ВОЛКОТТ, Дерек - Біографія, життя і творчість письменника
(нар. 1930)
ВОЛКОТТ, Дерек - творчість письменника
ВОЛКОТТ, Дерек (Walcott, Derek — нар. 23.01.1930, м. Кастрі, острів Сент-Люсія, архіпелаг Малих Антильських о-вів у Карибському морі) — поет і драматург Вест-Індії.
Волкотт пише здебільшого англійською мовою, хоча хоча іноді також послуговується карибською креольською говіркою. Походження поета, який назвав себе «мулатом стилю», є якоюсь мірою типовим для мешканців островів Карибського моря. У родоводі Волкотт поєдналося африканське, голландське й англійське коріння. Його батько — художник-аквареліст і типовий представник білої острівної богеми — помер, коли Дерек і його брат-близнюк Родерік (котрий, до речі, згодом став відомим драматургом) були ще зовсім малими. Мати Волкотта була вчителькою і саме вона приохотила синів до читання, прищепила їм любов до театру і малювання. Волкотт здобув освіту, закінчивши коледж Святої Марії у рідному місті, а відтак отримав стипендію для навчання в Університеті Вест-Індії, розташованому в Кінгстоні на Ямайці.
Уже замолоду Волкотт вирізнявся бурхливим мистецьким темпераментом і працьовитістю: його літературним дебютом стала поетична збірка «Двадцять п’ять віршів» («Twenty Five Poems», 1948), яку 18-річний Дерек видав приватним коштом і сам продавав на вуличках рідного міста. Через два роки, уже навчаючись у Кінгстоні, юнак заснував творче об’єднання «Мистецька гільдія Сент-Люсії» і запропонував на суд глядачів свою першу п’єсу — «Генрі Крістофер» («Henri Christopher», 1950). Не забував Волкотт і про малярство: в 1950 р. у галереї Кастрі відбулася перша виставка його живописних робіт.
Після завершення навчання в університеті В. протягом 1953—1957 pp. вчителював на кількох карибських островах, а згодом, перебравшись на Тринідад, працював журналістом у місцевих газетах «Public Opinion» і «Trinidad Guar-dian».
Головною справою свого життя у той час Волкотт вважав театр, а відтак подався у Нью-Йорк, де протягом 1958—59 pp. вивчав драматичне мистецтво. Повернувшись на Тринідад у 1959 p., Волкотт заснував і до 1971 р. був головним режисером та художнім керівником Малого Карибського Театру (згодом це мистецьке об’єднання діяло під назвою Тринідадська Театральна Майстерня).
Як драматург, Волкотт зробив дуже багато: його перу належить близько тридцяти п’єс для театру і радіо. У цих творах письменник намагається подолати поширені постколоніальні стереотипи: обмеженість художньої проблематики, етнографізм і декоративність карибського культурного ландшафту тощо. У п’єсах Волкотта авторська розповідь поєднується з діалогами, піснями і танцями, а ритми музики в стилі каліпсо доповнюють і увиразнюють густу метафорику прозово-поетичного тексту — власне, у цьому і виявляється неповторність стилю письменника. Однією з найпомітніших у драматургічному доробку Волкотта є п’єса «Мрії на Мавп’ячій Горі» («Dream on Monkey Mountain», 1967) — складний поліфонічний твір, в якому йдеться про проблеми расизму та революційних рухів. Варто також зауважити, що в 70-х pp. Волкотт пробував свої сили у створенні мюзиклів, співпрацюючи з таким корифеєм цього жанру, як Ґелт Макдермот, автором знаменитого хіппівського мюзиклу «Волосся» («Hair»).
Поетична репутація Волкотта зміцніла після виходу в світ збірки «Серед зеленої ночі» («In a Green Night», 1964). У цій книзі Волкотт маніфестував своє головне завдання: творити літературу, яка б правдиво відтворювала життя Вест-Індії. У книгах «Щасливий мандрівник» («The Fortunate Traveller», 1981) і «Середина літа» («Midsummer», 1984) Волкотт досліджує власний життєвий досвід буття чорношкірим письменником в Америці, відтворюючи складну палітру власних почуттів, серед яких домінують відчуженість і туга за карибською батьківщиною.
Глибока закоріненість у світі природи, художнє осмислення історії своєї батьківщини і відкритість усій світовій культурі — ці якості поезії Волкотта проявилися вже в перших його творах. Йому також найвищою мірою властиве характерне для людини XX століття відчуття конфліктності, розділеності світу, чому сприяли і життєві обставини поета. Юні роки Волкотта припали на той період, коли острови Карибського басейну ще були частиною Британської імперії. Майбутній поет, батьком якого був англієць, а матір’ю — онука чорних рабів, ріс у протестантській родині, а ті, хто його оточував, здебільшого були католиками. Назва одного з розділів його автобіографічного «роману у віршах» «Інше життя» («Another Life», 1973) — «Роздвоєна дитина» — говорить сама за себе. Окрім поетичної епопеї «Інше життя», психологічним підґрунтям якої став самоаналіз на кшталт проведеного Дж. Джойсом у «Портреті митця замолоду», перу Волкотта також належить напівавтобіографічна духовна біографія «Гончак Тьєполо» («Tiepolo’s Hound», 2000). У цій книзі, яку автор проілюстрував репродукціями власних картин, тісно переплітаються белетризовані життєписи французького художника Каміля Пісарро та самого Волкотта.
У своїй поетичній творчості Волкотт зосереджує погляд передусім на конфлікті між спадщиною європейської і карибської культур, простежуючи довгий шлях від рабства до незалежності та усвідомлюючи власну роль як мандрівця між культурами. Його поеми характеризуються зв’язком з англійською поетичною традицією і особливою символічною візією світу, яка є водночас і дуже приватною, і специфічно карибською.
Найвидатнішим твором Волкотта критики вважають епічну поему «Омерос» («Omeros», 1990), яка, по суті, є спробою міфологічної реінтерпретації історії його народу. Поема складається з семи книг, які, в свою чергу, поділені на 64 розділи. У цій книзі, пристосовуючи дантівські терцини до карибських реалій, Волкотт відтворює сюжетні колізії безсмертних поем «Іліада» та «Одіссея» (власне, й сама назва поеми — «Омерос» — це автентичне, записане по-грецькому ім’я Гомера). Головними героями твору є двоє рибалок, Ахіллес і Філокріт, а діапазон тем і настроїв поеми формується в річищі властивого В. «метафізичного реалізму»: жива дійсність й історія Вест-Індії переплітається з образами культурної пам’яті та міфологічного світу Стародавньої Греції.
Волкотт завжди був завзятим мандрівником, відвідав кількадесят країн світу. Втім, протягом кількох останніх десятиліть В. ділить свій час між Тринідадом, де у нього є будинок, в якому він працює над своїми новими творами, і американським Бостоном — в тутешньому університеті письменник викладає основи літературно: творчості. Він — лауреат багатьох літературних відзнак, серед яких є і такі престижні, як премія британського Королівського товариства літератури, і такі екзотичні, як Орден Співочої Пташки, заснований Республікою Тринідад і Тобаго. У 1992 році Волкотта було нагороджено Нобелівською премією з літератури. У своїй заяві Шведська академія, презентуючи лауреата, відзначила, що Волкотт «володіє історичним баченням, породженим різноманітною культурою Карибського басейну», і що «в своїй творчості поет, розвиваючи карибську культуру, звертається до кожного з нас. Вест-Індія здобула в його постаті великого поета».
Однак, чи не найвищою оцінкою стало для Волкотта визнання видатних сучасників-поетів. Приміром, за словами Р. Ґрейвза, Волкотт «опанував магію англійської мови глибше, ніж численні (а, можливо, й усі) англійські поети його покоління», а Й. Бродський писав про Волкотта як про поета універсального, який сповідує «метафізичний реалізм» і почувається спадкоємцем усіє: світової поетичної традиції, від сивої давнині: до сучасності.
Г. Безкоровайний