ПУЛЬЧІ, Луїджі - Біографія, життя і творчість письменника

ПУЛЬЧІ, Луїджі - Біографія, життя і творчість письменника

(1432 - 1484)

ПУЛЬЧІ, Луїджі - творчість письменника

ПУЛЬЧІ, Луїджі (Pulci, Luigi - 15.08.1432, Флоренція — листопад 1484, Падуя) — італійський поет.

Його батько був купцем гвельфської орієнтації і належав до партії гвельфів. Пульчі — нащадок старовинного роду, ще замолоду був близький до кола герцога Л. Медічі, прозваного Пишним за його пристрасть до розкоші та красних мистецтв. Герцог очолював гурток поетів і сам писав непогані вірші. Пульчі служив при дворі Медічі дипломатом, відвідував з дипломатичними дорученнями різні міста Італії, призвичаївся до мандрівного життя та пригод. Він одружився у 41 рік, але навіть після того не вгамувався. Це був поет з рисами мандрівного рицаря, чимось схожий на Ф. Війона. В італійській поезії він став творцем жанру героїко-комічної поеми, водночас буфонної і витончено дотепної.

У XV ст. в Італії була популярною рицарська поема, у якій переспівувалися сюжети французького епосу та провансальських романів про рицарів Круглого столу. Пульчі пародіював рицарську поему, хоча водночас зберігав її ліричну чарівність. Його поетичним дебютом став «Тур-нір» («Giostra», 1469), у якому Пульчі вихваляв свого покровителя герцога.

Але вже наступна поема Пульчі «Бека з Дікомано» («Веса da Dicomano») мала бурлескний характер. Герої поеми — закохані селяни Нуто і Бека. Комізм ситуації полягає в тому, що Нуто залицяється до своєї «дами серця» за всіма правилами куртуазної галантності, вихваляючи її вроду, натомість Бека — брутальна, вусата, кульгава та ще й має більмо на одному оці. У цій поемі «рицарський світ знижений до рівня сіроми» (Ф. Де Санктіс).

Працею всього життя Пульчі стала поема «Великий Моргайте»(«II Morgante Maggiore»), назву якої дослідники пов’язують з історією її створення. Поема була задумана у 1461 p., вперше видана у 1478 р. — щоправда, не повністю (тільки 23 пісні, це видання не збереглося), а у 1483 р вийшла друком у повному обсязі (28 пісень) і отримала назву «Великий Моргайте», на відміну від першого, дещо меншого за обсягом видання. Але навіть якби усіх цих перипетій у творчій історії поеми не було, її назва однаково видавалася б цілком природною, адже головним героєм твору є простакуватий велетень Моргайте, котрий живе серед дрімучих хащів, у замку, побудованому з каміння, гілок і землі, але через примху долі став зброєносцем уславленого рицаря Роланда. Моргайте приймає християнство, цивілізується у рицарському середовищі, але однаково не може відмовитися від своїх колишніх звичок їсти за трьох і напиватися до нестями. В образі Моргайте виявляється головна риса героїко-комічної поеми Пульчі — її життєлюбність і веселість.

Сюжет поеми «Великий Моргайте», як припускають дослідники, є варіантом італійських фольклорних переспівів «Пісні про Роланда»; у творі Пульчі діють король Карл Великий, його пери Роланд і Ганелон, рицар Олів’є, сарацинський король Марсілій. Але поряд із ними фігурують і персонажі італійських народних оповідок: рицар Ринальдо зі своїм другом Річардетто, комічні чорти Астаротте і Фарфарелло. Одним із важливих образів є Марґутте, напіввелетень, котрий заприязнився з Моргайте. Головні події мають авантюрний характер: феодальні чвари, придворні інтриги, рицарські мандри, поєдинки, кінні перегони, іноді — фантастичні перетворення (чорти Астаротте і Фарфарелло перетворюються на коней, осідлавши яких, поспішають до поля битви Ринальдо і Річардетто). Перипетій, пов’язаних із коханням, майже немає, як і у «Пісні про Роланда». Останні розділи поеми набувають епічного розмаху — героїчна битва у Ронсевальському міжгір’ї, загибель Роланда, потім — перемога короля Карла Великого, страта зрадника Ганелона і сарацинського короля Марсілія. Героїко-комічна поема П. має страшну, майже трагічну розв’язку. Але річ у тім, що всі події не мають серйозного забарвлення, вони відтворюються в ігровому плані, внаслідок чого трагічне постає у комічному світлі, героїчне виглядає наївним, хоча й зворушливим. Саме в такому річищі описана загибель шляхетного Роланда. Окинувши оком поле Ронсевальської битви, вкрите мертвими тілами, Роланд передусім відчуває себе ніяково через те, що він іще не загинув. Він вигукує: «Біда усім, хто житиме не в пору, // Як я оце живу життям невчасним». Велетень Моргайте гине ще перед Ронсевальською битвою, і його смерть подана у блазенському ракурсі: велетень віддає Богу душу, бо його вкусила маленька креветка. Втім, «найкарнавальнішою» можна назвати сцену смерті Марґутте, котрий після добрячої пиятики помер, тріснувши від реготу (його розсмішила мавпа, яка намагалася взути вкрадені у нього чоботи).

Образ Марґутте вважається творчою знахідкою Пульчі, з ним пов’язаний антиклерикальний пафос авантюрної поеми: Марґутте обговорює зі своїм приятелем Моргайте проблеми віри. Моргайте навпростець питається у свого друга, у кого той вірить: «У Христа чи в Аполлона?» Марґутте розповідає про себе з чарівною щирістю. Виявляється, його мати — черниця-грекиня, батько — священик. Якось під час бійки Марґутте порішив власного батька, навіть не знаючи, кого вбиває. У церкві Марґутте зазвичай займається крадіжками, він не розрізняє понять «твоє» і «моє», адже, «по суті, все — Боже». Він ладен вірити усім богам, але його бог той, що понад усіма, — це «добре вино, і хай живуть усі ті, хто вірить цьому богові». Магомета Марґутте відкидає, тому що Магомет забороняє пити вино. У гротескному образі напіввелетня Марґутте цинізм, гультяйство, безбожність поєднуються із вільнодумством і незалежністю розуму. До того ж, цей вільнодумець здатний на дружнє співчуття, він веселий і дотепний. Важлива деталь: Марґутте, за авторським задумом, колись оспівав зруйнування Трої, двобій Гектора й Ахілла.

У поемі про велетня Морґанте вельми прикметним є також образ автора-оповідача, у манері розповіді відчувається іронія Пульчі. Автор глибоко ерудований: він постійно звертається до античних творів, цитує висловлювання відомих історичних героїв тощо. У поемі «Великий Моргайте» «все простонародне: дія, пристрасті, мова» (Де Санктіс). Імена персонажів, географічні назви зумисне забарвлені італійським колоритом (Роланд — Орландо, Ганелон — Гано, Олів’є — Улів’єрі, Ронсеваль — Рончісвале), автор широко застосовує просторічні слова, діалектизми. У стилі поєднуються грубуватий гумор і витончена дотепність. Поема написана октавою, у цьому Пульчі наслідує Дж. Боккаччо, котрий написав октавами свою фривольну поему «Ф’єзоланські німфи». Октава Пульчі вирізняється художньою довершеністю, саме вона надихнула його послідовників: Л. Аріосто написав цією строфою свою знамениту поему «Шалений Роланд», послуговувався октавою і Т. Тассо, вплив Пульчі, безперечно, помітний і в написаній октавами героїко-комічній поемі Дж. Леопарді. Можливо також, що октава П. слугувала джерелом натхнення для Дж. Н. Г. Байрона, котрий написав цією строфою свої іронічні поеми «Дон Жуан», «Беп-по», «Видіння суду».

Загальновизнаним є вплив Пульчі на всю ренесансну літературу, особливо на книгу Ф. Рабле «Ґарґантюа і Пантагрюель», у якій виразно простежується схожість цинічного вільнодумця Марґутте з Панургом. Відлуння поеми П. відчуваються й у творчості М. де Сервантеса.


І. Полуяхтова



Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.