ЖЕРОМСЬКИЙ, Стефан - Біографія, життя і творчість письменника

ЖЕРОМСЬКИЙ, Стефан - Біографія, життя і творчість письменника

(1864 - 1925)

ЖЕРОМСЬКИЙ, Стефан - творчість письменника

ЖЕРОМСЬКИЙ, Стефан (Zeromski, Stefan - 04.10. 1864, Стравчин - 20.11.1925, Варшава) — польський прозаїк і драматург.

Творчість Жеромського загалом спирається на реалістичні традиції, але при цьому у багатьох своїх творах він виходить за їхні межі і вдається до сучасного йому модерного художнього досвіду, який представлений у його прозі вкрапленнями натуралізму, імпресіонізму та неоромантизму. Найбільша заслуга Жеромського полягає в подальшому розвитку польського соціально-психологічного роману. Значним є його внесок і в розвиток історичного роману. Помітне місце в польській літературі межі XIX—XX ст. Жеромський зайняв і як драматург.

Народився письменник у селі Стравчині поблизу повітового містечка Кельці. Його батько — Вінцент Жеромський — був дрібним шляхтичем, котрий не мав власного маєтку і змушений був заробляти на прожиток, орендуючи чужу землю. Невдовзі родина перебралася в інше село — Цекоти, в якому й минули дитячі роки Стефана. Тут він закінчив народну сільську школу, а з 1876 р. продовжив навчання в кельцькій гімназії. У 1879 р. померла мати Жеромського, а через чотири роки — батько. Залишившись без жодної матеріальної підтримки, Жеромський змушений був заробляти на життя репетиторством. У своєму «Щоденнику» він так писав про ці роки: «Я опустився майже на саме дно життя. У мене немає ні копійки за душею і жодних проблисків на майбутнє... Вже більше тижня я не обідав, та якби тільки не обідав: не мав рісочки в роті, крім чаю та хліба» (запис від 9 травня 1887 p.). Постійний голод підірвав і без того слабке здоров’я Жеромського, у котрого була спадкова хвороба легень. З цієї причини він не зміг скласти випускних іспитів і закінчив у 1886 р. гімназію, не отримавши атестата зрілості. Але це не завадило йому вступити у тому самому році у Варшавську Вищу ветеринарну школу. Тут Жеромський брав найактивнішу участь у студентських гуртках, диспутах, маніфестаціях. Його погляди у цей час формувалися під значним впливом ідей позитивізму, проте дуже швидко Жеромський переконався у їхній історичній безперспективності. На деякий час він зблизився з націонал-демократичною партією, яка імпонувала йому своєю патріотичною програмою, потім співчував ідеям соціалістів. Увесь цей час він продовжував цікавитися літературою, уважно стежив за дискусіями, які розгорнулися між реалістами та модерністами.

У 1888 р. Жеромський змушений був залишити Варшавську школу. До цього його спонукали важкі умови життя, постійні хвороби та недоїдання. Три роки, з 1888 по 1891, він переїжджав з місця на місце, шукаючи роботу домашнього вчителя в поміщицьких маєтках.

Восени 1889 р. у варшавських журналах були опубліковані три перші оповідання Жеромського: «Ах, якби мені дожити», «Елегія»і «Собачий обов’язок». Упродовж цього і наступного року Ж. написав ще близько десяти оповідань. У 1895 р. ранні оповідання вийшли друком двома збірками у Варшаві і Кракові — «Оповідання» («Opowmdania») і «Заклюють нас круки» («Rozdziobiq. nas kruki, wrony»).

Характерною ознакою ранніх оповідань Жеромського є те, що, на відміну від своїх сучасників, він не прагне змальовувати широку, панорамну картину села, якому в основному присвячені його перші твори, але натомість соціально-критичний елемент у його творах більш гострий і безкомпромісний. Серед ранніх оповідань Жеромського виокремлюються три основні тематичні групи: у першій розкриваються важкі умови життя польського селянства, в другій — змальовуються характерні образи сільської і міської інтелігенції, в третій — порушується тема національно-визвольної боротьби поляків.

Перші збірки оповідань відразу зробили Жеромського популярним. На початку 90-х pp. у Жеромського загострилася хвороба легень і перейшла у туберкульоз. Після лікування у липні 1892 р. письменник поїхав у Швейцарію, в містечко Рапперсвіль, де йому обіцяли місце помічника бібліотекаря в польському музеї. Незадовго до того він одружився, і в Швейцарію поїхав із дружиною — Октавією Родкевич і прийомною донькою. У бібліотеці Жеромський працював 4 роки, з 1892 по 1896. У ці роки Жеромський багато подорожував, відвідував Мілан, Дрезден, Париж, побував в Альпах. У кінці 1896 р. Жеромські повернулися в Польщу і замешкали у Варшаві, де письменник знову отримав місце бібліотекаря, цього разу при бібліотеці Замойських, у якій він пропрацював з 1897 по 1904 pp. У період 1897-1899 pp. Жеромський створив три об’ємні прозові твори. Це повісті «Проміння» («Promien», 1897) і «Сізіфова праця» («Syzyfowe prace», 1898), а також роман «Безпритульні» («Ludzie bezdomni», 1899). Усі три твори об’єднані типом позитивного героя, який намагається протистояти соціальній несправедливості та національним утискам.

У повісті «Проміння» головним героєм є сільський лікар Радуський, котрий присвячує своє життя служінню народу, лікує селян і помирає, заразившись від одного з них. Жеромський порівнює свого героя з променем світла, яке розсіює темряву політичної та культурної неосвіченості. Наступна повість «Сізіфова праця «частково має автобіографічний характер. У ній змальоване життя польських юнаків, учнів провінційної гімназії, де панує атмосфера жорстокої русифікаторської політики, національних утисків польської мови та культури. Водночас ця повість пройнята оптимістичним духом — у тому розумінні, що головну увагу автор приділяє в ній зображенню зростання національної самосвідомості в учнівському середовищі. Звідси і її символічна назва. Під сізіфовою — тобто даремною працею автор розуміє русифікаторську політику, яка, на думку автора, лише зміцнює національно-патріотичні почуття в молодих поляків.

Найвизначнішим з творів Жеромського, написаних у перший період його творчості (тобто в 90-і роки), є його роман «Бездомні», який вийшов друком у 1899 р. Цей роман відразу висунув Жеромського у ряд провідних польських письменників того часу. Під образом «безпритульних» Жеромський мав на увазі тих правдошукачів-інтелігентів, котрі намагалися полегшити долю польського народу, боролися за соціальну та національну справедливість. У романі «Безпритульні» цей тип правдошукача виведений в образі головного героя, лікаря Томаша Юдима.

З 1897 року Жеромський, живучи у Варшаві, включився в активну політичну діяльність. Упродовж 1898 —1900-х років письменник відвідував конспіративні засідання гуртка варшавської інтелігенції, на своїй квартирі зберігав нелегальну літературу, інколи переховував підпільників. У 1899 р. його навіть заарештувала поліція, але за браком доказів його було звільнено. Проте відтоді поліція встановила за ним нагляд.

З 1904 року, коли матеріальне становище Жеромського значно покращилось (за рахунок видань його книг), він залишив службу і зайнявся винятково літературною працею. Того ж року переїхав у містечко Наленчов Люблінської губернії, де, з невеликими перервами, жив до 1909 р. У цьому містечку він заснував народну школу, організував курси для неписьменних селян, робітничий недільний університет, виступав з лекціями на науково-популярні теми.

На революційні події в Росії та Польщі Жеромський відгукнувся цілою низкою публіцистичних праць, у яких відобразилися його враження від масових страйків та барикадних боїв у Лодзі, а також прозвучала гостра критика на поміщицьку експлуатацію селян («Сон про шпагу», 1905; «Ноктюрн», 1907; «Слово про наймита», 1908 та ін.)

З осені 1906 до весни 1907 pp. Жеромський подорожував. В Італії, куди він привіз на лікування свого сина Адама, письменник познайомився з відомими російськими літераторами — Максимом Горьким та Л. Андреєвим. Поразку революції Жеромський сприйняв болісно. Її характер розчарував письменника. Як наслідок, він розірвав відносини з польською соціалістичною партією, яка, на думку письменника, прагнула не стільки національної незалежності для Польщі, скільки влади над суспільством. Політичний песимізм Ж. позначився і на тих творах, які він створив у цей період. Це, зокрема, один із найкращих його романів — «Історія гріха» («Dzieje grzechu», 1908), а також «несценічна» драма «Троянда»(«Roza», 1909).

Політична діяльність Жеромського вкотре привернула увагу поліції. Восени 1908 р. Жеромський, щоб уникнути можливих гонінь, виїхав з Наленчова. Але у Варшаві його заарештували і кілька місяців тримали у в’язниці. Після звільнення, у 1910— 1912 pp., Жеромський мешкав у Парижі, а потім у Кракові та Закопане. З початком Першої світової війни письменник збирався вступити до лав польських легіонів, що воювали на боці Австрії проти Росії, але відмовився через необхідність присягати на вірність австрійському імператору. З 1918 р. Жеромський очолював закопанську міську раду, а наступного року перебрався у Варшаву, займався громадською діяльністю, подорожував по країні. У 1920 р. він брав активну участь в організації 1 з’їзду польських письменників. На цьому з’їзді ухвалили його проект про створення Академії польської літератури, а саму академію назвали його іменем. У цей час Жеромський створив цілий ряд програм, спрямованих на реформацію суспільно-економічного та культурного життя Польщі.

Розчарування Жеромського від нової, незалежної Польщі відобразилося у романі «Провесна» («Przedwiosnie»,1925), який став останнім значним і одним з найбільш резонансних творів письменника. Після появи цього роману Жеромського почали піддавати політичному цькуванню, називали деморалізатором польської молоді й агентом Москви. Польський уряд відмовився підтримати кандидатуру письменника на висунення в лауреати Нобелівської премії. Постійні цькування ще більше підірвали і без того слабке здоров’я Жеромського. 20 листопада 1925 р. він помер. Його похорон переріс у величезну політичну маніфестацію, на яку прийшли всі видатні діячі польського суспільства. Перед варшавським замком були вишикувані піхотинці і кавалерія, а над містом кружляли літаки. Уряд посмертно нагородив Жеромського Державною премією.

У період 900-х років Жеромський написав свої основні твори. Найвидатнішими з них вважаються три його романи — «Попіл» («Voy’ioty», 1903), «Історія гріха», «Провесна». У цей період Жеромський працював одночасно і в прозі, і в драматургії. У прозі письменника 900-х років можна виділити два основні тематичні цикли. Перший цикл представлений творами на історичну, національно-визвольну тематику. У другий цикл входять твори, присвячені актуальним проблемам тогочасної польської дійсності.

Національно-патріотична, історична тема ввійшла у творчість Жеромського в 1896 p., коли було опубліковане оповідання «Про солдата-блукальця». На початку 900-х років у Жеромського виник задум створити цикл творів, які послідовно змальовували б основні етапи історії польського національно-визвольного руху. Таких етапів Жеромський виокремив чотири: 1) епоха наполеонівських війні національно-визвольні повстання; 2) 1831 рік; 3) 1846 рік; 4) 1863 рік. Свій історичний цикл Жеромський писав упродовж майже усього періоду 900-х років, при цьому хронологічної послідовності при висвітленні зазначених ним історичних етапів він не притримувався. Цикл відкриває роман «Попіл», у якому змальовано період наполеонівських війн і участь в них польських патріотів. Події роману охоплюють період з 1797 і до 1812 p.: від часу останнього перерозподілу Польщі і до початку наполеонівського походу в Росію. У центрі роману — процес пробудження національної свідомості поляків.

Роман складається зі сцен, які загалом створюють панорамну картину Польщі межі XVIII—XIX ст., а також подають дуже докладний, майже репортажний опис тих військових операцій, у яких брали участь польські легіонери. Композиційний зв’язок між окремими сценами роману значною мірою ослаблений. їхня послідовність і характер зображення у Жеромського надають роману ознак своєрідної історичної хроніки.

На першому місці у «Попелі» — опис військових походів, в яких беруть участь польські легіонери. Жеромський докладно змальовує італійську кампанію 1797 p., битву біля Сан-Домінго (Гаїті) в 1802—1803 pp., події франко-прусської війни 1806 p., участь польських військ у поході 1808 p., польсько-австрійську війну 1809 p., початок війни 1812 р. У романі виведено кілька реальних історичних постатей, таких, як Наполеон, його ад’ютант, поляк Юзеф Сулковський; генерал Генрик Домбровський, воєначальник Юзеф Понятовський. Але всі вони з’являються в романі тільки епізодично. Головні подієві лінії, через які просувається сюжет і які скріплюють тематичну роздрібненість його численних сцен і персонажів, пов’язані з трьома центральними образами. Це Рафал Ольбромський, Кшиштоф Цедро і князь Гінтулт. Їхні життєві долі, соціальний стан і світоглядні позиції різні, але, незважаючи на це, усі вони виступають в романі уособленням нового покоління поляків, національно-патріотична спрямованість котрих, на думку Жеромського, перемагає аристократичну пиху, національну упередженість і політичний нігілізм представників старої шляхти. Найяскравіше ці риси розкриваються в образах Рафала Ольбромського та Кшиштофа Цедро, котрі представляють наймолодше покоління польських патріотів.

У 1905 р. Жеромський створив невелику новелу «Лісове відлуння», у якій відтворив події повстання 1863 р. У наступному творі циклу — драмі «Сулковський» («Sulkowski», 1910) письменник знову повернувся до епохи наполеонівських війн і створив романтичний образ героя-одинака, котрий сподівається підняти й очолити поляків у їхній боротьбі з поневолювачами. Таким героєм у драмі виступає один із ад’ютантів Наполеона, молодий польський офіцер Сулковський.

У 1912 р. Жеромський написав повість «Відданаріка» («Wierna rzeka»), в якій розповідає про драматичну історію кохання, розкриту на тлі подій повстання 1863 р. Повість «Відданаріка»Якоюсь мірою також продовжує мотив, використаний Ж. у його повісті «Лісове відлуння». У повісті виведений образ командира російського карального загону, офіцера Весніцина. У студентські роки він захоплювався демократичними ідеями О. Герцена. Тепер він відчуває внутрішню провину через те, що змушений бути поміж тих, хто придушує свободу. І все ж він не знайшов у собі сил перейти на бік повстанців, як це зробив герой «Лісового відлуння». Повість «Віддана ріка» цікава також тим, що у ній є сюжетні перегуки з романом «Попіл», Одним із головних героїв роману «Попіл» був Рафал Ольбромський, а в повісті «Віддана ріка» гине його син Губерт, емісар національного уряду 1863 р.

У 1913 р. Жеромський розпочав писати роман «Усе і нічого»(«Wszystko і піс», 1914), який присвячений повстанню 1831 р. і став безпосереднім продовженням подій, зображених у «Попелі». Проте цей задум перервала Перша світова війна, і він залишився нереалізованим. Востаннє Жеромський звернувся до історичного циклу у 1923 р. — драма «Туронь». Зміст драми пов’язаний з подіями повстання 1846 р. у Галичині і також має сюжетний зв’язок з романом «Попіл». Тут, зокрема, йдеться про загибель головних героїв «Попелу» — Рафала Ольбромського і Кшиштофа Цедро.

Цикл творів на злободенну сучасну тематику в творчості Жеромського 900-х pp. відкриває роман «Історія гріха», який порушує тему розкріпачення особистості, що протиставляє себе лицемірству буржуазної моралі. Роботу над романом Жеромський розпочав ще до революції, у 1904 p., а закінчував уже в 1907-1908 pp. Якщо початковий задум роману полягав у тому, щоб розкрити умовність того морального гріха, який здійснює головна героїня, показати, що гріховним він є тільки в очах лицемірної буржуазної моралі, наскрізь гріховної у своїй суті, то в процесі розвитку задуму Жеромський змальовує, як цей «гріх» головної героїні поступово — під впливом краху її ілюзій та ідеалів — переростає у справжній моральний гріх і кримінальний злочин. Творчий задум роману розкривається через історію душевної драми та морального падіння Єви Побратинської, котра є головною героїнею роману.

Роман «Краса життя» (1912), і наступна романна трилогія «Боротьба з сатаною» («Walka z szatanem», 1916—1919) присвячені темі політичної боротьби у польському суспільстві, темі перспектив його розвитку та перебудови на засадах соціальної справедливості та європейської цивілізації. Останній із романів Жеромського — це роман «Провесна». Він займає особливе місце у польській прозі міжвоєнного двадцятиліття. У романі Жеромський змальовує Польщу перших років її незалежності. У назві роману присутня аналогія між весняним оновленням природи й оновленою, незалежною Польщею. Провесна — це початок, немовби своєрідна прелюдія до цього оновлення. Але метафора Жеромського гірко-іронічна, оскільки письменник, будучи і зостаючись палким прихильником національної незалежності, у своєму романі виступав з різкою критикою дій польського буржуазного уряду. У «Провесні», написаній у формі біографії головного героя — Цезаря Барики, Жеромський висловлює своє занепокоєння з приводу тієї несприятливої економічної та політичної ситуації, яка починає складатися в Польщі. Водночас письменник не тільки ставить свій невтішний соціально-політичний діагноз новій Польщі, а й намагається який саме політичний курс забезпечить її справжнє, а не деклароване на словах соціально-економічне оновлення.

Жеромський переклав Т. Шевченка, а в щоденнику 1888 р. дав глибоку характеристику його поетичного доробку. Жеромський листувався з І. Франком, просив його надіслати матеріали про творчі зв’язки A. Міцкевича і Т. Шевченка.

Окремі твори Жеромського українською мовою переклали І. Калинович, С. Сакидон, М. Лебединець, М. Пригара, П. Погрібна, С. Ковганкж, B. Струтинський.

В. Назарець



Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.