САРРОТ, Наталі - Біографія, життя і творчість письменника

САРРОТ, Наталі - Біографія, життя і творчість письменника

(1902 - 1999)

САРРОТ, Наталі - творчість письменника

САРРОТ, Наталі (Sarraute, Nathalie - 18.07.1902, Іваново-Вознесенськ, Росія — 19.10.1999, Париж) - французька письменниця.

Саррот (у дівоцтві — Черняк) народилася в сім’ї революціонера, який на початку XX ст. емігрував у Францію. Після розлучення батьків жила навперемінно то з матір’ю, то з батьком, поки у 8-літньому віці не переїхала у Париж до батька. Склавши іспити на ступінь бакалавра, студіювала англійську літературу у Сорбонні, історію — в Оксфордському і соціологію — у Берлінському університетах. Після закінчення юридичного факультету Паризького університету у 1925 р. Саррот була прийнята у колегію адвокатів і працювала у суді аж до 1940 р.

У 1939 р. Саррот видала свою першу книгу — «Тропізми» («Tropismes»), своєрідну мозаїку психологічних ескізів. Уже сама назва збірки свідчила про орієнтацію письменниці на вивчення найтонших порухів душі, настільки швидкоплинних, що їх неможливо передати словами. Відтак Саррот передає такі імпульси за допомогою художніх образів. Критика зазвичай вважає «Тропізми» предтечею «алітератури», «нового роману». Книгу Саррот високо цінували Ж.П.Сартр і М. Жакоб. її перший роман «Портрет незнайомця» («Le Portrait d’un inconnu», 1948) публіка майже не зауважила. Успіх прийшов до Саррот після виходу роману «Мартеро» («Martereau», 1953), проте своє місце в літературі письменниця здобула, лише видавши збірник літературно-критичних есе «Ера підозр» («L’Ere du soupcon», 1956), у якому вона розмірковує про кінець традиційного, класичного роману, лебединою піснею якого Саррот вважала епопею «У пошуках утраченого часу» М. Пруста. Авторка також намагається викласти власні художні принципи. Завдяки цим критичним пасажам Саррот вважають одним із теоретиків сучасної літератури постмодерністської доби. Вагомим внеском у розвиток «нового роману» стала книга «Планетарій»(«Planetarium», 1958). Хоча персонажі роману є цілком упізнаваними, проте принципового значення у книзі вони не мають. Так само неістотними для Саррот є сюжет та інтрига. У більшості своїх творів письменниця, вдаючись до навмисно фрагментарного сюжету, імітує безглуздість буденного життя. Так народжується відчуття роз’єднаності людей, кожен з яких має власну орбіту існування. Зустрічі та сутички героїв створюють атмосферу, у якій можливі будь-які життєві колізії.

У 1963 p. Саррот видала свій найвідоміший твір «Золоті плоди» («Les Fruits d’or»), що нагадує про пошуки французьких і англійських модерністів. Книга здобула Міжнародну літературну премію. Це роман про роман, проте він більше нагадує науково-психологічне дослідження або літературний памфлет. Відповідно до настанов структуралізму, який саме у той час набув визнання, Саррот називає художню матерію своїх творів «текстом», який вона розглядає як результат послідовного розгортання його провідної теми. Але в «Золотих плодах» Саррот, либонь, найтісніше наблизилася до класичної романної традиції. Об’єктом уваги авторки став процес виникнення і становлення літературної моди. Відтак роман важко «звинуватити» в герметизмі — надто вже сильний у ньому громадянський пафос: намагання протистояти офіціозній опінії і примітивному художньому смакові.

У пізніших творах Саррот: «Говорять дурні» («Disent les imbeciles», 1976) та «Дитинство» («Enfance», 1983) — художня манера письменниці практично не змінилася. С продовжувала розвивати лінію психологічного роману, ліричної прози. Так, у книзі «Дитинство» у формі діалогу відтворюється розмова Саррот зі своїм двійником. Вони згадують дитинство, яке живе завдяки яскравим спогадам, відновлюють у пам’яті роки, що минули між Іваново та Петербургом, Францією та Швейцарією. Це спроба зімітувати розмовне мовлення з його прагненням до економії. У своїх діалогах персонажі не пояснюють нічого з того, що очевидне для них обох. Подібні «лакуни» роблять книги Саррот доволі складними для розуміння та прочитання. Проте письменниця не зважає на це і переконана, що «новий роман» вимагає напруги, на відміну від книг авторів, які наслідують творчість О. де Бальзака.

Великим успіхом користувалися п’єси Саррот, значна частина яких створювалася не для театру, а для радіо: «Брехня» («Le Mensonge»), «Мовчання» («Le Silence»), «Вона там» («Elle est la»), об’єднані у збірник «Театр» («Theatre»), виданий 1978 р.

Саррот також багато й успішно досліджувала літературу. Вона вивчала творчість М. Пруста, Ґ. Флобера, П. Валері. Незважаючи на схильність до експериментаторства, у своїй творчості Саррот залишалася тонким психологом, високо цінувала досвід Ф. Достоєвського, М. Пруста, В. Вулф, яких не раз вдячно згадувала як своїх вчителів.


С. Фомін



Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.