ОНЕТТІ, Хуан Карлос - Біографія, життя і творчість письменника

ОНЕТТІ, Хуан Карлос - Біографія, життя і творчість письменника

(1909 - 1994)

ОНЕТТІ, Хуан Карлос - творчість письменника

ОНЕТТІ, Хуан Карлос (Onetti, Juan Carlos - 01.07.1909. Монтевідео 30.05.1994, Мадрид) — уругвайський прозаїк.

Онетті — один із найвідоміших представників сучасної іспаномовної літератури і творців нової латиноамериканської прози. Він народився у столиці Уругваю Монтевідео в родині митного чиновника. Освіту здобув у Монтевідео, працював на різних роботах: у майстерні із ремонту автомобілів, на підприємстві, що проектувало зерносховища для сільськогосподарських кооперативів, тощо. На формування світогляду Онетті значний вплив справила «ліва» ідеологія. У 1929 р. він навіть мав намір перебратися в СРСР, аби, за його словами, «бути присутнім при побудові соціалізму». Але спроба емігрувати в СРСР виявилась невдалою, як і його наступний намір — записатися добровольцем у 1936 р. в інтернаціональні бригади республіканської Іспанії.

На кінець 30-х pp. припадають перші літературні спроби Онетті. Водночас у 1939 p., після заснування у Монтевідео популярного щотижневика «Марча», Онетті отримав посаду секретаря редакції, де вів літературну рубрику. У 1941 р. він переїхав в Аргентину, у Буенос-Айрес, де працював у місцевому відділенні агентства Рейтер. У 1954 р. Онетті повернувся у Монтевідео і поновив співпрацю з щотижневиком «Марча». Коли у 1974 р. диктаторський режим Бордаберрі розпочав ідеологічний наступ на опозиційні видання, «Марча», як і багато інших періодичних видань, був закритий, а всіх його працівників, разом із Онетті заарештовано. Онетті провів у в’язниш кілька місяців, а після звільнення змушений був емігрувати в Іспанію, де замешкав у Мадриді. Літературний дебют Онетті відбувся у 1939 p.. коли у Монтевідео йому вдалося видати невеликим накладом свою першу повість «Безодня « («El pozo»), у якій в дусі екзистенційної філософії змальовує процес відчуження від суспільства головного героя, маленького чиновника Еладіо Лінасеро. Уже в цьому творі окреслюються провідні ознаки художнього методу Онетті. У творах Онетті акцент, зазвичай, робиться не на сюжетній інтризі, загостреній подієвості, зовнішніх конфліктах, а на спробі заглибитися якомога далі у внутрішній світ людини, злитися з її думками, переживаннями, почуттями, спробувати осягнути внутрішні рушії та стимули її потаємних думок і бажань, саме тих, які визначають справжню сутність людського «я». З цих причин майже в усіх творах Онетті розповідь ведеться від першої особи у формі внутрішнього монологу й асоціативних, позбавлених чіткого причинно-часового зв’язку спогадів. Від імені героя своєї першої повісті Онетті так сформулював головну тему своєї творчості: «Ось написати би не історію життя, не про те, що трапилося зі мною у житті. А написати б історію душі, написати би саме про душу, а не про ті події, до яких вона з власної волі чи мимовільно була приналежною. Або ж про сни і марення». Еладіо Лінасеро не сприймає той світ, у якому змушений жити: «Якщо дійсність нестерпна, людина повинна відвернутися від неї і заглибитись у саму себе». Лінасеро доходить висновку, що, окрім їжі і цигарок, йому буде достатньо в цьому світі лише того, що може примаритись, коли лежиш, «розплющивши очі посеред темряви».

Впливом настанов екзистенційної філософії позначені й твори Онетті 40—50-х pp. У другій повісті «Нічийна земля» («Tierra de nadie», 1941) Онетті описує психологію відчуженості вже не як стан окремої людини, а як філософію цілого соціального прошарку «зайвих людей», мешканців «нічийної землі», котрі втратили зв’язок із соціальним життям, його політичними й етичними цінностями. Водночас езистенціалізм Онетті дещо розходиться з європейським варіантом філософії відчуження, оскільки останнє для письменника постає як величина, похідна від тих самих соціально-політичних явищ, причиною яких є насамперед загальний політичний та економічний занепад, спричинений діяльністю нескінченних диктаторських режимів, що постійно дестабілізують розвиток країн сучасної Латинської Америки. Сам Онетті зауважував із цього приводу: «Я змальовую людей, котрі хоча й видаються екзотичними в Буенос-Айресі, але насправді вже сформували ціле покоління... Стару мораль вони заперечили, але не знайшли нічого, чим можна було б її замінити. Саме там, у найбільшій країні Півдня Америки, молодої Америки, зростає тип людини, морально байдужої, зневіреної, позбавленої інтересу до власного майбутнього...»

У дещо іншій тематичній площині ця сама тема — відчуження людини внаслідок несприятливих соціально-політичних умов — постає і в романі «На цю ніч» («Рага esta noche», 1943), у якому відображені трагічні події, пов’язані з військовим заколотом в Буенос-Айресі, внаслідок якого до влади в країні прийшов диктатор, генерал Перон. У центрі твору — «лівий» інтелігент Осоріо, котрий, намагаючись уникнути розправи, марно шукає в місті притулку «хоча б на цю ніч».

У наступних книгах Онетті, за словами дослідника його творчості С. Мамонтова, — у повістях «Коротке життя» («La vida breve», 1950), «Прощання» («Los adioses», 1953), «Смерть і дівчинка» («La muerte у la nina», 1973), у збірках оповідань «Сон, що став реальністю» («Unsueno realizado», 1951), «Найстрашніше пекло» («Е1 infierno tan temido», 1962), «Сумна, як вона» («Tan triste como ella», 1963) та ін. — автор продовжував розробляти раніше знайдену художню концепцію світу, в центрі якої — самотня «людина нізвідки», нігіліст-мрійник, котрий іде до фатального кінця.

Уже в першому творі Онетті проявилася одна із найяскравіших рис його творчості, пов’язана з прагненням створити індивідуальний, реально-уявний світ, яким і стало міфічне аргентинське місто Санта-Марія, де відбувається дія багатьох творів письменника. «Санта-марійський» цикл охоплює повісті та романи «Для однієї безіменної могили»(1959), «Верф» (1961), «Хунта скелетів» (1965), збірки оповідань «Найстрашніше пекло», «Сумна, як вона» та ін. Із цим циклом пов’язаний і цілий ланцюжок наскрізних героїв Онетті, що переходять із твору у твір. Серед останніх особливу увагу привертають дві постаті, які, на думку Онетті, немовби узагальнюють екзистенційне кредо людини. Це зовні цинічний, але насправді вразливий і непрактичний підприємець Ларсен і наділений гострим розумом, але втомлений від життя доктор Діас Ґрей, котрий є alter ego самого Онетті. Обидва герої діють і у двох найвизначніших романах Онетті із названого циклу — «Верф»(1961) і «Хунта скелетів» («Juntacadaveres», 1965), які латиноамериканська критика схильна тлумачити як алегоричну картину соціально-економічного та морального занепаду Уругваю, що захлинається в лабетах корупції й ідеологічного диктату. Санта-марійський цикл Онетті порівнюють із фолкнерівською Йокнапатофою. Близькою до фолкнерівської є й техніка прози Онетті (свого часу письменник був палким шанувальником і перекладачем творів В. Фолкнера).

Після еміграції в Іспанію Онетті написав роман «Дамо слово вітру» (1979), а також кілька збірок оповідань, найкращою з-поміж яких вважають збірку «Скромні тексти» («Textos timi-dos», 1986). У 1980 p. услід за А. Карпентьєром та X. Л. Борхесом Онетті був удостоєний премії М. де Сервантеса, що є найвищою відзнакою для іспаномовного письменника. Загалом Онетті створив понад двадцять збірок оповідань, повістей, романів, здобувши у критиків і читачів репутацію «літописця божевільного життя великого міста».


В. Назарець



Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.