ЖІД, Андре - Біографія, життя і творчість письменника

ЖІД, Андре - Біографія, життя і творчість письменника

(1869 - 1951)

ЖІД, Андре - творчість письменника

ЖІД, Андре (Gide, Andre — 22.11.1869, Париж - 19.02. 1951, там само) — французький письменник, лауреат Нобелівської премії 1947 р.

Єдиний син Поля Жіда, професора права в Паризькому університеті, нащадка старовинного протестантського роду Джидо, котрий перебрався з Італії у Прованс, та Жульєтти Рондо, чиїм предкам з Нормандії належали заводи в Руані.

Втративши батька в одинадцятирічному віці, Жід виховувався в оточенні тіток і кузин, перейнятих духом пуританського благочестя й екзальтації, що сприяло розвитку в підлітка чуттєвості та неврозу. Напівдитяча закоханість у двоюрідну сестру Мадлен Рондо, котра була на три роки старшою за нього, завершилася для Жіда тривалим болісним почуттям. 1891 р. він запропонував дівчині взяти шлюб, але отримав відмову. Мадлен згодилася тільки через чотири роки. Дорослішання, ускладнене коливаннями між поривами чуттєвості та жаданням чистоти, відобразилось у ліричній прозі Жіда.

Перший твір — «Нотатники Андре Вальтеpa» («Les Cahiers d’Andre Walter», 1890), опублікований двадцятирічним автором, ґрунтувався на щоденниках і, за власним зізнанням Жіда, мав на меті продемонструвати силу його любові та можливі наслідки відмови Мадлен. Під вигаданими іменами Вальтера та суворої Емманюель легко прочитувалися реальні персонажі драми, що завершувалася у книзі смертями та божевіллям. Романтичні емоції поєднують у ній з розрахованою логікою «повісті-теореми», у якій було видно руку початківця. Однак наймаститіші метри французької літератури угледіли за недосвідченістю Жіда небуденний талант. П. Верден, С. Малларме, М. Баррес прийняли його у своє коло, ввели у літературу.

Наступний твір Жіда — «Трактат про Нарциса» («Le Traite du Narcisse», 1891) — О. Вайльд вважав цілком «символістським твором». До цього ж напряму прийнято відносити «Вірші Андре Вальтера» («Les Poesies d’Andre Walter», 1892), «Досвід кохання» («Le Tentative amoureuse», 1893), «Мандрівка Уріана» («Le Voyage d’Urien», 1893). І хоча ці твори читацького успіху не мали і до 1909 p., коли з’явилася «Тісна брама» («La Porte etroite»), Ж. був невідомий читацькому загалу, в колі літераторів він поступово заживав слави.

Переломним у біографії Жіда став жовтень 1893 p., коли, за порадою друзів, він здійснив тривалу подорож на південь — в Туніс, Алжир, Італію. Підозра на туберкульоз та загроза близької смерті надали першій зустрічі з Африкою несподіваного змісту. «Я несподівано збагнув, — записав пізніше Жід, — що пристрасно люблю життя... Незважаючи на хворобу, а можливо, всупереч їй, я почав усотувати лише радість». Культ сонця, здорової плоті, чуттєвих насолод, які Жід знаходив поза загальноприйнятими нормами моралі, розкріпачив нащадка протестантів і привів до народження нової особистості та нової теми в Жіда-письменника. Повторний приїзд в Африку у травні — червні 1895 p., смерть матері й навіть шлюб у жовтні 1895 р. вже не могли повернути Жіду попереднього світовідчуття. Мадлен Рондо стала для нього лише подругою та помічницею в справах.

Розлад між ними поглибився після того, як Жід захопився 16-літнім Марком Аллегре, сином пастора, котрий був давнім приятелем письменника. Тим часом Марк захопився ще одним письменником — Ж. Кокто, що спричинило сварку між Жідом і Кокто. Щоби прихилити до себе Марка, Жід усиновив його. Про своє почуття до юнака Жід писав: «Я не відчував більше ні свого віку, ні жахіття часу, ні погоди. Я вже не можу жити без М. Уся моя молодість — це він». Нетрадиційне кохання письменника спричинилося до написання скандально відомих книг «Допоки зерно не помре» і «Карідон», у яких Жід відверто зізнався у своїй пристрасті до своєї статі.

Книга «Болота» («Paludes», 1895) підсумувала символістські захоплення раннього періоду. «Болота» — це й сатира на задушливу атмосферу, що пронизувала духовне життя кінця XIX ст., коли афектація чистоти і високих помислів сягнула невротичної межі, й опосередкований коментар до всього, що написав Жід раніше. У книзі викладені перипетії кохання письменника-початківця та юної дівчини, а також історія створення дивного твору, не схожого ні на вчену працю, ні на любовний роман, ні на ліричну сповідь. У «Болотах» немає ні зав’язки, ні кульмінації, ні фіналу. Головний персонаж-оповідач, далекий від практичних інтересів, займається лише писанням книги. Але й герой «Боліт» із «дивним іменем» Тітір «взагалі нічого не робив», якщо не брати до уваги споглядання природи з вікна вежі. «Перш ніж пояснити мою книгу іншим, я чекаю, що вони самі пояснять її мені», — ці слова з авторської передмови свідчили про пошуки Жіда подвійної точки зору, яка б дозволяла одночасно спостерігати речі з позиції автора і збоку. Таке бачення, що принципово руйнує серйозність тону і навіть жанрову форму, Жід означив середньовічним терміном — соті — «дурниця, комічна вистава блазнів». Блазенство, яке нерідко приховувало за позірною глупотою якнайсерйозніший зміст, і у випадку з Жідом виявилося пов’язаним зі складними речами — дуалізмом ідеалістичної філософії та пошуками нової естетики, що містила би діалог як обов’язковий елемент взаємовідносин художника та світу. Невипадково класик структуралізму Р. Вартдогледів у «Болотах» початки європейського модерного роману XX ст.

Але якщо в «Болотах» Жід дав уроки письменникам наступних десятиліть, то у «Стравах земних» («Les Nourritures terrestres», 1897) він запропонував програму життя молодому поколінню, зовсім не обов’язково пов’язаному з літературою. Книгу назвали «Євангелієм свободи», «прокламацією юних», «відпущенням гріха». Сліди її впливу відчутні і в «Родині Тібо» P. M. дю Гара, і в повістях А. Камю, і в багатьох віршах та романах 20-х pp. «Страви» пронизує філософія гедонізму. У трактуванні Жіда звільнення молодих людей від обтяжливих норм суспільного та морального життя проголошувалося обов’язком стосовно самих себе, умовою повноцінного розвитку. Посилання на Й. В. Гете, Ф. Ніцше і навіть Біблію та Коран, фантастичні образи, вивіреність стилістичних ходів зробили цю поему в прозі своєрідним підручником індивідуалізму. Опубліковані спочатку накладом менш як дві тисячі примірників, «Страви» не відразу знайшли свого читача. Зате після Першої світової війни їхній успіх перевершив усі сподівання й навіть налякав Ж., котрий поспішив відмовитися від гедонізму на користь самодисципліни. Уже в драмі «Саул» («Saul», 1899) та повісті «Іммораліст» («LTmmoraliste», 1902) Ж. засудив уседозволеність і егоїзм, здобувши своєю непослідовністю ім’я «невловимого Протея», здатного в античній міфології до найдивовижніших перевтілень.

«Тісна брама» ще раз підтвердила цю репутацію. Якщо в «Імморалісті» йшлося про згубність відмови від етичних правил, то в «Тісній брамі» чеснота була представлена як емоційна глухота і своєрідна форма марнославства. Складність характеру центральної героїні, котра відмовляє коханому чоловікові у праві на щастя, чіткість композиції та вивіреність стилю, означеного класичним, здобули книзі успіх. У тому самому році почав виходити журнал «Нувель ревю Франсез», організований Жідом спільно з театральним режисером Ж. Копо. Значення журналу для свого становлення визнали М. Пруст, П. Клодель, Р. М. дю Гар та багато молодих авторів. Створене 1911 р. Г. Галлімаром видавництво та організований 1913 р. Ж. Копо театр «Старий голубник» доповнили той переворот у французькій культурі, наслідки якого відчувалися впродовж усього XX століття.

Напередодні війни Жід опублікував «соті» «Льохи Ватикану»(«Les Caves du Vatican», 1914). Герой Лафкадіо, молодий красень, вільний від прив’язаностей та спогадів, проголосив, як Родіон Раскольніков, право на вільний вибір і вчинив немотивоване вбивство — «безкорисливе діяння». Соті продемонструвало одночасно і близькість Жіда до Ф. Достоєвського, художній досвід котрого він поціновував надзвичайно високо, і демонстративний розрив у сюжеті причин і наслідків — принципи естетики, невдовзі запозичені сюрреалістами.

Есе «Достоєвський» (1923), роман «Фальшивомонетники» («Les Faux-Monnayeurs», 1925), «Щоденник фальшивомонетників» («Le Journal des faux-monnayeurs», 1926) разом з виданими раніше «Болотами» можна вважати етапом розвитку європейського сучасного роману. Вплив «Фальшивомонетників» порівнюють із впливом на літературу XIX ст. «Вертера» Гете й «Рене» Ф. P. де Шатобріана. Незвичною видавалася передусім позиція автора, котрий зображав одночасно події та зусилля романіста відтворити ці події на папері. Такий «роман у процесі його написання» на 30 років випередив «школу нового роману», представлену у Франції 2-ої пол. XX ст. цілою плеядою знаменитих письменників-модерністів. З першої до останньої сторінки «Фальшивомонетники» є не чим іншим, як діалогом автора та персонажів, що зближує цей твір із драмою. У романі присутня розповідь від автора, яка створює необхідну дистанцію між письменником та його героями. На відміну від соті «Болота» , у «Фальшивомонетниках» персонажі діють активно, створюючи сюжетну напругу, що підтримує читацький інтерес, хоча в романі важко визначити єдину кульмінацію і традиційну розв’язку. Визначеність авторського ставлення до зображуваного світу виявлена вже навіть у назві. Фальшивомонетниками виявляються не лише виробники підробних золотих монет і організатор їхнього збуту Струвілу. Фальшивомонетниками є й письменники, котрі спекулюють чужими ідеями та створюють натомість шедеврів підробки на кшталт роману «Турнік» віконта де Пассавана, і націоналісти, котрі залучають молодь до партій. Скепсис Жіда поширюється і глибше — на родину, школу, релігію, кохання. Одна з головних тем роману — конфлікт батьків і дітей, що розглядається як вічне, позаісторичне протистояння молодості та закостенілої зрілості. Підліток у Жіда, як і в Достоєвського, не так вікова, як психологічна категорія.

Великі можливості і менша залежність від минулого роблять ранню юність віком пограничних рішень. Звідси випливає ставлення Ж. до родини як до клітки, втеча з якої природна та небезпечна. Але й декларована цілковита свобода особистості — не що інше, як міф. Прийняття її всерйоз із неминучістю призводить до катастрофи. Навіть найзапекліший бунтівник Бернар Профітандьє опиняється у фіналі роману перед проблемою повернення до батька, проти котрого він спочатку так гнівно виступав. Зв’язок Олів’є з Едуаром майже схвалений матір’ю хлопчика як найменше з-поміж можливих зол, а втеча Вінцента покарана згідно з моралізаторськими приписами старого роману виховання. У сюжетних ходах роману Жіда безвідповідальність оплачена загибеллю Бориса, спробою самогубства Олів’є, «поганою» недугою юного Веделя. І все ж «Фальшивомонетники» — не моралізаторський роман виховання. Авторська оповідь в ньому і життя персонажа підкреслено розмежовані. Втеча Бернара від родини, його «дещо перебільшений жест», як і інші сюжетні ходи, набувають ніби об’єктивного змісту. При цьому роль горезвісного «ніби» зостається доволі значною. Розходження точки зору автора та персонажів ретельно виділене. Зрештою, романом у романі постають роздуми письменника Едуара про творчий процес і художнє освоєння дійсності.

Відмовляючись від роману-дзеркала, Жід планує з першого ж розділу ввести елемент ірреального, який обґрунтував би деякі ухили оповіді, деякі розходження з дійсністю. Глибинною темою книги названа «тема суперництва між реальним світом і нашим про нього уявленням». При цьому Жід дуже уважний до вихідної точки, до фактографічної достовірності. Справа фальшивомонетників-анархістів 1907 р. і самогубство школярів у Клермон-Феррані, що потрапили до газет, дають Жіду первинний фабульний матеріал. Він ретельно фіксує дати, робить виписки з газет і висловлює прикметне зауваження про те, що слід спиратися на факти і «припинити спроби будувати a priori». З іншого боку, у «Щоденнику фальшивомонетників» Жід визнає, що його старання, «як в еліпсах, поляризуються довкола двох фокусів: з одного боку, подія, факт, зовнішнє, дане; з іншого — зусилля романіста зробити з цього книгу». Це і є головний сюжет, який зміщує план оповіді та переносить його в царину вимислу.

Щоденник письменника Едуара, включений в текст, утворює роман в романі, конструкцію двох дзеркал, що взаємно відбивають одне одного, створюючи глибинну перспективу твору. Подібний сюжет органічно реалізується через принцип «подвійного освітлення», за якого позитивний висновок неможливий. Уникаючи прямих свідчень, переносячи максимум уваги на власну оцінку героя, Ж. широко використовує різні форми мовлення від першої особи. Навіть такий персонаж, як пан Профітандьє, поданий з перших розділів у спрощеній версії Бернара як міщанин і дурень, виявляється в очах Едуара людиною і недурною, і доброю. Прийом змалювання героя через оцінки різних людей давно відомий у літературі. Нова якість роману Жіда виникає від міри використання цього прийому як провідного. Навіть тоді, коли йдеться про виклад письменником факту, то вона супроводжується неприховуваним авторським зусиллям «стилізувати його», що дозволяє говорити про проникнення багатозначності одночасно у зміст і форму «Фальшивомонетників».

Складність задуму знайшла відображення і в композиції твору, задуманого Жідом як літературне вираження «Мистецтва фуги» Й.С. Баха. Теми роману народжуються, переплітаються і загасають, лишень намітивши шлях, яким міг би розвиватися сюжет. Щоденник Едуара з оцінками подій і персонажів об’єднує їх і виконує функцію лейтмотиву. Жід, автор есе про композиторів, тонкий знавець музики, віртуозний виконавець, у своїй прозі теж немовби програє пасажі на фортепіано із бездоганною точністю.

Думка про автора «Фальшивомонетників» як вишуканого стиліста давно стала літературознавчою аксіомою. У листах до різних адресатів Жід бурхливо протестував проти найменшого нехтування нормами літературної французької мови і виступав адептом класицистичної, латинської традиції. Але точно окреслене зображення майже ніколи не буває в Жіда єдиним. На нього накладається друге, третє... і т.д., допоки предмет не втратить чітких обрисів. Афористична завершеність малої стилістичної одиниці — фрази, абзацу, навіть розділу — поступається місцем імпресіоністичній хисткості цілого. Це стосується й авторської позиції. Жід відмовляється від ролі деміурга. Він лише свідок, котрий опинився на місці події, часто навіть випадково. У стосунках Жіда та його персонажа елемент таємниці та недомовленості завжди посідає значне місце. «Є те, — зауважує Жід у «Щоденнику», — що відоме, й те, що невідоме. Я обожнюю письменників, котрі не відчувають себе в курсі всього. Перш ніж винаходити, я волію зізнатися: я не знаю». Жід нарікає, що в західній літературі «роман займається лише стосунками людей один з одним, стосунками емоційними чи інтелектуальними, стосунками родинними, суспільними чи класовими, — але ніколи, майже ніколи не займається стосунками із самим собою чи з Богом».

На противагу цій західній традиції, Жід звертається і до досвіду Ф.Достоєвського, у котрого запозичує принцип «домінуючої самосвідомості героя», виявлений настільки сильно, що епічна розповідь розбивається на окремі партії та створює відчутну незграйність. Ніхто з героїв не знає істини в повному обсязі. І книга Жіда, як роздуми Едуара, теж насичується «такими поняттями, як «обмін», «девальвація», «інфляція». І все ж скепсис Жіда не всепроникний. «Фальшивомонетники» містять думку про життя, яке постійно перебуває в загрозливому становищі, про те, що свобода — така ж небезпечна, як і притягальна, а коли її не освітити любов’ю, то вона веде в безодню.

Ця думка властива не лише романові. Етичні пошуки у складній атмосфері 20-30-х років приводили Жід то до релігії, то до ідей соціалізму, то знову до спроб спертися на індивідуалізм. Мандрівки у колоніальну Африку, що жахнула його злиднями аборигенів і хижацтвом монополістів, які зневажили всі моральні закони задля наживи, спричинили низку публікацій: «Мандри по Конго» («Voyage au Congo», 1927), «Повернення з Чаду» («Le Retourdu Thad», 1928) та ін., які викликали суспільний скандал і здобули авторові славу борця з колоніалізмом.

Але в ці роки Жід створював не лише публіцистику. «Школа жінок» («L’Ecole des femmes», 1929), «Робер» («Robert», 1930), «Нові страви земні» («Nouvelles Nourriture», 1935), «Женев’єва» («Genevieve», 1939) виходили майже одночасно з частинами «Щоденника». З 1932 р. почало виходити друком повне зібрання творів письменника. З’ява творів Жіда у престижному галлімарівському видавництві «Плеяда» (1937) означала, що він за життя входив у когорту класиків.

Поїздка 1932 р. у Берлін і різке неприйняття націоналізму змусили Жіда звернутися з надією до СРСР, у якому він вбачав противагу фашизації Європи. У січні 1934 р. він знову вирушив у Берлін з письменником А.Мальро, аби домогтися звільнення Г. Димитрова, звинуваченого у підпалі рейхстагу. Політична активність Жіда виявилася також у його роботі у Комітеті письменників-антифашистів (1933-1934), участі в Першому міжнародному конгресі на захист культури (1935), поїздці в СРСР, куди він був запрошений 1936 р. 20 червня 1936 р. Жід, будучи присутнім на трибуні Мавзолею В. Леніна разом зі Й. Сталіним та іншими керівниками компартії, виголосив промову з приводу смерті Максима Горького, у якій визнавав ідею зв’язку літератури та політики. Однак симпатії Жіда до радянського режиму виявилися нетривалими. Дуже швидко він зрозумів спорідненість Сталіна та європейських фюрерів, а таємнича смерть одного із супутників Жіда змусила його спішно покинути Москву. І хоча невдовзі опублікована книга «Повернення з СРСР» («Le Retour de l’URSS», 1938) містила тільки обережні негативні оцінки, неприйняття у ній культу особи Сталіна різко змінило ставлення до Жіда в Радянському Союзі. Його твори не перекладали понад півстоліття. Розчарування в ідеї соціалізму, політичні події, смерть 1938 р. дружини Мадлен призвели до того, що письменник відчув себе «цілком самотнім». «Втрата смаку до життя» відобразилася в «Щоденнику» Жід, який, подібно до «Проб» М. Монтеня, відіграє у французькій літературі роль не так особистого документа, як твору філософського і психологічного.

Початок Другої світової війни, поразка Франції, капітуляція маршала Петена, готовність редакції журналу «Нувель ревю Франсез» до співпраці з окупантами змусили Жіда порвати з колишніми однодумцями. Він оселився на півдні, у так званій вільній зоні, а потім переїхав у Туніс й Алжир, де запишався до повернення в Париж у травні 1945 р. Літературна діяльність Жід а воєнних років виявилася пов’язаною з театром. Він написав трагедію «7e3e»«(«Thesee», 1944), і на прохання Ж. Л. Барро переклав шекспірівського «Гамлета». Після війни Жід працював над оперними лібрето та кіносценаріями, переробив для сцени «Процес» Ф. Кафки і театральний фарс «Підземелля Ватикану». До останніх днів Жід перебував у вирі європейського культурного життя — подорожував, виступав на конгресах, брав участь у створенні нових журналів. Улітку 1947 р. він був обраний почесним доктором Оксфордського університету, а восени отримав Нобелівську премію з літератури «за глибокі та художньо вартісні твори, у яких людські проблеми змальовані із безстрашною любов’ю до істини та глибокою психологічною проникливістю».

У лютому 1951 р. Жід дописав останні сторінки книги «Хай буде так, або Ставки зроблені» («Ainsi soit-il ou les Jeux sont faits») і за кілька днів помер. Твори Жіда продовжували виходити й після його смерті. Листування з найвидатнішими письменниками, філософами, митцями — П. Валері, Ф. Моріаком, П. Клоделем, Ж. Марітеном, Р. М. дю Гаром, Ш. дю Бо, Ж. Копо — дає уявлення про життя цілої епохи. І сам Жід був епохою в літературі XX сторіччя. Він називав себе «людиною діалогу» і був нею в тому сенсі, що зумів збагнути та виразити складне багатоголосся своєї доби, а також її спадкоємність. Творець нової форми роману, Жід став, за висловом французького критика Буадефра, «останнім серед класиків, першим серед модерністів» у сучасній французькій літературі.

Про окремі сторони творчості Жіда йдеться в працях українських дослідників В. Пащенка, Д. Затонського, З. Лібмана.

З. Кірнозе



Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.