ЗВЕВО, Італо - Біографія, життя і творчість письменника
(1861 - 1928)
ЗВЕВО, Італо - творчість письменника
ЗВЕВО, Італо (Svevo, Italo; автонім: Шміц, Етторе — 19.12.1861, Трієст - 13.09. 1928, Мотта-ді-Лівенца) — італійський письменник.
Народився у Трієсті, в родині заможного комерсанта, який мав вісімнадцять дітей. У1873 р. навчався у комерційному училищі в Німеччині, у 1878 р. вступив у Вище комерційне училище в Трієсті, а з 1880 p., після того, як батько внаслідок невдалих фінансових операцій зубожів, працював дрібним службовцем у банку впродовж наступних дев’ятнадцяти років. Комерційна діяльність майбутнього письменника була настільки успішною, що його навіть запрошували на викладацьку роботу, але Звево гнітили службові обов’язки, а натомість вабила література.
Під псевдонімом Італо Звево («італійський шваб») він написав кілька невдалих п’єс, регулярно виступав з критичними статтями. Можна констатувати, що у цих перших літературних спробах відчутний вплив французьких натуралістів та російських письменників, - зокрема, Ф. Достоєвського, мотиви роману «Злочин і кара» Звево інтерпретував в одній із своїх ранніх новел «Убивство на вулиці Бельподжо» («L’assasinio in via Belpoggio», 1890).
Паралельно Звево працював над першим романом «Одне життя»(«Una vita»), який закінчив у 1892 р. і видав власним коштом. У центрі зображення роману — доля дрібного банківського службовця Альфонсо Нітті, котрого, як і автора, гнітить робота і захоплює література та філософія. Він може зробити кар’єру, одружившись із донькою банкіра Аннеті, але не знаходить у собі сили волі зважитися на цей крок, після чого його кар’єра зазнає остаточного краху, а сам він вдається до самогубства. Неспроможність героя завоювати своє місце у житті автор пояснює його слабкодухістю і нерішучістю. Літературного визнання, на яке розраховував Звево, роман йому не здобув, але Звево все ще не втрачав надії стати письменником. Після одруження у 1896 р. з донькою багатого підприємця та перспективи у цьому зв’язку швидкого кар’єрного росту йому потрібно було довести новій родині, що його літературна праця також може давати прибуток: «У сім’ї (я не маю на увазі дружину) для того, аби повірити в літературу, потрібно побачити гроші».
Новим твором Звево став роман «Старість» («Senilita», 1898) — про 35-літнього службовця страхового агентства Еміліо Брентані. Через метафору старості письменник розкриває стан душі Еміліо, слабкодухість і невпевненість у собі, через що герой втрачає і рідну сестру, і кохану дівчину. Другий роман Звево також пройшов повз увагу критики, і це змусило його замовчати аж на 25 років. Однак інтерес до літератури у нього не зник.
У 1904 р. Звево з комерційних міркувань вирішив удосконалити своє знання англійської і випадково знайшов учителя — Дж. Джойса, котрий у той час проживав у Трієсті. Знайомство переросло у міцну дружбу, і саме Джойс став одним із перших критиків, які «забезпечили» загальноєвропейську славу третьому роману Звево «Самопізнання Дзено» («La conscienza di Zeno», 1923). Роман був новаторським за формою і спирався на найновіші здобутки модерної поетики: внутрішній монолог, «потік свідомості», спрямований на дослідження глибинних процесів психіки; «розірвана» композиція і «фрагментарний» характер дії. Крім усього іншого, роман містить і полеміку з фрейдизмом.
У центрі зображення — свідомість комерсанта Дзено Козіні, котрий, за порадою лікаря-психоаналітика, що намагається тлумачити його вчинки в дусі Едіпового комплексу, пригадує різні епізоди свого життя. Взявши за основу джойсівського «Улісса», Звево ділить життя Дзено на п’ять епізодів, послідовний часовий порядок між якими порушено: куріння, смерть батька, історія одруження, дружина і коханка, історія однієї комерційної справи. Зрештою, Дзено виліковується не внаслідок порад лікаря-психоаналітика, а всупереч їм, повернувшись до нормального життя і звичної для нього комерційної діяльності. Звево ненадовго пережив своє омріяне літературне визнання. 13 вересня 1928 р. він трагічно загинув в автокатастрофі.
В. Назарець