РУСТАВЕЛІ, Шота - Біографія, життя і творчість письменника

(XII ст.)

РУСТАВЕЛІ, Шота - творчість письменника

РУСТАВЕЛІ, Шота (XII ст.) - грузинський поет.

Про життя найвидатнішого грузинського поета класичної епохи (XII ст.) Руставелі збереглося дуже мало достовірних біографічних відомостей. Головне джерело історично-літературних фактів про нього — пролог поеми «Витязь у тигровій шкурі». Руставелі присвятив свій твір цариці Тамар, оспівавши її та її чоловіка Давида Сослані у вступних строфах (3—4). Ця присвята слугує ключем до датування поеми: вона могла бути написана не раніше кінця 80-х pp. XII ст. і не пізніше першого десятиліття XIII ст. У пролозі двічі (строфи 7—8) згадується автор поеми: Руставелі (правильніше — Руствелі), що означає «Власник Руставського помістя» (Руставського замку) або «виходець із Руставі». Ім’я поета Шота засвідчене у літературних документах ХНІ—XVII ст.

На колоні грузинського монастиря Св. Хреста в Єрусалимі досі зберігся портрет Руставелі з написом. За цим написом поету приписується честь реставрації та розпису монастиря. В інших документах, що стосуються того самого монастиря, Р. названий «мечурчлет-ухуцесом», тобто державним скарбником. У монастирі зберігся поминальний запис про нього, датований першою половиною XIII ст. У 1960 р. експедиція грузинських учених відкрила у монастирі Св. Хреста оригінал портрета Руставелі. Він зображений на портреті мудрим старцем, в шатах світського вельможі, як це і личило державному скарбнику цариці Тамар. Народні легенди вважають нерозділене кохання до цариці Тамар причиною постригу Руставелі у ченці; згідно із легендами, він відправився в Єрусалим, де й похований, але перекази ці не підкріплені фактами.

Поема «Витязь у тигровій шкурі» («Вепхіст-каосані») — єдиний твір Руставелі, що зберігся, хоч і в пізніх списках: окремі строфи зустрічаються у рукописах XIV—XV ст., два чотиривірші — на стінах монастиря Вані, що на півдні Грузії, проте повні списки з’явилися лише у XVI— XVII ст., а перший датований рукопис — 1646 р. Сьогодні існує близько 150 списків, і в усіх — значна кількість спотворень, виправлень, вставок і т. д., зроблених переписувачами. Суперечливим виявляється і тлумачення назви поеми. Назва хижака, шкура якого накинута на плечі героя, раніше у грузинській мові означувала «барса», згодом — як «барса», так і «тигра». Оскільки у поемі дія відбувається в умовному східному середовищі, то в ньому згадуються й інші тварини і птахи, що не зустрічаються у фауні Грузії.

Сюжет поеми надзвичайно динамічний, насичений напруженими драматичними ситуаціями, автор уникає сюжетних повторів і розлогих описів, характерних для епічно-оповідного жанру. Підстаркуватий, шанований цар Аравії Ростеван, не маючи сина-спадкоємця, віддає трон своїй єдиній дочці, вродливій та розумній Тінатін, котра закохана у знаменитого лицаря — полководця і царедворця Автанділа. Якось під час полювання Ростеван і Автанділ зустрілися біля струмка з таємничим, опечаленим витязем у тигровій шкурі. Усі спроби поговорити з ним виявилися даремними, він безслідно зник. Бачачи смуток царя, Тінагін доручила своєму коханому лицарю відшукати загадкового чужоземця. Автанділ охоче взявся виконати доручення цариці. Після тривалих і важких мандрів він знайшов загадкового витязя на ймення Таріел. Витязь розповів Автанділу свою невеселу історію: він — нащадок царського роду й амірбар (воєначальник і адмірал) індійського царя Парсадана і кохає прекрасну царівну Нестан-Дареджан. Доля не була прихильною до закоханих. Цар Парсадан вирішив одружити Нестан-Дареджан із хорезмійським царевичем і зробити його спадкоємцем престолу, хоча насправді спадкоємцем вважався Таріел. Нестан-Дареджан вмовила свого коханого вбити суперника і захопити владу. Царівну звинуватили у коханні до бунтівника і жорстоко покарали, висилаючи за межі Індії. Таріел шукає кохану, але марно. Втративши надію знайти її, він покинув країну, усамітнився і живе у печері. Автанділ братається з витязем, втішає його і відправляється на пошуки Нестан-Дареджан. Він натрапляє нарешті на її слід: Нестан ув’язнена у неприступній фортеці Каджеті. Таріел і Автанділ за сприяння третього побратима, Прідона, захоплюють фортецю, звільняють Нестан і повертаються у рідні краї. Таріел одружується з Нестан-Дареджан, Азтанділ — із Тінатін, і мирно, гуманно вони керують своїми країнами.

Незважаючи на складність сюжету, «Витязь у тигровій шкурі» — композиційно цільний поетичний твір, у якому майстерно поєднуються два основні цикли оповідань (індійський і арабський) та окремі епізоди (історія царя Прідона, купецька країна Гуланшаро й ін.). Руставелі вправно розкриває характери своїх персонажів, їхній духовний світ. Глибока психологічна характеристика героїв і проникливий показ внутрішньої суті явиш — яскрава риса творчого новаторства Руставелі.

Розгортаючи сюжет своєї поеми на величному просторі, роблячи її численних персонажів представниками різних народів, у тому числі і вигаданих, Руставелі виступає як глибоко самобутній, національний поет. У дев’ятій строфі прологу йдеться:

Цю стару іранську повість,

що й в картвельській мові квітне,

Передавану з рук в руки, наче перло те самітне,

Я знайшов і віршем виклав...

(Тут і далі пер. М. Бажана)

Усі спроби виявити ознаки запозичення сюжету «Витязя... « виявилися даремними: ні перська, ні жодна інша література не знають аналогічного сюжету. Імовірно, що Руставелі використав досить поширений у середньовічній (а почасти і більш пізній) літературі прийом сюжетного маскування, щоби приховати, мабуть, наявні натяки на тогочасні події. Але, попри все, Руставелі художньо правдиво розкрив різноманітну і складну дійсність Грузії XII ст., свої релігійно-філософські та соціальні погляди.

«Витязь... « — хвилююча поема кохання та схиляння перед жінкою. Ще у 1910 р. М. Марр зазначав, що «культ жінки, ідеалізоване кохання зі схилянням перед ним — дитя вишукано освіченого грузинського суспільства епохи Та-мар». У пролозі поеми Руставелі визначає сутність кохання і встановлює його складний кодекс. Поет вирізняє три основні види кохання. Перший — божественне кохання, «дар небес — таке кохання, неземне стремління духу». Він визнає, що це найважливіша, найдорогоцінніша форма кохання, проте «мудрецям незрозуміла почуття такого суть». Тому Руставелі обстоює другий вид кохання — високе земне кохання, глибоке людське почуття чесного, доблесного, сильного духом лицаря і рішуче заперечує третій вид кохання — кохання грубо-чуттєве, хтиве:

Хто міджнуром є, той в серці

повен красоти ясної,

І душа його ясніє в мудрості та супокої,

Діє він так щедро й палко,

як поводяться герої.

Не кохає той, хто зрікся бути вдачі отакої.

Теорію кохання, викладену у пролозі, Руставелі обґрунтовує у самій поемі: саме земне, але лицарське, кохання, яке вивищує людину і робить її шляхетнішою, і змальовує поет. Руставелівське кохання і для чоловіків, і для жінок — важке випробування; лише героїчним пориванням і мужністю може здобути мужчина серце обраниці, тільки лицарською самовідданістю, бездоганним виконанням суспільного обов’язку, самовідданим служінням вітчизні можна заслужити довір’я коханої.

У нерозривному зв’язку з почуттям кохання у поемі Руставелі перебуває і дружба, побратимство. Побратимство трьох героїв «Витязя...» символізує дружбу трьох лицарів — представників різних народів. Араб Автанділ, індієць Таріел і мульгазанзарець Прідон не тільки стали відданими друзями, а й здружили свої народи.

Героїв поеми надихає єдине шляхетне прагнення, їх об’єднує єдина воля, єдина мета. Саме тому вони здобувають перемогу над злом, несправедливістю, свавіллям.

Уся поема Руставелі пронизана ідеєю патріотизму. З великою майстерністю змальовані у «Витязі...» походи Таріела проти підступного царя Рамаза задля відновлення суверенності Індії. Палкі патріотичні почуття охопили індійців і в тривожні дні зіткнення поміж царем Парсаданом і амірбаром Таріелом.

Руставелівське розуміння поезії, кохання, значущості людської особистості, — протистав-лення природних людських почуттів суворому аскетизму раннього Середньовіччя — ключ до світогляду поета. Філософська та художньо-естетична концепція Руставелі, «сяйливий синтез високого та земного» (Ш. Нуцубідзе), є найвищим щаблем розвитку грузинського Ренесансу.

Поема написана витонченими, гнучкими віршами, відомими як «шаїрі». Руставелі — законодавець і неперевершений майстер у грузинському віршуванні. Шаїрі — 16-складовий вірш. Поет користувався двома його видами: високим (4+4+4+4) і низьким (5+3+5+3). Високий шаїрі використаний у поемі здебільшого для посилення динамічності розвитку оповіді, низький шаїрі використовується у спокійнішому розвитку теми (наприклад, при описах). У строфах, написаних високим шаїрі, — рима двоскладова, а в строфах, написаних низьким шаїрі, — трискладова. Строфи шаїрі чотирирядкові (катренні), обов’язково римуються за схемою «аааа». Чергування строф із різною структурою рядків і рим — одна із причин виняткової динамічності та музикальності вірша Руставелі.

Для поетичної мови Руставелі особливо характерні метафоричність і афористичність. Його вірші насичені складними, розгорнутими метафорами.

Багато глибоких, карбованих афоризмів, далеких від повчальних сентенцій чи життєвих повчань поета, стали народними висловами. Руставелі вважають родоначальником нової літературної мови, що побутує у Грузії до сьогодні. Винятково багатий і різноманітний словниковий склад поеми.

Поема Руставелі, що має загальнолюдське значення, перекладена багатьма мовами народів світу. Вперше українською уривки з поеми «Витязь у тигровій шкурі» переклав О. Навроцький, учасник Кирило-Мефодіївського товариства. Пропагандистом поеми у ті самі часи виступив М. Гулак. Повний переклад здійснив М. Бажан у 1937 р.


За А. Барамідзе



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.