МАЯКОВСЬКИЙ, Володимир Володимирович - Біографія, життя і творчість письменника

МАЯКОВСЬКИЙ, Володимир Володимирович - Біографія, життя і творчість письменника

(1893 — 1930)

МАЯКОВСЬКИЙ, Володимир Володимирович - творчість письменника

МАЯКОВСЬКИЙ, Володимир Володимирович (Маяковский, Владимир Владимирович — 07.07.1893, с. Багдади, побл. Кутаїсі — 14.04.1930, Москва) - російський поет.

Творчість Маяковського і по сьогоднішній день залишається визначним художнім здобутком російської поезії поч. XX ст. Його твори не позбавлені ідеологічних перекосів і пропагандистської риторики, але вони не можуть перекреслити об’єктивної значимості та масштабу художнього таланту Маяковського, реформаторської суті його поетичних експериментів, які для сучасників, та й для нащадків поета асоціювалися з революцією у мистецтві.

Маяковський народився у Грузії, де проминуло його дитинство. Після смерті батька у 1906 р. сім’я перебралася у Москву, де Маяковський вступив у 4-ий клас П’ятої московської гімназії. У 1908 р. його відчислили звідти, а через місяць Маяковського заарештувала поліція у підпільній друкарні Московського комітету РСДРП. Упродовж наступного року його ще двічі заарештовували. У 1910—1911 pp. Маяковський займався у студії художника П. Келіна, а потім навчався в Училищі живопису, познайомився з художником і поетом Д. Бурлюком, під впливом якого формувалися авангардистські естетичні смаки Маяковського.

Перші вірші Маяковський написав близько 1909 р. у в’язниці, до якої потрапив через зв’язок із підпільними революційними організаціями. Вірші поета-дебютанта були написані у доволі традиційній манері, яка наслідувала поезію російських символістів, і сам М. відразу ж від них відмовився. Справжнім поетичним хрещенням для М. стало його знайомство у 1911 р. з поетами-футуристами. У 1912 p. M. разом з іншими футуристами видав альманах «Ляпас суспільним смакам» («Пощёчина общественному вкусу»), підписаний Д. Бурлюком, О. Кручених і В. Маяковським, з віршами Маяковського «Ніч» («Ночь») і «Ранок» («Утро»), в якому в епатажно зухвалій манері проголошував розрив із традиціями російської класики, закликав до створення нової мови та літератури, такої, яка би відповідала духу сучасної «машинної» цивілізації і завданням революційного перетворення світу. Практичним втіленням декларованих Маяковським у альманасі футуристичних тез стала постановка у петербурзькому театрі «Луна-парк» у 1913 р. його віршованої трагедії «Володимир М.» («Владимир М.»). Особисто автор виступив режисером і виконавцем головної ролі — поета, котрий страждає у ненависному йому сучасному місті, що нівечить душі людей, котрі хоча й обирають поета своїм князем, але не здатні оцінити принесену ним жертву. У 1913 p. Маяковський разом з іншими футуристами здійснив велике турне містами СРСР: Сімферополь, Севастополь, Керч, Одеса, Кишинів, Миколаїв, Київ, Мінськ, Казань, Пенза, Ростов, Саратов, Тифліс, Баку. Художньою інтерпретацією програми нового мистецтва футуристи не обмежувались і намагалися впроваджувати у життя свої гасла практично, зокрема навіть одягом і поведінкою. їхні поетичні виступи, відвідини кав’ярень чи навіть звичайна прогулянка по місту нерідко супроводжувалися скандалами, бійкою, втручанням поліції.

Під знаком захоплення футуристичними гаслами перебудови світу і мистецтва перебуває уся творчість М. дореволюційного періоду, її характеризує пафос заперечення буржуазної дійсності, яка, на думку поета, морально калічить людину, усвідомлення трагедії існування людини у світі наживи, заклики до революційного оновлення світу: вірші «Пекло міста» («Адище города», 1913), «Нате!» («Нате!», 1913), збірка «Я» (1913), поеми «Хмарина в штанах» («Облако в штанах», 1915), «Флейта-хребет» («Флейта-позвоночник», 1915), «Війна і мир» («Война и мир», 1916), «Людина» («Человек», 1916) та ін. Поет різко заперечував Першу світову війну, яку характеризував як безглузду криваву бійню: стаття «Цивільна шрапнель» (Штатская шрапнель», 1914), вірші «Війна оголошена» («Война объявлена», 1914), «Мама і вбитий німцями вечір»(«Мама и убитый немцами вечер», 1914) та ін. З саркастичною іронією поет ставиться до лицемірного світу бюрократів, кар’єристів і пристосуванців, котрі дискредитують чесну працю, чисте сумління і високе мистецтво: «Гимн судді» («Гимн судье», 1915), «Гімн ученому»(«Гимн ученому», 1915), «Гімн хабарю» («Гимн взятке», 1915) та ін.

Вершиною дореволюційної творчості Маяковського є поема «Хмарина в штанах», яка стала своєрідним програмним твором поета і в якій він найбільш чітко та виразно виклав свої світоглядні й естетичні настанови. У поемі, яку сам поет називав «катехізисом сучасного мистецтва», проголошуються і в образній формі конкретизуються чотири гасла: «Геть ваше кохання», «геть ваш лад», «геть ваше мистецтво», «геть вашу релігію» — «чотири крики чотирьох частин». Наскрізним лейтмотивом через усю поему проходить образ людини, котра страждає від неповноти і лицемірності буття, що її оточує, котра протестує і прагне до справжнього людського щастя. Початкова назва поеми — «Тринадцятий апостол» — була перекреслена цензурою, але саме вона найглибше і найточніше передає основний пафос цього твору й усієї ранньої творчості Маяковського. Апостол — це учень Христа, покликаний впроваджувати у життя його вчення, але у М. цей образ швидше наближається до того, який пізніше з’явиться у знаменитій поемі О. Блока «Дванадцять». Дванадцять — це традиційне число найближчих учнів Христа і поява в цьому ряду тринадцятого, «зайвого» за біблійними канонами, апостола сприймається як виклик традиційній світобудові, як альтернативна модель нового світопорядку. Тринадцятий апостол Маяковського — це й символ революційного оновлення життя, до якого прагнув поет, і водночас метафора, здатна передати справжній масштаб поетичного явища речника нового світу — Маяковського.

Тогочасна поезія Маяковського заперечує не просто окремі негаразди та вади сучасного суспільства, вона заперечує саму можливість його існування, основоположні, корінні принципи його буття, набуває масштабу космічного бунту, в якому поет відчуває себе рівним Богу. Тому у своєму бажанні бути підкреслено антитрадиційним ліричний герой Маяковського доходить до максимального епатажу, такого, що, здавалося би, балансує на хиткій межі, за якою починається заперечення моралі та здорового глузду: він дає «ляпас суспільним смакам», вимагає у перукаря «причесати йому вуха» («Нічого не розумію...»), стає рачки і гавкає по-собачому («Ось так я зробився собакою... «) і з викликом заявляє: «Я люблю дивитись, як вмирають діти...» («Я»), кидає в зал під час виступу: «я зарегочу і радісно плюну, плюну в лице вам...» («Нате!»). У поєднанні із високим зростом і гучним голосом Маяковського усе це створювало неповторний образ поета-борця, апостола-провісника нового світу. «Поетика раннього Маяковського, — пише О. Мясников, — це поетика грандіозного. У його поезії тих років все напружено до краю. Його ліричний герой відчуває себе здатним і зобов’язаним вирішувати не лише завдання перевлаштування власної душі, а й усього людства, завдання не лише земні, а й космічні. Гіперболізація і складна метафоризація — характерні риси стилю раннього Маяковського. Ліричний герой раннього Маяковського почувається надзвичайно незатишно в буржуазно-міщанському середовищі. Він ненавидить і зневажає всіх, хто заважає Людині з великої літери жити по-людськи. Проблема гуманізму — одна із центральних проблем раннього Маяковського.» І водночас, незважаючи ні на що, навіть у період найвищого злету футуристичного епатажу, Маяковський завжди залишався романтиком, самотнім, ніжним, людиною, котра здатна до співчуття і котра розуміє цінність «найменшої піщинки живого». Про справжнього Маяковського свідчать його вірші, у яких він із співчуттям говорить про «братів наших менших» («Добре ставлення до коней», «Що не сторінка, — то слон чи левиця «), прагне до гармонії Всесвіту («Послухайте!»), з любов’ю пише про дітей. Подібний контрастний пафос притаманний і таким прикметним для ранньої лірики поета віршам, як «А ви змогли б?», «Послухайте!», «Лілічко! Замість листа...»:

Наді мною,

крім твого погляду,

лезо жодного ножа не владне.

Завтра забудеш,

що коронував тебе,

що душу квітучу коханням випік,

і суєтних днів звихрена метушня

розшарпає сторінки моїх збірок...

Чи ж слів моїх листя сухе

зупинитися змусить,

жадібно дихаючи?

Дозволь хоча б

останньою ніжністю вистелити

твої затихаючі кроки.

(«Лілічко! Замість листа...» , пер. І. В.)

Російську революцію Маяковський зустрів декларативною заявою: «Моя революція. Пішов у Смольний. Робив. Усе, що доручали». Пізніше Маяковський із гордістю пригадував, що солдати і матроси, котрі штурмували Зимовий палац, промовляли два його поетичні рядки: «їж ананаси, рябчиків жуй, День твій останній надходить, буржуй!» Як зазначала пізніше критика, поняття «Маяковський» і «поет революції» стали у цей час синонімами. Ця аналогія утвердилась і за кордоном, де Маяковського почали сприймати як своєрідний «поетичний еквівалент» Жовтня.

У 1918 р. Маяковський організував групу «Комфут» (комуністичний футуризм), співпрацював з газетою «Мистецтво комуни», у 1923 р. створив «Лівий фронт мистецтв» (ЛіФ), у 1923-1925 pp. видавав однойменний журнал. Намагаючись використовувати всі художні засоби для надання підтримки новій державі, пропаганди нових цінностей, Маяковський писав злободенну сатиру, вірші та частівки для агітаційних плакатів («Вікна РОС-ТА», 1918-1921). Творчість Маяковського радянського періоду у площині формальних пошуків та художніх здобутків загалом не поступається раннім віршам, тоді як зміст тогочасних поезій фактично зливається з ідеологічними гаслами правлячого режиму. Тогочасні вірші поета пройняті вірою у перемогу ідей нового суспільства, побудованого за законами братерства і справедливості. Поет асоціює себе з «агітатором, горлаєм-ватажком», котрий не протистоїть натовпу, а є його часткою, робітником, його голосом. Втіленням ідейної позиції Маяковського цих років стали його драми та поеми.

Невдовзі після революції Маяковський створив п’єсу-міф про всесвітній соціалізм «Містерія-Буфф» («Мистерия-Буфф», 1918), у якій представники пролетаріату та селянства — «сім пар нечистих» рятуються у ковчезі під час всесвітнього революційного потопу, проходять пекло і рай і знаходять «землю обітовану» — комуністичний Едем. У поемі «150 000 000» (1921; кількість тодішнього населення Радянської Росії) поет висловлює свою духовну єдність з революційною стихією і народом, мріє про той час, коли революційні селяни завоюють США і проголосять там перемогу комунізму. Оспівуванню комуністичних міфів присвячені й відомі поеми Маяковського «П’ятий Інтернаціонал» («Пятый Интернационал», 1922), «Володимир Ілліч Ленін»(«Владимир Ильич Ленин», 1924), «Добре!» (Хорошо!», 1927). Після кількох закордонних поїздок з’явилося багато віршів, у яких він висловлює свої негативні враження від «капіталістичного світу наживи». Поет засуджує суперечності буржуазного світу, його негативні явища: «Хмарочос у розрізі»(«Небоскрёб в разрезе», 1925), «Бродвей» («Бродвей», 1925), «Блек енд вайт»(«Блек энд уайт», 1926) та ін. Нещодавно стало відомо, що в останні роки життя Маяковський почав усвідомлювати примусовий, штучний характер деяких своїх творів. У чернетках було знайдено гірке зізнання, що він «ставав на горло власним пісням». У відповідь на свою поему «Добре!», яка оспівувала штурм Зимового палацу і побудову соціалістичного суспільства, Маяковський збирався писати нову поему — «Погано!»

З кінця 20-х pp. у Маяковського поступово посилювалося відчуття разючої невідповідності політичних і соціальних реалій соціалістичної дійсності тим високим ідеалам, з якими асоціювалася для нього революція. Чим далі, тим більше з-під пера поета з’являлися твори, у яких він вдається до нищівної критики негативних явищ радянського побуту, адміністративно-чиновничої системи, культури та мистецтва. Вершиною «революційної» сатири Маяковського стали дві його п’єси, написані в останні роки життя — «Клоп» («Клоп», 1929) і «Лазня» («Баня», 1930). Перша з них є їдкою сатирою на радянське міщанство. Головний герой Присипкін, котрий маскується пролетарським походженням, аби влаштувати собі сите і безбідне життя, у якому й сліду не залишається від тих цінностей, заради яких здійснювалась революція. Друга п’єса — це сатира на бюрократичні порядки у радянських установах. У центрі зображення — конфлікт між інженером Чудаковим, котрий винайшов машину часу, і бюрократом Побєдоносиковим, котрий намагається завадити науковому відкриттю. Обидві п’єси були визнані ідеологічно хибними, а поетові дорікали відсутністю у його творах партійності. Критики проголосили, що Маяковський збився з революційного шляху, став «попутником», на що поет гірко зауважив: «Смішно бути попутником, коли відчуваєш себе революцією».

Поступово Маяковський потрапив у літературну, а далі й ідеологічну ізоляцію. Його п’єси були зняті з постановок, йому було відмовлено у в’їздних візах до Парижа (на побачення з коханою, російською емігранткою Тетяною Яковлевою), його не визнавали ні колишні колеги з ЛіФу, ні нові з РАППу, а виставку М. «20 років роботи» проігнорували і партійні чиновники, і впливові літератори. Драматизм становища М. ще більше ускладнили його стосунки з Веронікою Полонською, котра нібито й кохала поета, але відмовлялася залишити заради нього чоловіка. Усе це спричинило глибоку душевну кризу, наслідком якої стало самогубство Маяковського. Він вистрілив собі в серце, залишивши знамениту посмертну записку:

Все, як кажуть,

«інцидент поперчений»,

об побут

розбився любові баркас.

Життя,

сподіваюсь з тобою ми квити,

до біса рахунки мук,

болей

й образ.

Щасливо залишатися.

Володимир Маяковський

Через десять років, очевидно, з тих же причин — «нестачі повітря», до самогубства вдасться й інша видатна російська поетеса — М. Цветаева, а в 1930 році, відразу після поховання Маяковського, вона, одна із небагатьох, сказала про поета ті слова, на які він насправді заслуговував і які виявилися пророчими для його посмертної долі: «Я боюся, що, попри всенародний погреб, попри всю пошану й усі плачі за ним Москви та Росії, Росія до кінця так і не зрозуміла, хто був подарований їй в особі Маяковського... Маяковський набагато випередив нашу сучасність і десь, за якимось поворотом, чекає на нас. І озиратися на Маяковського нам, а може, й нашим онукам доведеться не назад, а вперед».

Хоча ще за життя Маяковського його слава почала тьмяніти, від цілковитого забуття Маяковського «врятував», як відомо, Й. Сталін, котрий у відповідь на лист Лілі Брік, колишньої коханки поета, котра поскаржилася на несправедливе ставлення до Маяковського, через п’ять років після його смерті наклав відому резолюцію: «Маяковський був і залишається найкращим, найталановитішим поетом нашої радянської епохи. Байдуже ставлення до його пам’яті і творів — злочин». Але ця «милість вождя» зіграла злий жарт із посмертною долею поета.

Вона наперед усувала можливість об’єктивного підходу до вивчення творчості поета, з правом на різні точки погляду на його поезію і сприяла канонізації Маяковського винятково як пролетарського поета, твори якого, за словами Б. Пастернака, у цих нових умовах «почали вводити примусово, наче картоплю за Катерини». Звісно, як і будь-яка «поетична величина», особистість Маяковського складна і неоднозначна, не позбавлена внутрішніх суперечностей і драматичних помилок. Тому до поета насамперед потрібно підходити неупереджено, пам’ятаючи, що Маяковський — це син складної епохи, яка розпочалася з великих революційних зрушень і завершилася трагедією мільйонів людей. Поет пережив духовну драму, пов’язану з кризою віри у соціалізм. Але, незалежно від своїх поглядів, він увійшов в історію літератури як сміливий новатор поетичної мови, системи версифікації та засобів художньої виразності. Його поезія вирізняється особливою піднесеністю духу і постійним пошуком шляхів у майбутнє.

Не тільки в російській, а й у світовій поезії навряд чи знайдеться ще один поет, масштаб новаторських перетворень і художніх реформ якого можна було би порівнювати з тим внеском, що його зробив у поезії XX ст. Маяковський. Поетичному стилю Маяковського притаманні підкреслена експресивність, підвищена метафоричність. Вірші М. часто будуються як одна велика розгорнута метафора. У цій самій функції Маяковський використовує й гіперболи, які фантастично збільшують ознаки зображуваного і тим підсилюють емоційне враження від нього. М. пропагує «зламаний» синтаксис, який протистоїть логічно упорядкованому, чіткому порядку слів у реченні. Найулюбленіші прийоми М., що розривають традиційний синтаксис, — це різноманітні, іноді дуже складні форми інверсії, порушення форм граматичного підпорядкування слів, т. зв. «телеграфний» синтаксис, що імітує стиль телеграфних фраз. Маяковський увів у російську поезію безпрецедентно велику кількість неологізмів, демократизував поетичну мову як у лексичному аспекті (прозаїзми, вульгаризми, професіоналізми і т.д.), так і в інтонаційному, надавши поетичній мові виразних інтонацій прозаїчного мовлення. Услід за символістами та акмеїстами Маяковський продовжив упроваджувати в російську поезію нову, тонічну систему віршування, причому робив це набагато сміливіше і радикальніше від своїх попередників. Поет розробив новий графічний малюнок вірша — знамениту «драбинку», яка виносить слова та їхні групи в окремі рядки, що посилює їхню смислову вагу та забезпечує точність смислових вражень. Маяковський запровадив у поезію нові види римування (римуючи початки поетичних рядків, кінець попереднього і початок наступного, кінцеві слова рядків зі словами із середини рядків і т. д.), а також обґрунтував смислову функцію рими як такої позиції вірша, на яку повинно виноситись найважливіше у смисловому аспекті слово рядка. З навальним шквалом порівнював поетичні пошуки М. П. Неруда, а О. Мандельштам назвав його першим серед поетів, творчість котрих розрахована «не на вчора, не на сьогодні, а назавжди».

У 1912-1914 pp. Маяковський тричі відвідав Україну, а з 1924 — щороку. Тут він виступав у цілому ряді міст, оспівав столицю (вірш «Київ», 1924). присвятив Україні теплі рядки у віршах «Борг Україні»(1926), «Нашому юнацтву»(1927), «Три тисячі і три сестри»(1928) й ін.

Твори Маяковського українською мовою перекладали П. Тичина, М. Бажан, Ю. Яновський, Л. Первомайський, Остап Вишня, М. Терещенко, П. Воронько, С. Голованівський, Є. Дроб’янко, Р. Лубківський та ін.

В. Назарецъ



Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.