МУЗІЛЬ, Роберт - Біографія, життя і творчість письменника

(1880 — 1942)

МУЗІЛЬ, Роберт - творчість письменника

МУЗІЛЬ, Роберт (Musil, Robert — 06.11.1880, Клаґенфурт - 15.04.1942, Женева) — австрійський письменник.

Разом із Г. Гессе і Т. Манном Музіль є творцем «роману культури», письменником, чия заслуга в тому, що австрійська література XX сторіччя стала помітним духовним явищем. Належав до роду, в якому було багато офіцерів, чиновників та вчених (його батько за наукові заслуги отримав дворянський титул). Музіль мав стати офіцером, навчався у закритому військовому закладі, але потім надав перевагу машинобудуванню (Вища технічна школа в 1898— 1901 pp.). У 1902-1903 pp. — асистент у Вищій технічній школі Штутгарта. З 1903 p. Музіль ґрунтовно займався філософією, переважно логікою й експериментальною психологією, а також фізикою та математикою в Берліні (1908 p.— захист дисертації, присвяченої Е. Маху). У 1911-1914 pp. працював бібліотекарем у Вищій технічній школі Відня, у 1914 р. — редактором «Нойе Рундшау», під час війни перебував на італійському фронті (Музіль дослужився до капітана). У 1918—1919 pp. працював у військовому міністерстві, після 1922 р. — «вільний художник». 1923 р. отримав (разом з В. Леманом) премію Клейста. Наприкінці 20-х — поч. 30-х pp. Музіль — популярний театральний критик у Берліні та Відні. 1938 р. емігрував через Італію у Швейцарію, де 1942 р. помер від крововиливу в мозок.

Початок літературної діяльності Музіля характеризується зацікавленням найрізноманітнішими філософськими та художніми ідеями: Р.В. Емерсон, Г. Флобер, німецькі романтики, російська реалістична література, М. Метерлінк. Г. Ібсен, Ф. Ніцше, Мах та ін. Перші прозаїчні спроби — свідоцтво данини літературним традиціям, моді і навіть «всеїдності». Це передусім віденський імпресіонізм (П. Альтенберг, ґ. Бар, А. Шніцлер, Р. Шаукаль), загалом вся атмосфера німецького модерну. Молодий письменник ховається за машкарою «мсьє вівісектора», пафос цього періоду — у «розщепленні», «розчленуванні» власної душі, у пильній увазі до найменших душевних порухів. Це була й реакція на граничну соціологізацію літератури з боку натуралістів, і слідування власному художньому методові, що саме формувався.

Над першим своїм значним твором — романом «Сум’яття вихованця Терлеса» («Die Ver-wirrungen des Zoglings Torlefl», опубл. 1906: 1965 — екранізація) Музіль працював з невеликими перервами впродовж 1903-1905 pp. Тут він намагається проаналізувати «інтелектуальні стани», взаємозв’язок моралі й інтелекту, прослідкувати становлення особистості, котра потрапила певною мірою в екстремальну ситуацію, що пригнічує, а то й спотворює її в середовищі закритого навчального закладу, — тема досить популярна у літературі того часу (можна назвати «Урок гімнастики» Р. М. Рільке, «Під колесами» Г. Гессе та ін.). Усе, що коїться довкола головного героя — підлітка Терлеса, — «бентежить» його, змушує сприймати людей і події як щось «двозначне», що загрожує будь-якої хвилини вирватися з-під влади конвенційних слів і понять. Це події довкола Базіні, одного з однокласників Терлеса, пробудження чуттєвості, що набуло, через підлітковий конформізм персонажа, патологічних форм, а також ідеї фізико-математичного плану, пов’язані з ірраціональними числами та нескінченністю простору. Свідомість Терлеса цікава ще й тим, що це свідомість, вочевидь, початкуючого митця в її специфічній формі, коли поза «вівісектора душі» не витримує випробування й відчувається як щось соромітне. Влучні характеристики тимчасових «соратників» Терлеса — Райтинга і Байнеберґа, в образах яких Музіль хотів показати «майбутніх диктаторів у зародку».

Приблизно наприкінці 1904 р. у щоденниках письменника з’являються записи «Попередніх нотаток до роману» — перший спогад про знаменитий твір «Людина без властивостей». Цей начерк за духом і схемою ще близький до «Сум’яття» , але тут вже з’являються персонажі — прообрази майбутніх Вальтера, Кларісси й Ульріха. У 1911 р. вийшла збірка новел «Об’єднання» («Vereinigungen»), над якою Музіль працював упродовж двох з половиною років. Тема цих незначних за обсягом текстів — відчуження між чоловіком та жінкою, незрідка цілком ірраціональне, не детерміноване жодними зовнішніми обставинами, причому авторська рефлексія відсутня цілковито. Це певний психологічний експеримент, в якому фабула має факультативне значення, а на перший план виходить «заглиблення всередину». Музіль дуже високо поціновував «Об’єднання», але читацького успіху вони не мали. Після виходу збірки настала певна творча криза (до початку 20-х pp.) — пауза, відзначена публікаціями невеликих есе і мініатюр, які автор згодом об’єднає в книзі «Прижиттєва спадщина» («Nachla zu Lebzeiten», 1935). Але це й період визрівання головного задуму, становлення творчого методу.

На початку 20-х pp. Музіль багато займався проблемами сучасної культури, полемізував з О. Шпенглером, чию ідею про «занепад Європи» він заперечував (сучасний етап австрійський письменник схильний був розглядати, радше, як перехід, перегрупування сил і перегляд цінностей), задумав мелодраму «Есдіак», у якій певною мірою намагався культивувати експресіоністську естетику (задум залишився нездійсненим, написаний був тільки пролог, де діють алегоричні постаті Чоловіка, Жінки, Нужди, Смерті, що ніяк не кореспондують з реальністю). На початку 20-х pp. Музіль задумав відразу кілька романів: «Архіваріус» (автобіографічні враження від трирічної роботи бібліотекарем у Віденській Вищій технічній школі); «Диявол» (історія доктора філософії, котрий відмовився від наукової кар’єри); науково-фантастичний роман «Планета Ед»; «Шпигун» (багато в чому схожий до сюжетної побудови «Людини без властивостей».)

У 1920-1921 pp. виникає ідея «паралельної акції» — як один з головних сюжетних компонентів. 1923 р. його видавцем став Е. Револьт, котрий звільнив письменника від журналістської поденщини й уможливив цілком присвятити себе виконанню головного плану. В інтерв’ю 1926 p. Музіль говорить про роман «Сестра-близнюк», остаточна назва книги виникне у 1927 р. Після п’яти років наполегливої праці завершено рукопис першого тому «Людини без властивостей « (серпень 1930 p.), який вже у жовтні вийшов у Берліні («Der Mann ohne Eigenschaften»; том І — «Подорож на край можливого» — «Reise an den Rand des Mоglichen»). E. Револьт почав вимагати продовження, і в березні 1933 р. з’явилися 38 розділів другого тому — «У тисячолітнє царство» («Ins tausendjahrige Reich»).

Ставлення нацистського режиму до творчості письменника (його роман потрактували як «занепадницьку» літературу) та причини суто біографічного характеру (був одружений з єврейкою) змусили Музіля 1933 р. покинути Німеччину, а після «аншлюсу» 1938 р. й Австрію. 1943 p., вже після смерті Музіля, Марта Музіль здійснила за передплатою видання частини творчої спадщини письменника. До видання («Fragment aus dem NachlaB») накладом 200 примірників увійшли розділи з гранок 1938 р. та низка інших розділів і підрозділів. Повне видання тексту (за редакцією А. Фрізе) вийшло 1952 р. Згідно з цією версією, «паралельна акція» й історія Ульріха доведені до початку Першої світової війни та краху всіх ілюзій головного героя.

У романі дві головні сюжетні лінії: «паралельна акція» та історія Ульріха, головного виразника «відсутності властивостей». Своєрідною вступною новелою є епізод з теслею Моосбруґґером, у котрому можна угледіти певного медіума катастрофічних тенденцій часу. Свого піку музілевська сатира сягає в зображенні «Каканії» — Австро-Угорської імперії напередодні її краху. «Паралельна акція» (німці 1918 р. збираються святкувати тридцятиріччя правління німецького імператора, австрійські «патріоти», не бажаючи відставати, мають намір приурочити до цієї ж дати святкування з нагоди 70-річного перебування при владі Франца Йосифа) — проста і геніальна знахідка письменника, версія більш реальна, ніж сама реальність, читачеві легко повірити, що так «цілком могло би бути».

Музіль подає широку панораму верхнього суспільного прошарку Відня — міністерські чиновники, дворянство, військові, фінансова аристократія, і робить це в есеїстичній формі, зазвичай через свідомість головного персонажа, якому притаманні значною мірою автобіографічні риси. Декларована «відсутність властивостей» у провідного протагоніста не означає безликості, знівельованості «я» — це, радше, заявка на «дистанцію», на скептичну відстороненість від світу, в якому доволі часто верховодить глупота. Без цієї «відсутності властивостей» та «дистанційованості» не був би можливим експеримент, здійснюваний Ульріхом: дослідження розпаду детерміністського мислення та зв’язків цього процесу з найновішими досягненнями фізики та математики (теорія відносності, квантова фізика), виявлення «співіснуючих можливостей» (може так, а може й інакше). Пошук головним героєм «топосу» відбувається під знаком «утопії» (найвищої точки «утопія» сягає в історії взаємин Ульріха зі своєю сестрою, коли «тисячолітнє царство» закінчується ще одним крахом ілюзії). Роман «Людина без властивостей», хоч і зостався незавершеним,— одна з вершин світового літературного процесу XX ст., а його автора можна не вагаючись зарахувати до класиків XX століття.

В Україні окремі твори Музіля переклав Ю. Прохасько.

В. Никифоров



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.