Публій Овідій Назон - Життя і творчість письменника

Публій Овідій Назон - Життя і творчість письменника

(20 березня 43 р. до н. є. — 17 або 18 р. н. є.)

Публій Овідій Назон


Життя і творчість

Публій Овідій Назон (Publius Ovidius Naso), римський поет, останній з великих поетів «золотої доби» римської літератури, твори якого мали суттєвий вплив на пізнішу європейську і літературу від Середньовіччя до нашого часу.

Згідно з автобіографічним твором «Скорботні елегії», народився в м. Сульмон (сучасне місто бл. 140 км від Риму), на Апеннінах, в забезпеченій провінційній сім’ї, що належала до мері динного стану. Разом з братом Луцієм, який був на рік старший, навчався спочатку в граматичній школі в Римі, а потім здобув звичайну для того часу риторичну освіту. Смерть брата у віці двадцяти років травила на Овідія сильне враження.

Майбутній поет виявив непересічні здібності до риторики і зайнявся було політикою, побув членом колегії тріумвірів, тобто одним з нижчих міських урядників, а потім — судової колегії децемвірів, але потяг до віршування взяв гору, і невдовзі Овідій став членом гуртка Марка Валерія Мессали. З видатних сучасників Овідій одного разу мав нагоду і зустрітися з Вергілієм на декламуванні Горацієм його віршів, був знайомий з Проперцієм й Тибуллом. Освіту завершував у Афінах, після чого здійснив подорож східним Середземномор’ям, де його супроводжував поет Емілій Макр, а потім, перед поверненням до Риму, провів декілька місяців на Сицилії. Був одружений тричі, два перших шлюби викінчилися розлученням. Від другого шлюбу, ймовірно, мав дочку. Будучи забезпеченим і вільним від державної служби, Овідій вів Римі легковажний спосіб життя, який проповідував у своїй поезії. У 8 р. до н. є. політик Август дав розпорядження про висилку Овідія із Риму в місто Томи.

Причинами для вигнання були «образа та помилка». «Образою» стала поема «Наука кохання», що сам поет підкреслював неодноразово. Ця поема з’явилась вісьмома роками раніше, і її вихід випадково збігся зі скандалом, пов’язаним з подружньою невірністю дочки імператора Юлії.

В листах із заслання до дружини, друзів і до самого Августа він часто просить про помилування, але Август і Тиберій залишаються глухими до його прохання; і Овідій, пробувши в засланні близько 10 років, помер в 18 р. н. є. серед чужого йому народу, далеко від Риму і його блискучої культури.

Овідій виховувався в атмосфері імперії Октавіана Августа, коли по закінченню громадянських воєн надзвичайно зросла заможність італійських землевласників. Поет відобразив у своїй творчості ідеологію вершинного стану, що досяг в той час свого найвищого економічного розвитку. Соціальна та філософська проблематика, характерна для попереднього літературного покоління (Вергілій, Горацій), Овідієві не властива. В його творчості переважають еротичні теми, в яких головним є не глибокі почуття, а дотепна іронічна гра традиційними літературними мотивами, з постійними переспівами як попередників, так і самого себе. Твори Овідія відрізняються віртуозною легкістю і гнучкістю стилю, яким він володів досконало.

Творчість Овідія поділяють на три періоди.

Перший період творчості займає час приблизно до 2 р. н. є. і присвячений виключно коханню.

Другий період творчості. Це перші роки н. є. до заслання поета. Творчість Овідія відзначається новими якостями, оскільки він намагається тут вихваляти імперію. Можна сказати, що вдається це йому дуже погано. Але попередня тематика кохання продовжує відігравати значну роль, уже не є єдиною і підпорядковується тепер як новій тематиці, так і новій художній методології.

«Метаморфози» («Перевтілення») є головним твором цього періоду. Овідій перед своїм відправленням у заслання у відчаї спалив рукопис, над яким у той час працював. Але він зберігся завдяки тому, що деякі списки були у друзів поета. Сліди неповної доробки можна помітити ще й тепер.

Сюжет «Метаморфоз» є нічим іншим, як всією античною міфологією, яку викладено систематично і по можливості хронологічно.

В І книзі відображено першопочаткові і найдавніші перетворення.

Книги III і IV — занурюють нас в атмосферу іншого, дуже давнього періоду античної міфології.

Книги V-VII відносяться до часу аргонавтів.

Книги VIII-IX — це міфи часів Геркулеса.

Книги ХІІ-ХШ — Троянська міфологія.

Книги XIII—XV присвячені міфологічній історії Риму.

Історична основа «Метаморфоз» зрозуміла. Овідій хотів дати і систематичний виклад всієї античної міфології, розклавши її по і п х періодах, які тоді видавалися реальними. Овідій вибирає міфи І перетворенням. З усіх представників жанру перетворень Овідій є найбільш талановитим і глибоким. Саме його «Метаморфози» стали твором всесвітньої літератури.

Ідейний зміст «Метаморфоз» досить складний. У часи Овідія цивілізація вже не могла вірити в міфологію, але Овідій любить її, вона дає йому глибоку радість. Крім любові до богів і героїв Овідій приймає їх за своїх братів і за любки прощає їм всі їх недоліки. Той підхід до міфології, який сформований самим поетом, полягає в тому, що зазвичай іменується піфагорійством. В цій філософській теорії Овідія важливі 4 ідеї: а) вічність матерії; б) її постійна зміна; в) перетворення одних речей в інші; г) перенесення душ із одних тіл в інші.

Таким чином, якщо естетично міфологія була для Овідія предметі їм глибокої радості і насолоди, то філософськи вона стала художнім и зображенням найглибших і основних сторін дійсності. При всій своїй легковажності Овідій глибоко розуміє соціальне зло і не пропускає випадку яскраво його відтворити, відібравши матеріал із тих чи інших стародавніх міфів.

Політична ідеологія «Метаморфоз» потребує дуже обережної характеристики.

Сказати, що ідеологія «Метаморфоз» зовсім ніяк не стосується принципів Августа, не можна. В Овідія опозиція не політична, але морально-естетична.

Для політичної опозиції він був дуже легковажний і занурений у свої внутрішні переживання.

Жанри, використані в «Метаморфозах», різноманітні, але їх пронизує єдиний пафос. Представлені в Овідія і такі жанри, як ідилія у вигляді первісних часів, або любовна елегія; нерідко користується і Овідій і жанром етнологічного міфу, не чужий йому жанр серенади.

Художній стиль Овідія у своїй основі має фантастичну міфологію. Необхідно додати, що в Овідія немає ніякої своєї міфологічної творчості. Сам Овідій тільки вибирає різного роду деталі, поглиблюючи їх психологічно або філософськи.

Художній стиль «Метаморфоз» пронизаний драматичними елементами, багатий на риси реалізму і натуралізму, водночас відрізняється і сильним естетизмом. Можливо, найважливішою рисою художнього стилю Овідія є його яскравість: принципова, специфічна.

У межах сюжету окремі його частини розробляються зовсім примхливо: подано початок міфу і немає його кінця або навпаки. Міф розглядається досить детально або досить коротко. Важко встановити, де закінчується міфологія і починається історія, відділити науку від художньої творчості і виявити, де грецький стиль міфології, а де римський.

Тут царі і герої, пастухи і ремісники, засновники міст, пророки, художники, філософи; любов, ревнощі, заздрість, подвиг, жадоба, самопожертва, трагедія, фарс, безумство.

Події розігруються і на широкій землі з її полями, лісами, горами, і на високому світлому Олімпі, на морі, в темному підземному світі. І все це біле, чорне, рожеве, червоне, зелене. Яскравість в «Метаморфозах» досягає кульмінації.

Третій період творчості. Блиск художнього таланту Овідія, легкість його розповідей, витонченість його художнього стилю не могли не потьмяніти в період заслання поета, коли замість блискучого життя в столиці він опинився в найвіддаленішій частині імперії, серед напівдиких варварів.

«Сумні елегії» складаються з п’яти книг. З першої книги особливу популярність мають елегії 2 і 4, де описується буря під час плавання Овідія на місце свого заслання, і елегія 3 з описом прощальної ночі в Римі. Всі ці елегії Овідія різко відрізняються від його попередніх творів глибоким душевним болем, почуттям безвихідного становища і катастрофи. Інші елегії першої книги присвячені римським друзям і дружині. Друга книга — суцільні жалісливі молитви до Августа про помилування. Останні три книги присвячені тяжким роздумам про власне життя у вигнанні, проханням про помилування, звернення до друзів і дружини по допомогу. Елегія 10 присвячена автобіографії поета, звідки ми дізналися про місце його народження, про батька, брата, про його три одруження, дочку, про ранню здатність писати твори. З творів Овідія, що не дійшли до нас, в античності високо цінувалася трагедія «Медея», де розкривається постать непогамовної в своїх пристрастях жінки. Популярність Овідія в античності та в часи середньовіччя була величезною. «Метаморфози» сприймалися як язичницька «Біблія», що підлягала алегоричному тлумаченню.

Для світської поезії Овідій був учителем любові, а навколо його життя складалися легенди.

Епоха Відродження принесла з собою численні новелістичні переробки Овідієвих міфів, а в XVII-XVIII ст. ці міфи слугували невичерпним джерелом оперних та балетних тем.

Цитуваннями з Овідія підкріплювали свої настанови автори поетик, читаних в Києво-Могилянській академії. В цьому середовищі (свідчення Б. Коннора, Шерера) вважалося, що могила Овідія знаходиться десь на території України, і це переконання дожило до доби Просвітництва.

Овідія наслідував Г. Сковорода («Похвала астрономії»)

В XIX ст. образ поета-вигнанця привертав увагу О. Пушкіна, захоплено відгукувався про нього Т. Шевченко, називаючи «найдосконалішим творінням всемогутнього творця Вселеної».

Перелік творів

Твори, що дійшли до нас:

• (10 р. до н. є.) Любовні елегії (Amores), п’ять книг, пізніше (бл.1 р. н. є.) перероблених на три.

· (5 р. до н. е.)Героїди (Heroides, або EpistulaeHeroidum, «Послання героїнь», 21 послання (листи 16-21 складені бл. 4-8 pp. н. е.).

• (5 р. до н. є.) Засіб від кохання (Remedia amoris).

• (5 p. до н. є.) Про косметику (Про жіночі косметики, або Засіб для догляду за жіночим обличчям) (Medicamina faciei femineae), збереглося 100 рядків.

• (2 p. до н. є.) Наука кохання (Ars amatoria), три книги (частково написані пізніше).

• (8 р. н. є.) Метаморфози (Methamorphoseon), 15 книг.

• (9 р. н. є.) Ібіс (Ibis), поема.

• (10 р. н. є.) Скорботні елегії(Tristia), одна книга.

• (10 р. н. є.) Послання з Понта (Epistulae ex Ponto), чотири книги.

• (12 р. н. є.) Фасти, або Римський календар (Fasti), збереглося шість книг, перші шість місяців року.

(Дати досить приблизні)

Твори втрачені або сумнівного походження:

• Медея (Medea), втрачена трагедія про Медею.

• Горіхове дерево (Nux) — вважається сумнівним.

• Втішення, адресоване Лівії, або Траурна пісня на смерть Друза (Consolatio ad Liviam або Epicedium Drusi) — часто приписується Овідію.

• Наука рибальства (Haleutica) — твір сумнівного походження.

Українські переклади

У журналі «Зоря» (Львів, 1880-1897) було опубліковано декілька перекладів з «Метаморфоз»; перекл. Олена Пчілка та О. Маковей. ,Ц. Николишин у 1920-х роках виконав переклад першої пісні таким віршем, в якому твір набував української народної форми із переробленням імен (напр. «батько Сатурненко», «Дафна Пенеївна» тощо). Суттєвим кроком стали переклади елегій Миколи Зерова, гекзаметр під рукою майстра став могутнім виражальним засобом, а не лише монотонним поєднанням дактилів. Окремі уривки перекладу з «Метаморфоз» здійснила Ю. Кузьма. Повний і довершений переклад «Метаморфоз» належить А. Содоморі.



Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.