ОНЕТТІ, Хуан Карлос - Біографія, життя і творчість письменника

(1909 - 1994)

ОНЕТТІ, Хуан Карлос - творчість письменника

ОНЕТТІ, Хуан Карлос (Onetti, Juan Carlos - 01.07.1909. Монтевідео 30.05.1994, Мадрид) — уругвайський прозаїк.

Онетті — один із найвідоміших представників сучасної іспаномовної літератури і творців нової латиноамериканської прози. Він народився у столиці Уругваю Монтевідео в родині митного чиновника. Освіту здобув у Монтевідео, працював на різних роботах: у майстерні із ремонту автомобілів, на підприємстві, що проектувало зерносховища для сільськогосподарських кооперативів, тощо. На формування світогляду Онетті значний вплив справила «ліва» ідеологія. У 1929 р. він навіть мав намір перебратися в СРСР, аби, за його словами, «бути присутнім при побудові соціалізму». Але спроба емігрувати в СРСР виявилась невдалою, як і його наступний намір — записатися добровольцем у 1936 р. в інтернаціональні бригади республіканської Іспанії.

На кінець 30-х pp. припадають перші літературні спроби Онетті. Водночас у 1939 p., після заснування у Монтевідео популярного щотижневика «Марча», Онетті отримав посаду секретаря редакції, де вів літературну рубрику. У 1941 р. він переїхав в Аргентину, у Буенос-Айрес, де працював у місцевому відділенні агентства Рейтер. У 1954 р. Онетті повернувся у Монтевідео і поновив співпрацю з щотижневиком «Марча». Коли у 1974 р. диктаторський режим Бордаберрі розпочав ідеологічний наступ на опозиційні видання, «Марча», як і багато інших періодичних видань, був закритий, а всіх його працівників, разом із Онетті заарештовано. Онетті провів у в’язниш кілька місяців, а після звільнення змушений був емігрувати в Іспанію, де замешкав у Мадриді. Літературний дебют Онетті відбувся у 1939 p.. коли у Монтевідео йому вдалося видати невеликим накладом свою першу повість «Безодня « («El pozo»), у якій в дусі екзистенційної філософії змальовує процес відчуження від суспільства головного героя, маленького чиновника Еладіо Лінасеро. Уже в цьому творі окреслюються провідні ознаки художнього методу Онетті. У творах Онетті акцент, зазвичай, робиться не на сюжетній інтризі, загостреній подієвості, зовнішніх конфліктах, а на спробі заглибитися якомога далі у внутрішній світ людини, злитися з її думками, переживаннями, почуттями, спробувати осягнути внутрішні рушії та стимули її потаємних думок і бажань, саме тих, які визначають справжню сутність людського «я». З цих причин майже в усіх творах Онетті розповідь ведеться від першої особи у формі внутрішнього монологу й асоціативних, позбавлених чіткого причинно-часового зв’язку спогадів. Від імені героя своєї першої повісті Онетті так сформулював головну тему своєї творчості: «Ось написати би не історію життя, не про те, що трапилося зі мною у житті. А написати б історію душі, написати би саме про душу, а не про ті події, до яких вона з власної волі чи мимовільно була приналежною. Або ж про сни і марення». Еладіо Лінасеро не сприймає той світ, у якому змушений жити: «Якщо дійсність нестерпна, людина повинна відвернутися від неї і заглибитись у саму себе». Лінасеро доходить висновку, що, окрім їжі і цигарок, йому буде достатньо в цьому світі лише того, що може примаритись, коли лежиш, «розплющивши очі посеред темряви».

Впливом настанов екзистенційної філософії позначені й твори Онетті 40—50-х pp. У другій повісті «Нічийна земля» («Tierra de nadie», 1941) Онетті описує психологію відчуженості вже не як стан окремої людини, а як філософію цілого соціального прошарку «зайвих людей», мешканців «нічийної землі», котрі втратили зв’язок із соціальним життям, його політичними й етичними цінностями. Водночас езистенціалізм Онетті дещо розходиться з європейським варіантом філософії відчуження, оскільки останнє для письменника постає як величина, похідна від тих самих соціально-політичних явищ, причиною яких є насамперед загальний політичний та економічний занепад, спричинений діяльністю нескінченних диктаторських режимів, що постійно дестабілізують розвиток країн сучасної Латинської Америки. Сам Онетті зауважував із цього приводу: «Я змальовую людей, котрі хоча й видаються екзотичними в Буенос-Айресі, але насправді вже сформували ціле покоління... Стару мораль вони заперечили, але не знайшли нічого, чим можна було б її замінити. Саме там, у найбільшій країні Півдня Америки, молодої Америки, зростає тип людини, морально байдужої, зневіреної, позбавленої інтересу до власного майбутнього...»

У дещо іншій тематичній площині ця сама тема — відчуження людини внаслідок несприятливих соціально-політичних умов — постає і в романі «На цю ніч» («Рага esta noche», 1943), у якому відображені трагічні події, пов’язані з військовим заколотом в Буенос-Айресі, внаслідок якого до влади в країні прийшов диктатор, генерал Перон. У центрі твору — «лівий» інтелігент Осоріо, котрий, намагаючись уникнути розправи, марно шукає в місті притулку «хоча б на цю ніч».

У наступних книгах Онетті, за словами дослідника його творчості С. Мамонтова, — у повістях «Коротке життя» («La vida breve», 1950), «Прощання» («Los adioses», 1953), «Смерть і дівчинка» («La muerte у la nina», 1973), у збірках оповідань «Сон, що став реальністю» («Unsueno realizado», 1951), «Найстрашніше пекло» («Е1 infierno tan temido», 1962), «Сумна, як вона» («Tan triste como ella», 1963) та ін. — автор продовжував розробляти раніше знайдену художню концепцію світу, в центрі якої — самотня «людина нізвідки», нігіліст-мрійник, котрий іде до фатального кінця.

Уже в першому творі Онетті проявилася одна із найяскравіших рис його творчості, пов’язана з прагненням створити індивідуальний, реально-уявний світ, яким і стало міфічне аргентинське місто Санта-Марія, де відбувається дія багатьох творів письменника. «Санта-марійський» цикл охоплює повісті та романи «Для однієї безіменної могили»(1959), «Верф» (1961), «Хунта скелетів» (1965), збірки оповідань «Найстрашніше пекло», «Сумна, як вона» та ін. Із цим циклом пов’язаний і цілий ланцюжок наскрізних героїв Онетті, що переходять із твору у твір. Серед останніх особливу увагу привертають дві постаті, які, на думку Онетті, немовби узагальнюють екзистенційне кредо людини. Це зовні цинічний, але насправді вразливий і непрактичний підприємець Ларсен і наділений гострим розумом, але втомлений від життя доктор Діас Ґрей, котрий є alter ego самого Онетті. Обидва герої діють і у двох найвизначніших романах Онетті із названого циклу — «Верф»(1961) і «Хунта скелетів» («Juntacadaveres», 1965), які латиноамериканська критика схильна тлумачити як алегоричну картину соціально-економічного та морального занепаду Уругваю, що захлинається в лабетах корупції й ідеологічного диктату. Санта-марійський цикл Онетті порівнюють із фолкнерівською Йокнапатофою. Близькою до фолкнерівської є й техніка прози Онетті (свого часу письменник був палким шанувальником і перекладачем творів В. Фолкнера).

Після еміграції в Іспанію Онетті написав роман «Дамо слово вітру» (1979), а також кілька збірок оповідань, найкращою з-поміж яких вважають збірку «Скромні тексти» («Textos timi-dos», 1986). У 1980 p. услід за А. Карпентьєром та X. Л. Борхесом Онетті був удостоєний премії М. де Сервантеса, що є найвищою відзнакою для іспаномовного письменника. Загалом Онетті створив понад двадцять збірок оповідань, повістей, романів, здобувши у критиків і читачів репутацію «літописця божевільного життя великого міста».


В. Назарець



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.