ВІВІАНІ, Рафаеле - Біографія, життя і творчість письменника

ВІВІАНІ, Рафаеле - Біографія, життя і творчість письменника

(1888 - 1950)

ВІВІАНІ, Рафаеле - творчість письменника

ВІВІАНІ, Рафаеле (Viviani, Raffaele - 09.01.1888, Кастелламаре ді Стабія — 22.03.1950, Неаполь) — італійський драматург, режисер і актор.

Вівіані, за словами театрального критика Віто Пандольфі, створив «грандіозну театралізовану «людську комедію» Неаполя. Народився 9 січня 1888 р. в Кастелламаре ді Стабія в театральній родині. З дитячих років брав участь у театральних виставах. У 1904 p., після смерті батька, вступив у мандрівну циркову трупу, через рік перейшов у театр. Виступав як естрадний виконавець з власними комічними куплетами, пізніше почав писати п’єси, в яких виступав і режисером, і актором. Упродовж 1906—1917 pp. Вівіані був актором мюзик-холу. З різними театральними трупами неодноразово виїжджав на гастролі по Італії, в 1917 р. побував на гастролях у Парижі, в 1925 р. — у Тріполі, в 1929 р. — у країнах Латинської Америки. Знявся в кількох кінофільмах, незмінно мав велику популярність серед найширших глядацьких театральних кіл.

У довоєнні роки театральна слава Вівіані викликала різко негативну реакцію з боку офіційних культурних установ, які, відповідно до профашистських ідеологічних настанов, розпочали наступ на діалектну народну культуру, демократичний дух якої чи не найбільш яскраво демонструвала в тогочасній Італії драматургія Вівіані. Його режисерські постановки та драматургічні твори піддавалися жорсткій цензурі, то різко обмежило можливості та масштаби творчої діяльності Вівіані. Після звільнення Італії у 1945 р. Вівіані повернувся на неапольську сцену, але через постійне погіршення стану здоров’я в тому ж році відмовився від сценічної діяльності. В останні роки свого життя Вівіані підготував до друку збірку своїх віршів, працював над «Автобіографією» і задумами нових комедій, які так і залишилися недописаними. Помер Вівіані 22 березня 1950 р.

Творчий спадок Вівіані досить значний: бл. 220 невеличких сценок, діалогів, пісень, а також 61 п’єса, здебільшого комедійного жанру. У своїх п’єсах, більшість з яких написані неаполітанським діалектом, Вівіані виступив як продовжувач традицій реалістичного італійського театру, зокрема тієї його лінії, яка йшла від славнозвісних комедій дель арте до п’єс знаменитих драматургів К. Гоцці і К. Гольдоні і кращих здобутків італійської драматургії XX ст. Значний вплив на творчість Вівіані справила також ідея «соціальної панорами», розроблена О. де Бальзаком у його «Людській комедії». Як і Бальзак, Вівіані у своїх комедіях послідовно досліджує звичаї, мораль, особливості побуту та взаємовідносин різних суспільних прошарків Неаполя, хоча в центрі його уваги незмінно залишається доля «маленької людини», «людини вулиці», яка, спираючись на природний розум та здоровий глузд, намагається знайти гідне місце у суспільстві.

Драматургічна творчість Вівіані розпочалася з т. зв. «макк’єтті» — жанрових сценок з народного неаполітанського побуту. Перша спроба створити власне п’єсу припадає на 1917 p., коли з’явилася відома комедія Вівіані «Провулок» («O’Vico»), у якій діють типові постаті неаполітанської вулиці. У період 1917—1918 pp. Вівіані створив бл.16 одноактних комедій у прозі з віршами і музичним супроводом: «Вулиця Толедо вночі», «Селянський ктир», «Порта Капуана», «Морська пристань», «Кафе вночі і вдень» та ін. У 1919— 1920 pp. Вівіані звернувся до двоактних комедій: «Муніципальна площа», «Свято в П’єдігротта», «Весілля», «Театр Едем», з яких найзначнішою вважається «Неаполітанське село» («Campagna napoletana», 1920), у якій не просто змальовуються народні характери, а вони — безпосередньо пов’язані із сучасною епохою та її злободенними соціальними конфліктами, зокрема між селянами і багатіями. Комедія «Неаполітанське село» зробила його славетним на батьківщині.

Розквіт драматургічної творчості Вівіані припадає на 20—30-ті роки, коли з’явилися його найзнаменитіші п’єси: «Цирк Згуелья» (1921), «Факт із газетної хроніки» (1922), «Цигани» (1926), «Рибалки»(1924), «Смерть Карнавала» (1928), «Коваль» (1931), «Вимагач» (1932), «Старі із Сан Лженнаро» (1933) та ін., з-поміж яких особливо виділяються комедії «Останній вуличний волоцюга» («L’ultimo scugnizzo», 1932) і «Удаваний хуліган» («Guappo di cartone», 1932), в яких у загостреному соціально-критичному дусі драматург змалював конфлікт між мрією типового «маленького» представника вулиці знайти роботу, посісти гідне місце у житті та неможливістю реалізувати цю мрію чесним способом у нечесно, несправедливо влаштованому суспільстві. Останні з задуманих Вівіані у період 1945 — 1950 pp. комедій — «Коні і віслюки» та «Пошуки місця» залишились незавершеними.


В. Назарець



Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.