ОЖЕШКО, Еліза - Біографія, життя і творчість письменника

(1841 - 1910)

ОЖЕШКО, Еліза - творчість письменника

ОЖЕШКО, Еліза (Orzeszkowa, Eliza - 06.06.1841. с. Мілковщизна Гродненської губ. - 18.05.1910, м. Гродно) — польська письменниця.

Після А. Міцкевича Ожешко була другим польським письменником, котрі принесли польській літературі світову славу. Творча спадщина письменниці величезна і становить 60 художніх творів, у тому числі 30 великих романів, не беручи до уваги значного масиву публіцистичних і літературно-критичних статей.

Ожешко народилася у с. Мілковщизна поблизу міста Гродно. Походила вона із заможної шляхетської родини. її батько, Бенедикт Павловський, був людиною передових поглядів, брав активну участь у національно-визвольному русі. Він помер, коли Елізі виповнилося три роки, і далі її долею опікувалися мама і вітчим. Дівчинку виховували спочатку вдома, а з 1852 р. віддали у пансіон урсулінок (монастирський орден) у Варшаві. У 1857 р. Еліза закінчила пансіон, а наступного року вона вийшла заміж за місцевого поміщика Петра Ожешко і перебралася у його маєток — с. Людвинів Гродненської губернії. Після поразки повстання 1863 р. багато друзів і знайомих Ожешко були ув’язнені, а Петро Ожешко та його брат Флорентин — заслані у Сибір. Маєток було конфісковано. Еліза переїхала до батька у Мілковщизну і, незважаючи на важкий душевний стан, зайнялася там самоосвітою, почала писати. У 1869 p., після продажу їхнього маєтку з аукціону, вона переїхала у Гродно, де прожила до кінця життя і де активно зайнялася суспільно-громадською та літературно-художньою роботою.

Першим опублікованим твором Ожешко стало оповідання «Малюнок з голодних літ» («Obrazek z lat glodowych», 1866), у якому письменниця змалювала білоруське село 1854—1856 pp., напередодні аграрної реформи. Твір побудований на контрастах та протиставленні двох світів — бідних і багатих, панського маєтку і селян, образи яких ще значною мірою ідеалізовані та схематичні.

Із 2-ї пол. 60-х pp. Ожешко звернулася до жанру роману. У перших романах Ожешко виразно позначився вплив позитивізму та його ідей про тенденційну літературу. її поглядам у 60-х pp. була властива майже безмежна віра в науку. Наука, на думку Ожешко, — це та сфера діяльності, що допоможе людям здолати усі труднощі та побудувати щасливе суспільство, а література повинна ілюструвати передову суспільну ідею і тим виховувати суспільство, повчати його. Тому у перших романах Ожешко герої різко поділяються на позитивних і негативних. Позитивні герої найчастіше у відверто прямій і схематичній формі стверджують суспільний ідеал людини. Ожешко багато повчає і моралізує, але не типізує і не узагальнює.

У романах Ожешко 60—80-х pp. можна виділити кілька головних проблем, які вона розробляє і до яких неодноразово повертається. Насамперед, це доля жінки в буржуазно-шляхетському середовищі. Ця тема порушується у цілій низці її романів: «Пан Граба» («Pan Graba»), «Пізнє кохання» («Ostatnia milosc»), «Щоденник Вацлави» («Pamietnik Waclawy»), «Марта» («Marta») та ін. Друга тема — це життя «низів» суспільства — тобто білоруського і польського селянства, якому присвячений «селянський» цикл романів та повістей Ожешко — «Низини», «Дзюрдзі», «Хам», «Над Німаном». Ще одна важлива для творчості О. тема — це єврейське питання, яке вона ставить в романах «Елі Маковер» («Eli Makower»), «Меїр Езофович» («Meir Ezofowicz»), «Сильний Самсон». Крім того, у багатьох творах Ожешко звертається до проблем польської інтелігенції, її національного буття, аналізує розклад і занепад аристократії та шляхти в нових суспільних умовах.

До соціального роману Ожешко приходить не відразу. У її перших творах на передній план висуваються питання виховання нової людини, культ знання, праці, суспільної корисності. Основу фабули майже усіх цих творів складає історія кохання, за якою соціальний фон майже непомітний, а центральним образом виступає прогресивний суспільний тип, людина праці — інженер, директор фабрики, лікар, учений-хімік і т. д. Цей ряд творів започаткував роман «Пізнє кохання» (1867). Рисами подібної тенденційності, схематичності і спрощеності позначені й інші романи Ожешко кінця 60—70-х pp.: «З життя реаліста» («Z zycia realisty», 1868), «У провінції» («Naprowincji», 1870), «Добродії» (1871), «На дні сумління» («Na dnie sumienia», 1873). Проте вже з кінця 60-х pp. Ожешко починає еволюціонувати від побутового роману до роману соціального. Своєрідним проміжним етапом цієї еволюції став у її творчості роман «У клітці» («W klatce», 1870). Уже сама назва твору метафорично пов’язується насамперед із соціальними умовами життя суспільства.

Поворотним пунктом у напрямку руху до соціальної проблематики став роман Ожешко «Пан Граба» (\2,G9—1870). Вона й сама пізніше означувала «Пана Грабу» як «перший роман автора із широким соціальним задумом», як широку картину звичаїв провінційної шляхти. Роман цікавий також тим, що на прикладі трагічної долі дружини Граби — Камілли — Ожешко ввела у творчість жіночу тему. Орієнтація на соціальну проблематику характеризує і наступний роман Ожешко «Щоденник Вацлави» (1871). Це великий тритомний твір, в основі якого історія молодої дівчини, пізнання нею життя і пошуки свого місця у суспільстві.

Найзначнішим досягненням Ожешко у жанрі соціального роману 70-х pp. стали її романи «Марта» (1875), «Елі Маковер» (1874), «Родина Брох-вичів» («Rodzina Brochwiczow», 1876), «Пани Помпалінські» («Pompalinscy», 1876), «Меїр Езофович» (1878). Основна тема роману «Марта» — це доля жінки в сучасному їй суспільстві, причому жінки-неаристократки, жінки праці, а не «ляльки» з аристократичного салону. Головна героїня — Марта Свицька — зіткнулася із надзвичайно гострою, як на той час, проблемою — проблемою жіночої праці. Питання роботи стоїть для неї особливо гостро, оскільки воно стосується виживання її та маленької доньки, яка залишилась у неї на руках після смерті чоловіка. У романі акцентується увага на соціальній нерівності жінок і чоловіків, на тому, як складно знайти роботу жінці у тогочасному суспільстві, якого неймовірного рівня сягає експлуатація жіночої праці.

У центрі роману «Меїр Езофович» — євреї містечка Шибова і, зокрема, боротьба двох відомих у Шибові родин — рабинів Тодросів, котрі виступають втіленням фанатизму і віронетерпимості, і купців Езофовичів, котрі усвідомлюють необхідність освіти темного єврейського люду.

80-ті pp. XIX ст. умовно виділяють як другий етап творчості Ожешко. Він насамперед характеризується подальшою розробкою жанру соціального роману. На початку 80-х pp. вийшов друком цикл романів О. під загальною назвою «Примари» («Widma»), куди увійшли «Примари» (1880), «Сільвек із кладовища» («Sylwek Cmentarnik», 1880), «Зигмунт Лавич та його товариші» («Zygmunt Lawicz і jego koledzy», 1882), «Мильні банки» («Bankamydlana», 1882), «Первісні» («Pierwotni», 1884). У цих творах Ожешко намагалася відгукнутися на нові віяння, пов’язані з першими проявами робітничого руху і поширенням соціалістичних ідей.

Упродовж 1883—1888 pp. Ожешко створила «селянський» цикл творів, який вважається вершиною її творчості. До цього циклу входять повісті «Низини» («Niziny», 1885), «Дзюрдзі» («Dziurd-ziowie», 1885), «Хам» («Cham», 1888). Найвизначнішим твором циклу є роман «Над Німаном» («Nad Niemnem», 1887—1888), що став своєрідним відгуком О. на кризу позитивістських ідей, які, починаючи з 80-х pp. XIX ст., почали стрімко втрачати свій авторитет у польській суспільній думці, поступаючись місцем національно-патріотичним ідеям. Реагуючи на ці нові суспільні настрої та тенденції, Ожешко у романі «Над Німаном» рішуче відмовилася від примиренницької політичної позиції позитивістів і стала на бік тієї ідеології, яка намагалася утвердити в суспільній свідомості національно-патріотичні переконання та ідеї визвольної боротьби. Новою силою нації, на яку покладає надії Ожешко, виступає у романі покоління поляків, представлене вихідцями з середніх і нижчих прошарків польського суспільства (це, зокрема, Вітольд Корчинський, Юстина Ожельська та Ян Богатирович) . Вони керуються у своїй діяльності, по-перше, ідеєю про виправданість і необхідність продовження тієї національно-визвольної патріотичної боротьби, яку розпочали з російським царизмом попередники, «допозитивістські» покоління поляків, по-друге, ідеєю національно-класової консолідації усіх прогресивних сил польського суспільства. Цим патріотичним силам Ожешко протиставляє тих поляків, котрі з різних причин гальмують рух прогресивних сил суспільства. У романі це, з одного боку, представники демократичного (середнього) прошарку шляхти, які до певної міри розчарувалися в ідеалах національно-визвольної боротьби (цей «пласт» шляхти уособлює Бенедикт Корчинський), з іншого боку, це космополітична аристократична верхівка польської шляхти, яка далека від національних ідей і ніколи їх не поділяла (аристократи-землевласники Дажецький Ружиць і Зигмунт Корчинський).

1890—900-ті pp. складають третій і останній етап творчості Ожешко. Цей період загалом характеризується ослабленням соціальної проблематики : досить відчутним зниженням художнього рівня творів Ожешко. У тогочасних збірках оповідань («Humки», 1890; «Меланхоліки» («Melancholicy»), 1896 «Іскри», 1898; «Момент», 1901) вона ідеалізує дрібну шляхту, а також закликає до єднання польське суспільство. Життя шляхти складає основний предмет зображення і романів Ожешко цього періоду. Одна із головних проблем, до яких у той час зверталася письменниця, — це проблема альтруїзму, моральної і матеріальної самопожертви. Дехто з її героїв, наприклад, відмовляється від багатства та кар’єри і йде в народ знаходячи втіху у праці («Два полюси», 1893 «Австралієць», 1902 і «Анастасія», 1902). В останніх творах Ожешко посилюється національно-патріотична проблематика: повість «І пісня нехай заплаче» — «І piesn niech zaplacze», 1905. збірка оповідань «Слава переможеним» («Gloria victis», 1910).

Ще з 1869 р. Ожешко оселилася у Гродно, де активно займалася літературою та громадською роботою. Поставивши собі за мету «пробудити духовне та суспільне життя» поляків білорусько-литовського краю, вона з допомогою друзів і знайомих у 1873 р. організувала у Вільно видавництво польських книжок. Упродовж 90-900-х pp. Ожешко майже безвиїзно жила у Гродно, звідки лише кілька разів виїжджала за кордон для лікування. У Гродно вона й померла.

Українською мовою твори Ожешко перекладали О. Медущенко-Кривенко, Ю. Назаренко, О. Стаєцький, М. Пригара, В. Струтинський та ін.

В. Назарець



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.