АНТУАН ДЕ СЕНТ-ЕКЗЮПЕРІ - Критика з зарубіжної літератури

(1900—1944)

Коли ми осмислимо свою роль на землі, нехай найскромнішу і найнепомітнішу, тоді лише ми будемо щасливі. Тоді лише ми зможемо жити і вмерти спокійно, бо те, що дає сенс буттю, дає сенс і смерті.

Антуан де Сент-Екзюпері

Очі — це перше, що привертало до нього увагу, мабуть, тому, що зіниці кольору стиглих каштанів... надавали погляду особливої глибини. У виразі його обличчя, що постійно змінювався, можна було прочитати безсумнівні ознаки дивної в його віці індивідуальності. Він негарний, але від нього йшла якась чарівність.

Марсель Міжо

ЛЮДИНА СОНЦЯ І ЗЕМЛІ. Особистість Антуана де Сент-Екзюпері незвичайна: граф за походженням, авіатор (цивільний і військовий льотчик) за фахом, він є одним з найвідоміших письменників XX століття.

Сент-Екзюпері — поет і філософ дії. «Перш ніж писати, треба жити»,— таким був його девіз. Коли у 1939 році Екзюпері запитали, що для нього найважливіше — літати чи писати, він відповів: «Не розумію, як можна поділяти ці речі, тим більше протиставляти їх. Для мене літати і писати — одне й те саме. Головне — діяти, головне — знайти себе. Авіатор і письменник зливаються. Обидва однаково пізнають світ».

Хоча Сент-Екзюпері ріс без батька (той помер, коли хлопчикові було чотири роки), його дитинство було добрим, світлим. Пам'ять про дім і дитинство ставатиме яскравішою з роками; через невдоволеність життям він створюватиме міф про величезний край дитинства, звідки приходить кожна людина. Екзюпері писав: «Звідки я родом? Я родом з мого дитинства, ніби з якоїсь країни». У нього немає жодної книги, в якій він не писав би про дитинство. Він був дужим, веселим, відвертим хлопчиком. У 12 років уперше злетів у повітря (літак вів відомий французький льотчик Жуль Ведрін).

Найбільша його пристрасть з дитинства — техніка. Злагоджена робота механізмів зачаровує Екзюпері, як поезія, як музика. Телефон, радіо, літак, усі прилади, які допомагають спілкуванню людей, завжди цікавлять його. Він винайшов аероплан — велосипед, майстрував різні механізми. У 30-х роках Сент-Екзюпері запатентував більше десятка вдосконалень авіамоторів і приладів пілотування. Він був наділений геніальною дослідницькою інтуїцією.

Після прекрасного дитинства Сент-Екзюпері побачив буденне життя і довго шукав себе у ньому. Романтичне світосприйняття спонукало його стати морським офіцером (кар'єра військового моряка — традиція французької аристократії). Юний Антуан починає відвідувати світські салони, однак серйозність його прагнень, любов до дії, творчості переважають над принадами світського життя. Зазнавши невдачі на екзаменах до військово-морського училища, Сент-Екзюпері намагається знайти себе в архітектурі. Але на архітектурному відділенні Академії мистецтв він провчився лише трохи більше року. Зрозумівши, що ця професія не для нього, Сент-Екзюпері подає прохання про зарахування до армії, у військово-повітряні війська,

Сент-Екзюпері прийшов у цивільну авіацію в героїчну її пору, коли літати було небезпечно. Він прокладав нові траси, випробовував нові машини, освоював нічні польоти. З ним траплялися небезпечні аварії в горах та в пустелі. Йому потрібна була віра, і він повірив у авіацію з її героїчним лимарським кодексом, культом мужності, дружби, вірності обов'язку.

Авіація була у 20-х роках зовсім не обжитою повітряною стихією, яку і покликаний був оспівати Сент-Екзюпері. Він літав над трьома континентами, і літак став для нього знаряддям пізнання світу, дав йому змогу по-новому побачити планету людей. Професія льотчика допомогла йому зрозуміти неповторні переживання людини, відірваної від землі, усамітненої в небі, і сильніше відчути зв'язок людини з людиною, відповідальність за все, що відбувається в світі.

Саме авіація дала Сент-Екзюпері те, чого так не вистачало йому в повсякденному житті: гостроту переживань, відчуття постійного ризику, можливість перевірити свою здатність бути особистістю. Саме такий стиль життя влаштовував Сент-Екзюпері більше, ніж будь-який інший.

Зневага до буденності, одноманітності виявилась і в одруженні Сент-Екзюпері: його дружиною стала вдова іспанського письменника Гомеса Карільо — Консуела. Це була ексцентрична, але чарівна і граціозна жінка, сповнена внутрішньої поезії та краси. Непрості їхні стосунки знайшли згодом відлуння в деяких творах письменника, наприклад у «Маленькому принці».

Душевний неспокій привів Сент-Екзюпері до авіації, яка вгамувала «перший голод» душі, але тільки перший, Ступивши на шлях пошуків не сенсу життя, а самого життя, діяльного й активного, Сент-Екзюпері не міг уже зупинитись і, відштовхуючись від пережитого, йшов до відкриття важливих для нього моральних принципів. Він ніколи не був просто глядачем, а завжди був учасником того, що відбувалось: «Бути людиною — якраз і значить бути відповідальним». У листі до друга в 1939 році він зізнавався: «Якщо мені не вдасться воювати, я буду морально абсолютно хворим. Я маю багато що сказати з приводу нинішніх подій, але сказати я зможу про це лише як боєць, а не як турист. Це єдина можливість, щоб я коли-небудь заговорив...

Не можна говорити «ми», якщо відокремлюєш себе від інших. І якщо ти тоді говориш «ми», то ти просто негідник!.. Я хочу брати участь у війні в ім'я любові, в ім'я неписаної релігії, яку я сповідую».

Добровільно взявши на себе відповідальність за все, що відбувається у світі, Сент-Екзюпері діє: він двічі побував у республіканській Іспанії, де точилася грома-дянська війна, відвідав Нью-Йорк і Москву, поїхав до Берліна, щоб на власні очі побачити, що таке фашизм і який тип людини виростає з цієї ідеології.

Світ, що його Сент-Екзюпері хотів бачити наповненим змістом і сонцем, життям і щастям,— цей світ з якоюсь фатальною приреченістю котився у прірву другої світової війни. Сент-Екзюпері залишає Іспанію, охоплений бажанням порозумітися зі світом, відкрити людям духовний сенс життя — поза ідеологічними постулатами та політичними пристрастями. Так, Сент-Екзюпері завжди тримався осторонь-політики, не належав до жодної з політичних партій чи організацій. У «Планеті людей» він поставить це питання як планетарно значуще: «Навіщо сперечатися щодо ідеологій?» Усі сучасні йому доктрини письменник оцінював з погляду їх здатності об'єднувати людей.

Після іспанських подій письменник відчув нагальну потребу розкрити соціальний і моральний зміст цієї страшної драми XX століття. Письменник — гуманіст від-стоював право кожної людини на життя, вважаючи, що загибель окремої особи призводить до загибелі цілих світів. «Планета людей», що з'явилася в рік початку другої світової війни, пролунала для сучасників як пристрасна художня проповідь вселюдського братерства.

Сент-Екзюпері не раз, ризикуючи власним життям, рятував своїх товаришів й виявляв велику мужність і волю до життя під час власних аварій (у 1935 році у пустелі Сахарі, у 1938 році в Гватемалі).

Коли фашисти напали на його батьківщину, Сент-Екзюпері стає військовим льотчиком. Після поразки Франції й оголошеної демобілізації в 1940 році він емігрує до Америки. У 1944 році повертається до армії — заступником командувача 31-ї ескадрильї середніх бомбардувальників. Його називали «найстаршим льотчиком другої світової війни». Своє сорокачотирьох річчя Екзюпері відзначив бойовим вильотом. За два дні до його останнього вильоту полковник Шассен сказав Екзюпері: «Ви за три місяці зробили стільки, скільки молодим вашим колегам не вдається і за рік, Ви маєте тепер право говорити. І тому у вас вже немає більше права ризикувати життям». Але письменник твердо вирішив, що залишиться в авіації до кінця,

31 липня 1944 року майор Антуан де Сент-Екзюпері полетів на бойове завдання — і не повернувся. Обставини його загибелі залишилися нез'ясованими. Сама його смерть стала легендою, яка визначила цілком особливе місце в літературі цього письменника, визнаного у Франції національним героєм. "Опановуючи небеса, Сент-Екзюпері краще розумів життя на Землі. Він таким і лишився: людиною неба і землі, великим романтиком, який прагнув щастя для людей у реальному житті.

«ШУКАЙТЕ МЕНЕ В ТОМУ, ЩО Я ПИШУ». Творчість Антуана де Сент-Екзюпері, його життя і його робота пов'язані між собою дуже тісно і безпосередньо. Недаремно критики вважають, що всі його книги — це своєрідна автобіографія, щоденник письменника. Це так і не так.

Справді, автобіографічні і фактичні елементи дуже значні у всіх творах Сент-Екзюпері. Він входить в авіацію і в літературу одночасно: у 1926 році поступає на службу у «Генеральну компанію авіаційних підприємств» і цього ж року видає своє перше оповідання «Льотчик», яке було прихильно зустрінуте критикою.

Сент-Екзюпері сприймав духовну кризу XX століття як найбільше зло епохи і всі свої зусилля спрямовував на відновлення системи гуманістичних цінностей. Він поєднував у своїй творчості пристрасть мораліста і допитливість філософа, аргументованість теоретика і натхнення поета. Тому його ніколи не полишало питання, а що саме робить людину людиною. Відповідь на це він намагався знайти і під час написання романів, повістей, оповідань.

«Південний поштовий» (1929) — найромантичніший твір Сент-Екзюпері; у ньому висловлено бунт проти самовдоволеності буржуа, безкомпромісне неприйняття життя, позбавленого вищих цінностей. За жанром «Південний поштовий» близький до повісті з традиційним сюжетом: Жак Берні закохується у подругу дитинства Женев'єву, але вони змушені розлучитися, і Жак гине під час одного з польотів. За формою оповіді — це монолог про друга. Присутність могутньої особистості автора надає книзі лірико — філософського забарвлення, Жак Берні напружено шукає себе, сенс свого існування, сенс життя взагалі. Йому обов'язково потрібно знайти формулу, яка б усе поєднала. Врешті герой схиляється до філософії дії: доля людська мусить бути вписана у спільну роботу всього людства. Ця спільна робота здатна дати сенс і життю, і смерті.

У «Південному поштовому» вже закладено ідеї, які стануть визначальними для філософії і творчості письменника. У дій повісті також формуються особливості стилю, пов'язані з досвідом людини, яка вдивляється у землю, що пропливає під крилом літака. Тут уперше виникають мотиви — символи, які розвиватимуться в наступних творах письменника; це мотиви дитинства, домівки, криниці, змії. Згодом смерть маленького принца нагадуватиме смерть Берні, адже обидва втікають до зірок, обираючи батьківщину, світ свого дитинства і відкидаючи буденний світ дорослих.

У повісті «Нічний політ» (1931) розповідається про історію загибелі пілота Фаб'єна під час перельоту через Кордильєри. Його шеф Рів'єр, хоч і приголомшений горем, вірить, що ця поразка «наблизить справжню перемогу». Фаб'єн гине, але інші пілоти, ці «трудівники неба», вирушають у нічний політ. Отже, політ триває. Як і всі книги Сент-Екзюпері, «Нічний політ» — це насамперед роздуми про сенс людського життя, про те, що є ціннішим за людське життя. Відповідь: справа людини — цінніша за її життя. «Я поважаю те, що живе довше, ніж люди»,— пише Сент-Екзюпері. Його книги відновлюють зруйновану віру людини в моральні й благородні цілі. Зоряна дорога людей і людства — то дорога віри й надії, дорога шляхетних поривань і душевної краси. Безкінечність цього шляху відстоюється в «Нічному польоті».

У 1939 році Сент-Екзюпері опублікував свою книгу «Планета людей». Цей твір важко віднести до якогось традиційного літературного жанру. Письменник відмо-вляється від сюжету, єдність твору досягається завдяки руху філософської думки автора. «Планета людей» — зразок інтелектуально-ліричної прози. Однак цю книгу у Франції було відзначено премією, що присуджується романам: настільки вразила сучасників ця пристрасна, поетична проза. За жанровими ознаками «Планета людей» — синтез репортажу з філософським есе. Фрагменти, сюжетно завершені, своєрідні вставні новели (про друзів — льотчиків Мермоза та Гійоме, про негра Барка) входять у книжку на рівних правах з розділами пейзажними, публіцистичними, філософськими. За жанром книга близька до філософської совісті епохи Відродження .і творів Дідро і Вольтера, але вона глибоко сучасна за матеріалом і підходом до його зображення. Це розмова автора з читачем, це розповідь про побачене і пережите, це запрошення разом замислитися над проб-лемами століття. Книжка поділена на вісім розділів, об'єднаних, як завжди у Сент-Екзюпері, могутньою особистістю автора — ліричного героя, учасника або свідка подій. «Планета людей» .

Земля краще за всі книги допомагає нам збагнути самих себе. Бо вона чинить нам опір. Людина спізнає себе у змаганні з перешкодами. Проте, щоб подолати їх» потрібне знаряддя. Потрібний рубанок чи плуг. Ходячи коло землі, хлібороб потроху вириває в природи деякі з її таємниць і добуває вселюдську правду. Так само й літак — знаряддя, що прокладає повітряні дороги,— приводить людину до всіх одвічних питань.

Далі автор згадує свій перший нічний політ над Аргентиною, свою роботу пілотом у 1926 році на поштових літаках між Францією і Південною Америкою. Анрі Гійоме, друг письменника, якому і присвячено цю книжку, навчає його ремесла льотчика. У «Планеті людей» Сент-Екзюпері вперше розповів про своїх товаришів — піонерів французької цивільної авіації Жана Мермоза та Анрі Гійоме.

Мермоз прокладав нові повітряні шляхи над пустелею Сахара, потім — над Андами, освоював нічні польоти: «Ніч було приборкано, і Мермоз узявся до оке-ану... Так Мермоз скоряв піски і гори, ніч і море. Не раз піски й гори, ніч і море поглинали його. Але він повертався, знов рушав у дорогу».

Осмислюючи життя через призму своєї професії, Сент-Екзюпері намагається зрозуміти, чим професія льотчика збагачує людину, а через неї і все людство. «Спершу здавалося — літак віддаляє людину від природи,— але ні, ще більш владними стають її закони». Льотчик мислить масштабами сузір'їв і континентів, він — людина дії.

Мермоз пропрацював дванадцять років і одного разу не повернувся: «... довга праця Мермозова завершена, і він пішов па спочинок — так засинає жнець у полі, чесно зв'язавши останнього снопа».

Письменник прагне осмислити моральні уроки жертовної відданості Мермоза та Гійоме своєму ремеслу. Вони прийшли в авіацію, «як інші йдуть до монастиря». Заради чого вони працюють і ризикують? Заради матеріальних благ? «Велич усякого ремесла, можливо, передовсім у тому й полягає, що воно об'єднує людей: бо немає на світі нічого дорожчого над узи, що єднають людину з людиною».

Сент-Екзюпері славить братерські зв'язки між людьми. В армії, на заводі, у спортивній команді людина, забуваючи про саму себе, знаходить себе. Через усю книгу проходить думка автора про велич всякого ремесла, яке об'єднує людей, про відповідальність людини за себе і за інших. «Ми дихаємо на повні груди лиш тоді, коли зв'язані з нашими побратимами і маємо спільну мету; і ми знаємо з досвіду: любити — це не значить дивитись одне на одне, любити — значить разом дивитися в одному напрямку».

Поступово тема відповідальності людини за все, що відбувається на землі, стає головною у творчості Сент-Екзюпері.

Бути людиною — це й означає відчувати, що ти за все відповідаєш. Паленіти з сорому за вбогість, хоча вона ніби і не з твоєї вини. Пишатися перемогою, здобутою товаришами. І знати, що, муруючи, допомагаєш розбудувати світ.

Такою людиною є льотчик Анрі Гійоме. Після аварії він впродовж п'яти днів, незважаючи на голод, фізичну виснаженість, не втрачає самовладання і докладає всіх зусиль, щоб дістатися до людей. Його підтримує думка, що в нього вірять дружина і товариші, тому й долає він усі перешкоди. Після розповіді про подвиг і дивовижне врятування Анрі Гійоме йдуть роздуми автора про пілота й авіацію, спогади про дитинство, про пригоду, пережиту Сент-Екзюпері в Аргентині, про аварію в Лівійській пустелі, коли, загубившись в пісках, він ледве не загинув від спраги. Усі сюжети об'єднує така теза: «Ми — екіпаж одного корабля».

Майже всі поетичні відкриття, що знайшли втілення в книзі, здійснено в дорозі: на літаку, в поїзді, в різних країнах. «Планета людей» — подорож автора в пошу-ках істини. Сент-Екзюпері, більшу частину життя провівши в польотах, в мандрах, цінує «коріння» і «зв'язки», що утворюють сталість світу, без якої людина відчуває себе чужою усім (новела — притча про чорношкірого невільника Барка).

У «Планеті людей» автор розмірковує про крихкість нашої цивілізації, про постійні загрози війн, природних катаклізмів тощо. Сент-Екзюпері мав змогу роздивлятися земні пейзажі з висоти кількох тисяч метрів. Це виробило у нього своєрідну точку зору: «Боже, яка пустельна ця планета!» Літак як «інструмент аналізу» допоміг пілоту побачити справжні обриси планети. Письменник говорить про небезпеку руйнування гармонії людських відносин, взаємин з навколишнім світом. Його тривожить, що з бурхливим розвитком матеріальної культури XX століття духовна культура ставала для людини другорядною потребою. З глибоким хвилюванням, з душевною мукою думає він про тих, хто в цьому світі приречений на убозтво — і матеріальне, й духовне.

У повісті з'являється біблійний образ Глею (глини), з якого виліплено людину. Сент-Екзюпері розповідає про свою зустріч у поїзді з робітниками — поляками, виселеними із Франції та приреченими на жебрацтво. «Під який страшенний прес вони попали? Що їх так скалічило?.. Чому ж такий знівечений шляхетний Глей, що з нього виліплено людину?» Бездуховність позбавила цих нещасних людської подоби. Письменника мучить те, що «в кожному з цих людей, можливо, вбито Моцарта». Щоб не висох, не затвердів отой біблійний Глей, щоб душа була жива,— потрібно розвивати в собі духовність.

«І тільки Дух, торкнувшись Глею, творить з нього Людину». Це останні слова повісті «Планета людей». Письменник болісно прагне знайти істину, віру, здатну одухотворити й об'єднати людей.

Найяскравіша риса стилю Сент-Екзюпері — афористичність, притаманна лірико — філософській прозі взагалі. Думки автора виражаються в закінчених сентенціях, судженнях, афоризмах: Правила схожі на релігійні обряди: вони здаються безглуздими, але вони формують людей.

Істина людини — це те, що робить її людиною.

Єдина справжня розкіш — це розкіш людського спілкування.

Сент-Екзюпері говорить як мислитель, використовуючи точні слова і неспростовні докази. Але водночас він говорить як поет.

Люди і навіть неживі предмети нібито оживають під його пером. Образи вражають новизною, несподіваністю, і, як правило, вони пов'язані з його професією: «водоймище нічного неба», «небесна яблуня повинна була зронити ще й плоди» (метеорити).

Сент-Екзюпері часто використовує образи — символи. Символіка — один із засобів художнього узагальнення, концентрації смислу. Тяжіння до символіки звичайно пов'язане з притчовою манерою оповіді, що природно для письменника — мораліста. Однак при всій повчальності його притч Сент-Екзюпері не дидактик, а насамперед поет. Образи — символи прості й універсальні: вода, дерево, сад, троянда, садівник, вогонь. Вогники на землі під час нічного польоту — маяки, «живі зірки», «звістка від людини людині», «кожен вогник сповіщає про диво людського духу».

Для письменника, який проводив більшу частину свого життя в мандрах, важлива символіка «дому», «коріння», «зв'язків». У «Планеті людей» він пише: «... не в тому диво, що дім укриває нас і гріє... Диво в тому, що непомітно він передає нам запаси ніжності». Дім пов'язаний зі спогадами дитинства, це духовна батьківщина людини, І не тільки дім дитинства, а будь-який справжній дім був для письменника чимось близьким до храму (це одна з важливих тем в «Планеті людей»).

Символіка води сягає її міфологічного значення: «...треба повірити у воду, як у Бога... Вода дорожча за золото, мала крапля води висікає з піску зелену іскру — росток». Вода в художньому світі Сент-Екзюпері — джерело будь-якого існування, уособлення творчих здібностей, живої сили, безсмертя.

Образ Дерева в «Планеті людей» — символ не лише невичерпності життя, а й символ рідного краю. Дерево з'єднує небо і землю, уособлює спільність. «Ми — гілки одного дерева»,— говорить про людство Сент-Екзюпері.

Повість «Планета людей» — найбільш фактологічна і біографічна. У попередніх творах особистий досвід письменника поєднувався із художньою вигадкою, а в цій книзі з'являються реальні факти і реальні люди. Здається, автор відкидає літературні умовності, відмовляється від вигадки, віддаючи перевагу точності. Пи-сьменник обирає найкоротший шлях до читача, висловлюючи свої думки не тільки опосередковано — через поетичні образи, а й у прямих авторських сентенціях.

Сам Сент-Екзюпері в одному з листів так визначив свою мету: «Я писав «Планету людей» пристрасно, щоб сказати моєму поколінню: «Ви — мешканці однієї плане-ти, пасажири одного корабля».

«Планета людей» пролунала для сучасників яскравою і сильною художньою проповіддю. Перед загрозою війни, що насувалася, вона оспівала «диво людської свідомості», здатність людей співпрацювати попри усі відмінності в поглядах, закликала до єднання. Цей твір мав особливий успіх у сучасників письменника, насамперед у Франції та США. «Планету людей» читають нині в усьому світі, бо в цій повісті утверджується ідея людської єдності.

Пафос моральної філософії Сент-Екзюпері полягає у тому, що він боровся проти відчуження особистості. Трагедія людини XX століття — у відчутті своєї самотності, у страхові перед загибеллю світу. І письменник прагне звільнити людину від трагічного світовідчуття. Сент-Екзюпері часто повторював: «Я дитя свого дому, я належу Франції». І саме тому він так гостро відчував свій зв'язок з усією планетою людей. У людини повинно бути відчуття своєї приналежності хоча б до найпростішого співтовариства, і це вже пов'язує її з усіма іншими. «Ми один для одного мандрівники, що різними шляхами поспішають до місця загальної зустрічі» («Лист до заручника»).

Своєрідність стилю Сент-Екзюпері у тому, що, незважаючи на філософічність, у його книгах відсутні сухі абстракції, а складні філософські поняття і проблеми стають життєвими завдяки яскравим художнім образам. І це цілком зрозуміло: адже Сент-Екзюпері — художник, він мислить образами і саме образами. Моральна філософія виводиться безпосередньо із реального життєвого досвіду: польотів, аварій, перемог, про які розповідається поетично і з наснагою.

Мова книги відрізняється поетичністю і простотою, яскравою образністю, новою метафоричністю: «клімат смутку», «пейзаж серця», «щільність тиші». Завдяки такому поєднанню непоєднуваного звичні істини сприймаються по-новому, незвично розкривається їх зміст, а це змушує замислитись людину, яка тривожно вдивляється в навколишнє життя, шукає і не знаходить відповіді на одвічні питання.

«Планета людей» вийшла надто пізно: війна вже охоплювала Європу, члени одного екіпажу — людства, збожеволівши, почали знищувати себе.

Повість «Військовий льотчик» (1942) за формою — репортаж про події одного дня: про політ французького літака — розвідника до міста Арраса, яке опинилося у німецькому тилу. Політ над гігантською битвою в години загальної розгубленості й відчаю відкриває не тільки жах та безглуздя усього, що відбувається, а й неминучість перемоги над нелюдськими силами. Повість сповнена болісних роздумів про духовне виродження людей. Звідси сумний, елегійний тон авторських роздумів. Потрібно перемогти егоїстичну роз'єднаність людей, поєднати їх спільністю шляхетних цілей заради порятунку людства від фашизму — така позиція Сент-Екзюпері. А тому необхідно діяти, брати участь у боротьбі з нацизмом, і тоді оновляться втрачені духовні цінності. У «Військовому льотчику» є чудові слова: «Ремесло свідка завжди викликало у мене відразу. Якщо я не беру участі, то хто я? Щоб бути, мені потрібно брати участь».

Письменник залишив незавершеним величезний рукопис, який за обсягом складає чи не половину всього, що ним написано. Рукопис опубліковано у 1948 році під умовною назвою «Цитадель». За формою це розповідь молодого берберського вождя про життєві настанови свого батька, за суттю — роздуми, повчання, настанови пророка. Ця книга, за задумом автора, мала допомогти кожному звести у своєму серці цитадель людяності.

Про повагу до людини, про відповідальність кожної людини за всесвіт написав Антуан де Сент-Екзюпері мудру і сумну казку «Маленький принц» (1943). Це один з найпоетичніших його творів. Андре Моруа вважав, що «Маленький принц» — «дитяча книга для дорослих», а сам автор застерігав: «Я не хотів би, щоб мою книгу читали заради забави». Сент-Екзюпері сам намалював ілюстрації до «Маленького принца», і тепер цей твір завжди друкують з малюнками автора.

«Маленький принц» — філософська казка — притча. Її навряд чи можна тлумачити однозначно; кожний читач може взяти з оповіді філософа — поета особисто для нього значуще.

Поява маленького принца в пустелі, його зустріч з льотчиком, який зазнав аварії,— це символічне нагадування дорослому про його «внутрішню батьківщину» — дитинство, яке завжди з ним. А зникнення принца — трагедія дорослого, в душі якого гине дитина.

Казка сповнена здивуванням світлої істоти перед потворністю життя дорослих. Мешканці планеток, що їх відвідує герой казки, демонструють йому людські вади в їх оголеній, доведеній до абсурду гротесковій формі. Адже, відповідно до казкової традиції, фігури ці виступають як певні символи. Маленький принц багато чого не розуміє в дорослих людях, а головне — їхньої байдужості до життя та інших людей.

Сент-Екзюпері знову повстає проти втрати людьми людськості: «Мені сумно за моє покоління, яке повністю позбавлене людської суті». Чи не тому і сама поетична казка Сент-Екзюпері звучить як сповнений відчаю крик самотньої людини в пустелі життя?..

Казка Сент-Екзюпері повертає людей до одвічних цінностей. Людина не може жити самотньо. Маленький принц мандрує, щоб знайти друга. Обряд його посвя-чення в таїну людських стосунків починається на Землі. Перша істота, яку він зустрічає,— гадюка. Героїня багатьох легенд і казок, гадюка (змія) стереже джерела мудрості або безсмертя, уособлює чарівні сили. У Сент-Екзюпері вона символізує чудодійну силу, гіркоту набутих людиною знань, мудрість і жорстокість.

Інший важливий символічний образ — Лис. Він з'являється перед хлопчиком як один із «ста тисяч інших лисів». І відкриває йому великий секрет людських стосунків: приручений, він стає для маленького принца єдиним із багатьох. Епізод з Лисом — ключовий у казці, у словах Лиса — символ віри письменника: пізнати щось можна лише полюбивши.

«Узнати можна тільки ті речі, що приручиш,— мовив Лис. — Людям усе бракує часу щось пізнати. Вони купують готові речі в крамницях. Та ж немає таких крамниць, де б торгували друзями, і тим-то люди вже не мають друзів».

«Приручення» полягає в «створенні уз»; людина, приручена нами, має потребу в нас, так само, як ми маємо потребу в ній. Адже ми несемо відповідальність за тих, кого «приручили». Лис навчає маленького принца: «Ти для мене всього лиш маленький хлопчик, достоту такий, як сто тисяч інших хлопчиків. І ти мені не потрібний. І я тобі теж не потрібний... Та як ти мене приручиш, ми станемо потрібні один одному». Любов не тільки пов'язує нас з іншими істотами, а й допомагає нам краще розуміти навколишній світ, збагачує наше життя: «Лише серце бачить. Найголовнішого очима не побачиш».

Третя важлива символічна фігура в казці — Троянда, яку маленький принц вирощував на своїй планеті. Глибоке розуміння психології кохання, якого за допо-могою Лиса досягає маленький принц, посилює його бажання повернутися додому, бо він ще гостріше відчув свою відповідальність і за долю Троянди, і за долю своєї планети.

Творчості Сент-Екзюпері притаманні наскрізні символи, наприклад: вода (джерело, криниця) — «вікно життя», її міфологічне значення — «жива вода», тобто джерело життя, відродження, творчості, безсмертя. І коли в пустелі маленький принц знаходить криницю, він не тільки вгамовує спрагу. «Я підніс цебер до його вуст, Він пив, заплющивши очі. То була якнайкраща учта. Вода та була не проста... Вона була наче подарунок серцю».

Книги Сент-Екзюпері продовжують читати у всіх куточках Землі, бо вони розповідають про сенс життя, випромінюють людське тепло. Прощаючись із льотчиком, маленький принц говорить: «І коли ти втішишся (кінець кінцем завше втішаються), ти будеш радий, що знав мене колись. Ти завше будеш моїм другом».

Знайомство із творчістю Антуана де Сент-Екзюпері приносить велику радість духовного спілкування з Людиною, Другом, Філософом, Митцем.