СЕНТ-БЕВ, Шарль Оґюстен - Біографія, життя і творчість письменника

СЕНТ-БЕВ, Шарль Оґюстен - Біографія, життя і творчість письменника

(1804 - 1869)

СЕНТ-БЕВ, Шарль Оґюстен - творчість письменника

СЕНТ-БЕВ, Шарль Оґюстен (Saint-Beuve, Charles Augustin - 23.12.1804, Булонь-сюр-Мер — 13 або 15.10.1869, Париж) - французький письменник.

Народився у буржуазній сім’ї. Його батько, чиновник, помер перед народженням сина. Мати, котра була напіванглійкою, зуміла дати синові добру освіту: з 1818 р. — Булонський колеж, потім Колеж Шарлемань (Колеж бе Бурбон) у Парижі, де Сент-Бев домігся блискучих успіхів у вивченні математики, природознавства та гуманітарних наук. У 1820 р. він написав випускний твір «Про безсмертя душі». Мріяв стати адвокатом, але з матеріальних міркувань обрав медицину, відвідував лекції і провадив медичну практику у клініці Сен-Луї. Приблизно тоді ж він почав займатися літературною творчістю.

Як поет, Сент-Бев став добре відомим у 25 років, коли побачила світ збірка його віршів «Життя, вірші та думки Жозефа Делорма» («Vie, poesies et pensees de Josephe Delorme», 1829). Розкриваючи внутрішній світ молодої людини свого часу, Сент-Бев збагатив романтичну поезію новими прийомами. Один з них можна означити як «натурофікацію» (на противагу персоніфікації, чи уособленню). На відміну від уособлення, за допомогою якого природа уподібнюється до людини, натурофікація Сент-Бева ототожнює явища внутрішнього життя з явищами природи (живими або неживими). Так, у вірші «Повертаючись» розум порівнюється з лампою, у «Вечірній молитві» почуття людини схожі на тимчасово згаслий вулкан, у «Вечорі молодості» душа тане, як виноград у кадубі виноробів. Аналізуючи ці поезії, Д. Обломієвський зауважував: «У Сент-Бева феномени життя душі часто порівнюються з явищами об’єктивної дійсності і таким чином стають уявно тяглими, розташованими у просторі, причому самі психічні явища змальовуються начебто матеріалізованими».

Проте найбільшим внеском в утвердження романтизму стали літературно-критичні праці Сент-Бева. Він заклав підвалини наукового літературознавства, був фундатором біографічного методу в літературознавстві, пов’язуючи, відповідно до романтичних уявлень про поета, вивчення літературного твору з дослідженням життя та психології його автора.

Сент-Бев розпочав свою літературно-критичну діяльність 1824 р. у газеті «Глобус». Тут у 1825 р. з’явилися його перші літературні рецензії (на твори Ш. Д’Арленкура і М.Ф. Жанліс), у яких він виступив на захист французьких просвітників, зокрема Ж.Ж. Руссо. Згодом, у статті «Сповідь» Руссо» («Les Confessions» de Rousseau», 1850) Сент-Бев проаналізував значення творчості видатного мислителя для романтиків.

Стаття «Оди і балади Віктора Гюго» («Odes et ballades de Victor Hugo», опубл. у «Глобусі» 2 та 9 січня 1827 p.) стала першим зразком критики нового типу, заснованої Сент-Бевом. У цій публікації аналізуються риси тієї епохи, за якої стало можливим видання збірки Гюго (середовище, яке справило вплив на автора, роль Ф. Р. де Шатобріана, мода на Середньовіччя, вплив революції і т. д.), сама ж поетична книга характеризується у світлі цього аналізу. Після оприлюднення статті Сент-Бев заприязнився з Гюго й увійшов до поетичного гурту «Сенакль».

У 1828 р. побачила світ книга Сент-Бева «Історичний і критичний огляд французької поезії та театру XVI століття» («Tableau historique et critique de la poesie franchise et du theatre francais au XVIе siecle»), у якій діяльність П. Ронсара і «Плеяди» порівнювалася з реформуванням літератури, здійснюваним Гюго та його послідовниками, з’ясовувалася закономірність новаторських шукань романтиків.

Стаття «П’єр Корнель» («Pierre Corneille», 1828) започаткувала серію портретів письменників, опублікованих у «Глобусі» та «Ревю де Парі». Біографічний метод у цих дослідженнях отримав належне обґрунтування. Біографію письменника Сент-Бев сприймає як фокус, у якому зосереджуються риси цілої епохи. На його думку, конче потрібно всебічно проаналізувати особистість великого поета у момент створення його першого шедевру: «Якщо ви зуміли зрозуміти поета у цю критичну мить його життя, розв’язати вузол, від якого відтепер напинатимуться ниті, що зв’язуватимуть його з майбутнім, якщо вам вдалося відшукати, так би мовити, таємну ланку, що поєднує два його буття — нове, осяйне, чудове, блискуче, і те — колишнє — невиразне, потайне, сховане від людського погляду, про яке він хотів би назавжди забути, — лише тоді ви можете сказати, що знаєте цього поета...» Далі Сент-Бев уточнює свою думку: «Загальний стан літератури у ту мить, коли до неї входить новий письменник, своєрідність його виховання і особливості таланту, отриманого ним від природи, — ось три впливи, які необхідно розпізнати у його першому шедеврі, щоб віддати належне кожному з них і ясно визначити, яку саме роль відіграє у цьому власне літературний талант».

З таких позицій Сент-Бев проаналізував біографії та творчість Ж. Расіна, Мольєра, Ж. де Лафонтена та багатьох інших французьких письменників («Літературно-критичні портрети» — «Critiques et portraits litteraires», част. 1-5, 1836— 1839, та ін.). Будучи романтиком, Сент-Бев не сприйняв творчості О. де Бальзака, не помітив реалістичних творів Стендаля, хоча схвально відгукнувся про П. Меріме і виявив інтерес до поезії П.Ж. Беранже. Навіть наприкінці життя його, як і замолоду, передусім цікавили проблеми романтичного мистецтва. Так, у 1861 р. Сент-Бев опублікував працю «Шатобріан і його літературне коло у період Імперії» («Chateaubriand etsongroupe litteraire sous l’Empie»), що складається з 20 лекцій, які він прочитав протягом 1848—1849 pp. в університеті Льєжа. Звертаючись до творчості «найяскравішого серед сучасних письменників», Сент-Бев надалі захищає свою ідею про вплив епохи на літературу.

Сент-Бев намагався розвинути свій успіх у художній літературі, опублікувавши збірку віршів «Розради» («Les Consolations», 1830), роман «Хтивість» («Volupte», 1843). Проте найбільшу популярність йому принесли дослідження творчості письменників XVII ст., пов’язаних із релігійним центром Порт-Рояль («Порт-Рояль» — «Port-Royal»: У 5 т., 1840-1859), та численні критичні статті у періодиці, які з року в рік друкувалися у понеділкових номерах преси і, зрештою, склали два цикли — «Понеділкові бесіди» («Causeries du lundis», 11 т. у виданні 1851 — 1862 pp. і 15 т. у виданні 1857-1872 pp.), «Нові понеділки» («Nouveaux lundis»: У 13 т., 1863— 1870; 2-е видання у 13 т., 1864-1876). Г. Манн, зауважуючи, що «великий критик — це передусім сильна особистість», згадував про Сент-Бева і, між іншим, зазначав: «Volupte» за майстерністю не поступається «Lundi» (у відкритому листі до М. Ґардена, березень 1906 p.).


В. Луков



Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.