ПАННОНІЙ, Ян - Біографія, життя і творчість письменника

ПАННОНІЙ, Ян - Біографія, життя і творчість письменника

(1434 — 1472)

ПАННОНІЙ, Ян - творчість письменника

ПАННОНІЙ, Ян (Pannonius, Janus; автонім: Чезміцеї, Янош — 1434, Славонія — 1472, поблизу Загреба) — угорський латиномовний поет.

Панноній походив з родини незаможних хорватських дворян, був племінником визначного угорського гуманіста, естергомського єпископа, що займав також посаду канцлера при дворі угорського короля Матяша, Яноша Вітеза. Дядько Паннонія зібрав при дворі короля велику (як на той час) бібліотеку, листувався з провідними гуманістами Європи і став засновником першої Вищої школи у Братиславі (1467), де, крім теології та канонічного права, викладали астрономію, математику, основи природничих наук та медицину. Завдяки своєму дядькові у 1447 р. Панноній поїхав в Італію, де навчався у Феррарі, у відомій гуманістичній школі Ґ. Ґваріні, а після її закінчення продовжив освіту у Падуанському університеті й отримав ступінь доктора канонічного права. У 1458 р., після того як Матяш посів королівський престол, П. повернувся в Угорщину. Тут завдяки опіці папи-гуманіста Пія II, котрий добре знав Вітеза, Панноній отримав посаду єпископа міста Печ. Подальші етапи біографії Паннонія складалися драматично. Суперечності, які виникли між Вітезом та королем Матяшом, призвели до того, що значна частина угорських магнатів та дворян вдалася до змови проти короля, маючи намір посадити на угорсько-хорватський престол польського королевича Казимира Ягеллона. Вітез і П. приєдналися до військ Казимира, які перейшли угорський кордон. Але у вирішальній битві, що відбулася поблизу Нітри, війська короля Матяша завдали поразки полякам. Рятуючись втечею, Панноній дібрався до Славонії, звідки хотів перебратися в Італію, але тяжко захворів і змушений був зупинитися неподалік Загреба, де невдовзі й помер у віці 38 років. Пізніше тіло Паннонія було перепоховано в місті Печ.

Незважаючи на короткий вік і не надто значний за обсягом творчий спадок, Панноній вважається одним із найкращих неолатинських поетів Європи. Головним філософським напрямом для Паннонія, на думку І. Голенищева-Кутузова, «був гуманістичний раціоналізм, що виріс на ґрунті античного матеріалізму. Як і інші неолатинські поети, Панноній часто вдавався до ремінісценцій з античних авторів, але навіть у ранніх його творах, надзвичайно зрілих для 16 —17-літнього юнака, наявні оригінальне й гостре сприйняття світу, чуттєвість і поєднана із сарказмом меланхолія. Сенсуалізм Паннонія дається взнаки вже в першій елегії, де з підкресленою емоційністю поет висловлює сподівання на зцілення водою з джерела божественної німфи Феронеї в Умбрії. Свої гімни Панноній присвячував язичницьким богам, просив зцілення від хвороб у Аполлона («До Аполлона»). Характерною є й молитва Паннонія на захист світу, адресована не християнському богові, а античному войовничому Марсу. Світовідчуття Паннонія було ближчим до еллінського, ніж до римського, що й відрізняло його від більшості неолатинських поетів». У поезії Паннонія, що має неповторне, характерне звучання, вперше в угорській літературі проступають характерні риси людини епохи Ренесансу.

Творчість Паннонія зазвичай поділяють натри періоди: феррарський, падуанський та угорський.

У роки навчання у Феррарі Панноній зажив популярності завдяки своїм сатиричним епіграмам, яких впродовж свого творчого шляху написав близько ста. У циклах своїх епіграм Панноній висміює тих, хто вирушив на прощу у 1450 p., піднімає на глум жадобу папи та римських «шинкарів» до наживи, довірливість прочан. В епіграмі, адресованій Г. Марціо, він засуджує свого друга-поета, котрий приєднався до прочан, бо, на його думку, «віруюча людина не може бути поетом». Прихована іронія міститься в ряді критичних епіграм П., адресованих королю Матяшу. В епіграмі «Щастя придворних» Панноній скаржиться на свавілля монарха, який забавляється долями людей. В іншому циклі епіграм Панноній висловлює свої симпатії до відомих європейських гуманістів — Л. Валли, П. Лета, Каллімаха й ін., котрих, через їхні симпатії до язичницької давнини, папа Павло II засудив до вигнання. Рим — осередок західного християнства — Панноній сприймав передусім як святилище античної культури, про що свідчить його епіграма «Рим — гостям». У своїх епіграмах Панноній намагався гармонійно поєднати античний і християнський способи мислення. Серед його ранніх епіграм багато також творів еротичного й епікурейського характеру.

Величальна пісня, панегірик, був характерним жанром падуанського періоду творчості Паннонія. Серед його панегіриків найвідомішою є пісня-хвала Г. Гваріні. У цьому творі Панноній прославляє заслуги свого вчителя з Феррари й одночасно вславляє Італію як колиску гуманізму.

Великим ліричним поетом з яскравою індивідуальністю, на думку А. Ґйорьомбеї, Паннонія зробили особисті, часто болісні, переживання, які ятрили йому серце під час перебування на батьківщині. Вони відобразилися, зокрема, в елегіях Паннонія. Найвідоміша з них — «Прощання з Варадом» («Bucsu Varadtol, Abiens valere jubet sanctos reges, Varadini»), яку він написав у сімнадцять років. З Феррари П. інколи навідувався на батьківщину, під час канікул перебував у Надьвараді. Написаний у цей час вірш-прощання є першим, створеним на угорській землі, шедевром гуманістичної літератури. У ньому проглядається індивідуальність поета, його любов до природи та культури Ренесансу. Панноній змальовує яскраві картини улюблених міст, пейзажі Великої угорської низовини, подає опис бібліотек, мистецьких скарбів, ділиться враженнями від подорожі. Ритм вірша влучно передає складні почуття при прощанні, журбу й радісне очікування. Розміреність детального зображення перериває динаміка заклику в дорогу, що неодноразово повторюється рефреном. Поет, як зазначає А. Ґйорьомбеї, погано почував себе в Угорщині, він постійно тужив за Італією. У його поезії увиразнюються власні думки про варварство середовища, що стримує його дух, про прогресуючу хворобу, смерть матері, повінь на Дунаї. Свою долю він порівнює із рано розквітлим мигдалевим деревом, бруньки якого загинули від морозу. Античні елементи в його творчості поєднуються з особистими переживаннями.

Найвизначнішим філософським твором Паннонія вважають поезію «До своєї душі» («Ad animam meam»), у якій виражаються неоплатонічні погляди на тіло і душу людини: душа щаслива лише тоді, коли звільняється від тіла. Окремий випадок, невдачу зустрічі власної душі і тіла, він узагальнює до фатуму, що чекає на кожну людину. Поет боїться, що це може колись повторитися. У цьому вірші звучить гуманістичне прагнення душі до вічності. Серед інших відомих елегій Паннонія — елегії «Про свою хворобу в таборі», «Скарги на хворобу» , у яких відчувається страждання душі, змученої блуканнями та хворобами, душі, яка то впадає у відчай, то злітає думками до зірок.

Незважаючи на опозиційність Паннонія офіційній владі, король Матяш у 1483 р. видав наказ зібрати й упорядкувати всі його твори. Але вперше вони були видані лише у XVI ст., а першу біографію поета написав італійський гуманіст А. Бонфіні, історик при дворі Корвіна і Ягеллонів.


В. Назарець



Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.