ПОЛІЦІАНО, Анджело - Біографія, життя і творчість письменника

(1454 - 1494)

ПОЛІЦІАНО, Анджело - творчість письменника

ПОЛІЦІАНО, Анджело (Poliziano, Angelo; автонім; Амброджіні, Анджело — 14.07.1454, Монтепульчано — 28 або 29.09.1494, Флоренція) — італійський поет.

Поліціано — один із найвизначніших представників флорентійського гуртка гуманістів. Він походив зі старовинного роду італійських купців, але вже його батько перервав цю традицію, обравши фах юриста. Після смерті у 1464 р. батька майбутній поет змушений був перебратися у Флоренцію, де почав вивчати стародавні мови, літературу і філософію. У 1469—1474 pp. він навчався в університеті і вже у ці роки став одним із найкращих знавців античної та сучасної йому італійської літератури. З 1473 р. Поліціано отримав посаду літературного секретаря при Лоренцо Медічі, а з 1475 р. — посаду вихователя двох його синів, П’єро і Джованні, останній з яких у майбутньому стане папою Левом X. У 1477 р. Поліціано отримав пріорат у церкві Сан Паоло, що уможливило його матеріальну незалежність, а з кінця 1480 р. посів кафедру латинської та грецької риторики Флорентійського університету, яку очолював до самої смерті.

Літературним дебютом Поліціано вважають зроблений ним у 1470 р. переклад латинськими гекзаметрами другої пісні «Іліади» Гомера, який він присвятив Л. Медічі (саме цей переклад і поклав початок міцній дружбі і тісному співробітництву Поліціано і Медічі). Ще через два роки Поліціано переклав третю пісню «Іліади», але попри схвальні відгуки на його працю, повний переклад поеми Гомера письменнику так і не вдалося зробити. Паралельно Поліціано взявся до створення на основі тосканської народнопісенної лірики зразків гуманістичної любовної поезії. Водночас у цей період поет створив зразки епіграматичного та елегійного жанрів: елегія на смерть Альбієри дельї Альбіцці (1473), елегія «До Лалаґи» («In Lalagen») й ін. Разом із Л. Медічі поет створив «Послання Федеріку Арагонському», що стало своєрідним маніфестом нової, гуманістичної, поетичної школи.

Одним із найдовершеніших творів Поліціано початкового періоду творчості стали написані у 1475 р. «Станси про турнір» («Stanze per la giostra»). Ця поема, написана народною мовою, повинна була уславити рицарські подвиги брата Лоренцо, Джуліано Медічі, які той здійснив на рицарському турнірі, влаштованому у 1475 р. на честь його коханої, Сімонетти Каттанео. У поемі Поліціано не ставить за мету уславити Медічі як представників королівського дому, оскільки станси абстраговані навіть власне від самого рицарського турніру. Натомість поет змальовує історію кохання Джуліано Медічі, котрий постає в образі мисливця Юліо, до вродливої Сімонетти. Історію їхніх стосунків подано у формі легендарного сюжету, що інтерпретує мотиви й образи античної міфології і, зрештою, є відображенням гуманістичних уявлень про ідеал людської особистості. Поема залишилася незакінченою: у 1477 р. її головний герой Джуліано Медічі був підступно вбитий політичними супротивниками. Історію цієї змови Поліціано виклав у праці «Записки про змову Пацці» («Coniurationis pactianae commen-tarium», 1478).

У 1480 p. Поліціано написав п’єсу у віршах «Легенда про Орфея» («La favola di Orfeo»), яка стала не лише одним із найяскравіших творів епохи Відродження, а й започаткувала традицію світської гуманістичної драми, написаної народною мовою. Користуючись традиційною формою італійських середньовічних містерій, Поліціано вклав у п’єсу новий, гуманістичний, зміст. У центрі драми — відомий міфічний співець Орфей, котрий став одним із символів культури Відродження. Поліціано інтерпретує його образ в дусі гуманістичних уявлень своєї епохи про людину як вільну істоту, не скуту у виборі свого життєвого шляху аскетичними церковними приписами чи фатальною містичною передвизначеністю її долі. Водночас у сюжетній інтерпретації Поліціано міфу про Орфея звучать і нотки песимізму щодо можливостей втілення гуманістичного ідеалу в реальній дійсності.

Значне місце у творчості Поліціано посідають його наукові філологічні праці, які він написав у формі есе — своєрідних вступів до лекцій про Гомера, Вергілія, Светонія, Персія, Стація, Арістотеля. Чотири з них під загальною назвою «Ліси» («Silvae») були написані латинськими гекзаметрами: «Манто» («Manto», 1482), «Селюк» («Rusticus», 1483), «Амбра» («Ambra», 1483), «Нагорода няньці» («Nutricia», 1486). Окремо у 1489 р. Поліціано видав першу центурію історично-філологічних нарисів «Суміш» («Miscellanea»).


В. Назарець



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.