МУЗІЛЬ, Роберт - Біографія, життя і творчість письменника

МУЗІЛЬ, Роберт - Біографія, життя і творчість письменника

(1880 — 1942)

МУЗІЛЬ, Роберт - творчість письменника

МУЗІЛЬ, Роберт (Musil, Robert — 06.11.1880, Клаґенфурт - 15.04.1942, Женева) — австрійський письменник.

Разом із Г. Гессе і Т. Манном Музіль є творцем «роману культури», письменником, чия заслуга в тому, що австрійська література XX сторіччя стала помітним духовним явищем. Належав до роду, в якому було багато офіцерів, чиновників та вчених (його батько за наукові заслуги отримав дворянський титул). Музіль мав стати офіцером, навчався у закритому військовому закладі, але потім надав перевагу машинобудуванню (Вища технічна школа в 1898— 1901 pp.). У 1902-1903 pp. — асистент у Вищій технічній школі Штутгарта. З 1903 p. Музіль ґрунтовно займався філософією, переважно логікою й експериментальною психологією, а також фізикою та математикою в Берліні (1908 p.— захист дисертації, присвяченої Е. Маху). У 1911-1914 pp. працював бібліотекарем у Вищій технічній школі Відня, у 1914 р. — редактором «Нойе Рундшау», під час війни перебував на італійському фронті (Музіль дослужився до капітана). У 1918—1919 pp. працював у військовому міністерстві, після 1922 р. — «вільний художник». 1923 р. отримав (разом з В. Леманом) премію Клейста. Наприкінці 20-х — поч. 30-х pp. Музіль — популярний театральний критик у Берліні та Відні. 1938 р. емігрував через Італію у Швейцарію, де 1942 р. помер від крововиливу в мозок.

Початок літературної діяльності Музіля характеризується зацікавленням найрізноманітнішими філософськими та художніми ідеями: Р.В. Емерсон, Г. Флобер, німецькі романтики, російська реалістична література, М. Метерлінк. Г. Ібсен, Ф. Ніцше, Мах та ін. Перші прозаїчні спроби — свідоцтво данини літературним традиціям, моді і навіть «всеїдності». Це передусім віденський імпресіонізм (П. Альтенберг, ґ. Бар, А. Шніцлер, Р. Шаукаль), загалом вся атмосфера німецького модерну. Молодий письменник ховається за машкарою «мсьє вівісектора», пафос цього періоду — у «розщепленні», «розчленуванні» власної душі, у пильній увазі до найменших душевних порухів. Це була й реакція на граничну соціологізацію літератури з боку натуралістів, і слідування власному художньому методові, що саме формувався.

Над першим своїм значним твором — романом «Сум’яття вихованця Терлеса» («Die Ver-wirrungen des Zoglings Torlefl», опубл. 1906: 1965 — екранізація) Музіль працював з невеликими перервами впродовж 1903-1905 pp. Тут він намагається проаналізувати «інтелектуальні стани», взаємозв’язок моралі й інтелекту, прослідкувати становлення особистості, котра потрапила певною мірою в екстремальну ситуацію, що пригнічує, а то й спотворює її в середовищі закритого навчального закладу, — тема досить популярна у літературі того часу (можна назвати «Урок гімнастики» Р. М. Рільке, «Під колесами» Г. Гессе та ін.). Усе, що коїться довкола головного героя — підлітка Терлеса, — «бентежить» його, змушує сприймати людей і події як щось «двозначне», що загрожує будь-якої хвилини вирватися з-під влади конвенційних слів і понять. Це події довкола Базіні, одного з однокласників Терлеса, пробудження чуттєвості, що набуло, через підлітковий конформізм персонажа, патологічних форм, а також ідеї фізико-математичного плану, пов’язані з ірраціональними числами та нескінченністю простору. Свідомість Терлеса цікава ще й тим, що це свідомість, вочевидь, початкуючого митця в її специфічній формі, коли поза «вівісектора душі» не витримує випробування й відчувається як щось соромітне. Влучні характеристики тимчасових «соратників» Терлеса — Райтинга і Байнеберґа, в образах яких Музіль хотів показати «майбутніх диктаторів у зародку».

Приблизно наприкінці 1904 р. у щоденниках письменника з’являються записи «Попередніх нотаток до роману» — перший спогад про знаменитий твір «Людина без властивостей». Цей начерк за духом і схемою ще близький до «Сум’яття» , але тут вже з’являються персонажі — прообрази майбутніх Вальтера, Кларісси й Ульріха. У 1911 р. вийшла збірка новел «Об’єднання» («Vereinigungen»), над якою Музіль працював упродовж двох з половиною років. Тема цих незначних за обсягом текстів — відчуження між чоловіком та жінкою, незрідка цілком ірраціональне, не детерміноване жодними зовнішніми обставинами, причому авторська рефлексія відсутня цілковито. Це певний психологічний експеримент, в якому фабула має факультативне значення, а на перший план виходить «заглиблення всередину». Музіль дуже високо поціновував «Об’єднання», але читацького успіху вони не мали. Після виходу збірки настала певна творча криза (до початку 20-х pp.) — пауза, відзначена публікаціями невеликих есе і мініатюр, які автор згодом об’єднає в книзі «Прижиттєва спадщина» («Nachla zu Lebzeiten», 1935). Але це й період визрівання головного задуму, становлення творчого методу.

На початку 20-х pp. Музіль багато займався проблемами сучасної культури, полемізував з О. Шпенглером, чию ідею про «занепад Європи» він заперечував (сучасний етап австрійський письменник схильний був розглядати, радше, як перехід, перегрупування сил і перегляд цінностей), задумав мелодраму «Есдіак», у якій певною мірою намагався культивувати експресіоністську естетику (задум залишився нездійсненим, написаний був тільки пролог, де діють алегоричні постаті Чоловіка, Жінки, Нужди, Смерті, що ніяк не кореспондують з реальністю). На початку 20-х pp. Музіль задумав відразу кілька романів: «Архіваріус» (автобіографічні враження від трирічної роботи бібліотекарем у Віденській Вищій технічній школі); «Диявол» (історія доктора філософії, котрий відмовився від наукової кар’єри); науково-фантастичний роман «Планета Ед»; «Шпигун» (багато в чому схожий до сюжетної побудови «Людини без властивостей».)

У 1920-1921 pp. виникає ідея «паралельної акції» — як один з головних сюжетних компонентів. 1923 р. його видавцем став Е. Револьт, котрий звільнив письменника від журналістської поденщини й уможливив цілком присвятити себе виконанню головного плану. В інтерв’ю 1926 p. Музіль говорить про роман «Сестра-близнюк», остаточна назва книги виникне у 1927 р. Після п’яти років наполегливої праці завершено рукопис першого тому «Людини без властивостей « (серпень 1930 p.), який вже у жовтні вийшов у Берліні («Der Mann ohne Eigenschaften»; том І — «Подорож на край можливого» — «Reise an den Rand des Mоglichen»). E. Револьт почав вимагати продовження, і в березні 1933 р. з’явилися 38 розділів другого тому — «У тисячолітнє царство» («Ins tausendjahrige Reich»).

Ставлення нацистського режиму до творчості письменника (його роман потрактували як «занепадницьку» літературу) та причини суто біографічного характеру (був одружений з єврейкою) змусили Музіля 1933 р. покинути Німеччину, а після «аншлюсу» 1938 р. й Австрію. 1943 p., вже після смерті Музіля, Марта Музіль здійснила за передплатою видання частини творчої спадщини письменника. До видання («Fragment aus dem NachlaB») накладом 200 примірників увійшли розділи з гранок 1938 р. та низка інших розділів і підрозділів. Повне видання тексту (за редакцією А. Фрізе) вийшло 1952 р. Згідно з цією версією, «паралельна акція» й історія Ульріха доведені до початку Першої світової війни та краху всіх ілюзій головного героя.

У романі дві головні сюжетні лінії: «паралельна акція» та історія Ульріха, головного виразника «відсутності властивостей». Своєрідною вступною новелою є епізод з теслею Моосбруґґером, у котрому можна угледіти певного медіума катастрофічних тенденцій часу. Свого піку музілевська сатира сягає в зображенні «Каканії» — Австро-Угорської імперії напередодні її краху. «Паралельна акція» (німці 1918 р. збираються святкувати тридцятиріччя правління німецького імператора, австрійські «патріоти», не бажаючи відставати, мають намір приурочити до цієї ж дати святкування з нагоди 70-річного перебування при владі Франца Йосифа) — проста і геніальна знахідка письменника, версія більш реальна, ніж сама реальність, читачеві легко повірити, що так «цілком могло би бути».

Музіль подає широку панораму верхнього суспільного прошарку Відня — міністерські чиновники, дворянство, військові, фінансова аристократія, і робить це в есеїстичній формі, зазвичай через свідомість головного персонажа, якому притаманні значною мірою автобіографічні риси. Декларована «відсутність властивостей» у провідного протагоніста не означає безликості, знівельованості «я» — це, радше, заявка на «дистанцію», на скептичну відстороненість від світу, в якому доволі часто верховодить глупота. Без цієї «відсутності властивостей» та «дистанційованості» не був би можливим експеримент, здійснюваний Ульріхом: дослідження розпаду детерміністського мислення та зв’язків цього процесу з найновішими досягненнями фізики та математики (теорія відносності, квантова фізика), виявлення «співіснуючих можливостей» (може так, а може й інакше). Пошук головним героєм «топосу» відбувається під знаком «утопії» (найвищої точки «утопія» сягає в історії взаємин Ульріха зі своєю сестрою, коли «тисячолітнє царство» закінчується ще одним крахом ілюзії). Роман «Людина без властивостей», хоч і зостався незавершеним,— одна з вершин світового літературного процесу XX ст., а його автора можна не вагаючись зарахувати до класиків XX століття.

В Україні окремі твори Музіля переклав Ю. Прохасько.

В. Никифоров



Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.