ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЛУКИ - НОВИЙ ЗАВІТ - БІБЛІЯ - Хрестоматія з зарубіжної літератури
(Уривок)
А Він, звівши очі на учнів Своїх, говорив:
«Блаженні убогі,— Царство Боже бо ваше.
Блаженні голодні тепер, бо ви нагодовані будете.
Блаженні засмучені зараз, бо втішитесь ви.
Блаженні ви будете, коли люди зненавидять вас... за Людського Сина. Радійте того дня й веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах. Бо так само чинили пророкам батьки їхні.
Горе ж вам, багатіям, бо втіху свою ви вже маєте.
Горе вам, тепер ситим, бо зазнаєте голоду ви.
Горе вам, що тепер потішаєтеся, бо будете ви сумувати та плакати...»
«А вам, хто слухає, Я кажу: «Любіть своїх ворогів, добро робіть тим, хто ненавидить вас. Благословляйте тих, хто вас проклинає, і моліться за тих, хто кривду вам чинить. Хто вдарить тебе по щоці, підстав йому й другу, а хто хоче плаща твого взяти,— не забороняй і сорочки. ї кожному, хто в тебе просить,— подай, а від того, хто твоє забирає,— назад не жадай. І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви...»
«Також не судіть, щоб не суджено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осуджено; прощайте, то простять і вам. Давайте і дадуть вам... Бо якою ви мірою міряєте, такою відміряють вам ».
Розповів також приказку їм:
«Чи ж може водити сліпого сліпий? Хіба не обидва в яму впадуть? Учень не більший за вчителя; але, удосконалившись, кожен буде, як учитель його. Чого ж в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш?..»
«Нема доброго дерева, що родило б злий плід, ані дерева злого, що родило б плід добрий. Кожне ж дерево з плоду свого пізнається...
Добра людина із доброї скарбниці серця добре виносить, а лиха з лихої виносить лихе. Бо чим серце наповнене, те говорять уста його!..»
І, як зібралось багато народу, і з міста до Нього поприходили, то Він промовляти став притчею.
«Ось вийшов сіяч, щоб посіяти зерно своє. І, як сіяв, упало одне край дороги,— і було повитоптуване, а птахи небесні його повидзьобували. Друге ж упало на ґрунт кам'янистий,— і, зій-шовши, усохло, не мало бо вогкості. А інше упало між терен,— і вигнався терен, і його поглушив. Інше ж упало на добру землю,— і, зійшовши, уродило стократно». Це сказавши, закликав: «Хто має вуха, щоб слухати,— нехай слухає!»
Запитали ж Його учні, говорячи: «Що означає ця притча?»
«Ось що означає ця притча: Зерно — це Боже Слово. А котрі край дороги,— це ті, хто слухає, але потім приходить диявол і забирає слово з їхнього серця, щоб не ввірували й не спаслися вони. А що на кам'янистому ґрунті,— це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю, та кореня не мають вони, вірують до вчасно — і за час випробування відпадають. А що впало між терен,— це ті, хто слухає слово, але, ходячи, бувають придушені клопотами та багатством, та життєвими розкошами,— і плоду вони не дають. А те, що на добрій землі,— це оті, хто, як слово почує, береже його в щирому й доброму серці,— і плід приносять вони в терпеливості.»
І Він оповів: «У чоловіка було два сини. І молодший із них сказав батькові: «Дай мені, батьку, належну частину маєтку!» І той поділив поміж ними маєток. А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого краю, і розтратив маєток свій там, живучи марнотратно. А як він усе прожив, настав голод великий у тім краї,— і він став бідувати. І пішов він тоді і пристав до одного з мешканців тієї землі, а той вислав його на поля своїх пасти свиней. І бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому. Тоді він спам'ятався й сказав: «Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину! Устану, і піду я до батька свого, та й скажу йому: «Прогрішився я, отче, проти неба та супроти тебе... Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одного з своїх наймитів...» І, вставши, пішов він до батька свого. А коли він далеко ще був, його батько вгледів його,— і переповнився жалем, і побіг він, і кинувся на шию йому, і зачав цілувати його! І озвався до нього той син: «Прогрішився я, отче, проти неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм...» А батько рабам своїм каже: «Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягніть. І персня подайте на руку йому, а сандалі на ноги. Приведіть теля відгодоване та заколіть,— будемо їсти й радіти, бо це син мій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся!» І почали веселитись вони.
«А син старший його був на полі. І коли він ішов й наближався до дому, почув музики та танці. І покликав одного зо слуг, та й спитав: «Що це таке?» А той каже йому: «То вернувся твій брат, і твій батько звелів заколоти теля відгодоване,— бо ж здоровим його він прийняв». І розгнівався той,— і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько його й став просити його. А той відповів і до батька сказав: «Ото, скільки років служу я тобі, і ніколи наказу твого не порушив,— ти ж ніколи мені й козеняти не дав, щоб із приятелями своїми потішився я...» І сказав він йому: «Ти завжди зо мною, дитино, і все моє — то твоє! Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся!»