрий став дослідником, якому належить подолати чимало перешкод, бо його оточують ділки від науки. Міцний природний первень допомагає Ероусмітові вберегтися від спокус примарного успіху (що занапастив його літературного тезка Мартіна їдена); на різних етапах життєвого шляху герой знаходить опору в чесних дослідниках, таких, як Готліб, Сонделіус, Террі Вікет і, звісно ж, у його вірній подрузі Леорі. Роман Льюїса, у написанні якого йому допомагав відомий мікробіолог П. де Крайф, автор популярної книги «Мисливці за мікробами», стоїть біля витоків важливої для літератури нашого століття теми, пов’язаної з долею вчених та зображенням їхньої праці.

Продовжуючи традиції антиклерикальної сатири Марка Твена, Льюїс написав свій знаменитий роман «Елмер Ґентрі» («Elmer Gantry», 1927), у центрі якого сатирично забарвлений образ священика, «торговця спасінням». Льюїс показує, як діяльність деяких священнослужителів перетворюється у відверте гендлярство, у вульгарний бізнес. Елмер Ґентрі — це сучасний американізований Тартюф, озброєний архіновою технікою «ловлення душ» із допомогою різноманітних прийомів: від газетного «паблісіті» до радіопроповідей.

20-ті pp. — найплідніше десятиліття у творчості Льюїса. Його романи, що здобули широку популярність не лише у США, а й особливо у Європі, відкрили мільйонам зарубіжних читачів невідомі їм образи Америки. У своїй промові на врученні Нобелівської премії з літератури у грудні 1930 p., запально названій: «Страх американців перед літературою», Льюїс енергійно виступив на захист реалістичного, соціально-критичного мистецтва. У ній Льюїс ототожнив себе з плеядою митців на чолі з Т. Драйзером, котрі зривали покрови лицемірства та підривали апологетичні міфи.

Шлях Льюїса впродовж двох наступних десятиліть був відзначений різкими перепадами: твори сильні, яскраві чергувалися з явно невдалими, художньо маловиразними. Він по-своєму відгукнувся на драматичні потрясіння в пору «червоних тридцятих», про що свідчить його роман «Енн Віккepc» («Ann Vickers», 1933), у центрі якого ще один «ероусмітівський» характер. Енн Віккерс — жінка вольова, енергійна — бере участь у суфражизмі, рухові за жіноче рівноправ’я, а потім знаходить своє покликання у боротьбі за гуманізацію тюрем. Найсильніші, хвилюючі сторінки роману пов’язані із зображенням її праці в жіночій в’язниці Копперхед-Ге: картини побоїв, принижень людської гідності, сцена страти негритянки Ліл Хезекайн сповнені великої викривальної сили.

Льюїсу судилося стати одним із піонерів антифашистської теми в літературі США. Публікація його знаменитого роману, афористичний заголовок якого «У нас це неможливо» («It Can’t Happen Here», 1935) був полемічним викликом лібералам, які не вірили в реальність фашистської загрози, стала сенсацією. Він мав потужний резонанс, не лише літературний, а й суспільний. Критики називали його «романом-бомбою». Це був особливий жанровий різновид, роман-попередження, що набув розвитку в літературі XX ст. (у Дж. Лондона, Г. Веллса, Р. Мерля, К. Чапека й ін.). Льюїс поєднав у ньому політичний памфлет з утопією, а дію екстраполював на найближче майбутнє. В образі Беза Віндріпа Льюїс створив їдку, навдивовижу проникливу сатиру на американізованого «фюрера», профашистського диктатора, котрий діє з допомогою воєнізованих банд «миттєвих хлопців», що нагадують гітлерівських штурмовиків. При цьому варто було Віндріпові прийти до влади, як обіцяний ним «земний рай» обертається на пекло, починається дике переслідування інакодумців та опозиціонерів, зате процвітають великі ділки. Він показує, як у кризові історичні періоди, граючи на економічних труднощах, спритно використовуючи зброю соціальної демагогії, випливають на поверхню спритні профашистські «народні вожді». Хвилювала Льюїса і загроза комунізму в Америці, про що свідчив його роман «Блудні батьки» («Prodigal Parents», 1938).

У роки Другої світової війни письменник став на тверді антифашистські позиції. У кіносценарії «Буря на Заході» (1943) Льюїс у формі прозорої алегорії показав розгром фашистського блоку силами антигітлерівської коаліції. У радіопромові «Письменник, митець і світ» Льюїс закликав майстрів культури твердо протистояти «коричневій» загрозі. У сатиричному романі «Гідеон Пленіш» («Gideon Planish», 1943) Льюїс змальовує кар’єру беббітоподібного політикана, спочатку викладача провінційного університету, потім — гастролюючого лектора, редактора, професійного філантропа, «суспільника», здатного лише маніпулювати набором політичних кліше. Ця нікчемна людина відчуває себе у своїй стихії «у світі демагогічних гасел, ліберальних думок і штампованих фраз про демократію». Засуджуючи расизм у гостросюжетному, насиченому драматичними колізіями романі «Королівська кров» («Kingsblood the Royal», 1947), Льюїс ставить проблему громадянської совісті. Він змальовує образ «середнього американця», ветерана війни Нійла Кінгсблада, котрий випадково дізнається, що він на 1/16 негр, і обнародує це «страшне» відкриття. Зіткнувшись із ганебною расовою дискримінацією, він жертвує своїм добробутом і стає борцем за людську гідність.

В останні роки Льюїс знову пережив творчий спад (романи «Богошукач», 1949; «Світ такий широкий», 1951), покинув США і поїхав у Європу, в Італію, де й помер. Академічна критика у США недооцінює Льюїса, дорікаючи йому за «перебільшення» та «згущення барв», тобто ігноруючи специфіку сатири.


Б. Гіленсон



Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.