САЯТ-НОВА - Біографія, життя і творчість письменника

(1712 — 1795)

САЯТ-НОВА (автонім: Саядян, Арутін — 1712, Тбілісі — 1795, там само) — вірменський поет.

Саят-Нова — найвидатніша постать вірменської поезії XVIII ст., творчість якого мовби увінчала все те найкраще, що створив поетичний геній народу від часів Григора Нарекаці. Проте поезія Саят-Нови — явище не лише вірменської літератури. Створюючи свої твори також грузинською та вірменською мовами, Саят-Нова успадкував і розвинув художні традиції цих літератур.

Майбутній поет народився у Тбілісі, у бідній вірменській сім’ї. Його батько — виходець із Алеппо, а мати — уродженка Тбілісі. Саят-Нова, кріпак грузинського царевича Георгія, початкову освіту здобув, найвірогідніше, у школі при вірменському монастирі Санаїн, згодом став учнем ткача, проте досить швидко облишив це ремесло і цілком віддався поезії, взявши псевдонім Саят-Нова. Початок його творчості припадає на 1742 р. Дуже швидко він зажив слави як поет і співець, тому й не дивно, що його запросили у двір грузинського царя Іраклія II. Хоча поет, завдяки своєму розуму і таланту, користувався прихильністю царя, все ж таки, беручи до уваги деякі факти і, в першу чергу, його вірші, життя Саят-Нови при дворі не було безхмарним. Заздрісні та пихаті придворні висміювали його просте походження, намагалися принизити його, обмовити перед царем. Урешті-решт Саят-Нова був вигнаний із палацу, його змусили прийняти сан священика, а після цього заслали в Ахпатський вірменський монастир. Поет загинув у вересні 1795 р. під час варварської навали військ Ага-Мухаммед-шаха Каджара на Тбілісі.

Саят-Нова був переконаний у високій місії мистецтва. В одному із віршів поет називає себе «слугою народу», котрий висловлює думки та надії простих людей і тим самим «лікує» їхні душевні рани. На глибоке переконання поета, мистецтво повинно виховувати у людині доброту, чесність, людинолюбство, воно покликане таврувати злих і негідних людей:

Вислухай мене, серце запальне:

Смирність полюби, чесність полюби.

Марний тобі світ. Бога полюби,

Душу полюби, друга полюби!

Як Господь велить, ти добро твори,

Заповідь святих до душі бери.

В глибині її маєш речі три:

Письмено, перо, книгу полюби!..

(«Вислухай мене...», тут і далі пер. В. Кочевського)

Поезії Саят-Нови чужа споглядальність. Його поетичні роздуми спричинені живою і суперечливою дійсністю, саме тому його лірика й, особливо, медитативно-філософські вірші вирізняються активним ставленням до життя, несуть у собі глибокі та самобутні узагальнення. Поетичному слову Саят-Нови притаманні пристрасність і велике суспільне звучання:

Від серця людям ти служи - слуга ж ти їх,

Саят-Нова!

І не жадай судьби царів - дарів, утіх,

Саят-Нова!

За жовч ти цукор піднеси, що приберіг,

Саят-Нова!

Не виклич каменюк злоби на свій поріг,

Саят-Нова!

(«Від серця людям ти служи...»)

Центральне місце у творчості Саят-Нови займає тема кохання. Любовна лірика Саят-Нови, якій властиві виняткова глибина психологічного розкриття цього високого людського почуття, точність і безпосередність доведеного до поетичної досконалості вірша, є одним із чудових одкровень середньовічної вірменської лірики, а можливо, й усієї середньовічної вірменської поезії. На перший погляд, його любовна лірика може видатися дещо одноманітною. Проте, за влучним спостереженням В. Брюсова, «яке невичерпне розмаїття зумів вкласти поет у цю гадану однотонність! Він майже завжди говорить про кохання, але які різнокольорові його відтінки у різних віршах, усі ці переходи від тихої ніжності до полум’яної пристрасті, від відчаю до захоплення, від сумніву у самому собі до гордого самоусвідомлення художника! Справді, Саят-Нову можна назвати «поетом відтінків».

Саят-Нова здебільшого співець нещасливого, нерозділеного кохання. Його любовну лірику, як і взагалі твори будь-якого значного лірика у світовій поезії, неможливо уявити поза його світоглядом. Саят-Нова глибоко заклопотаний долями людини і світу, він прагне до ідеалу добра та справедливості. І попри все, яким би нещасливим він не був у коханні, якими би нерозділеними не були його чисті та святі почуття, кохана залишається єдиним «лікарем» його душевних ран, єдиною істотою, без якої життя для нього — ніщо:

Від мук моїх — в сльозах скала.

Що ти зі мною утяла?

Саят-Нову з ума звела,

З ума звела.

Красної, як ти, в світі не знайти,

Не знайти, не знайти

Красної, як ти!

Видатна роль Саят-Нови і в удосконаленні поетики вірменського вірша. Його твори «сповнені асонансів, алітерацій, повторних і внутрішніх рим, він один із найвидатніших майстрів «звукопису», яких знала світова поезія» (В. Брюсов).

Українською мовою поезію Саят-Нови перекладали М. Рильський, В. Кочевський і Г. Халимоненко.

В. Налбандян