Фрідріх Шіллер
(1759—1805)
Йоганн Фрідріх Шіллер — німецький поет і драматург, народився в 1759 р. у Марбаху, невеличкому місті Вюртемберзького герцогства. Усі його предки були ремісниками. Батькові май-бутнього поета, який був військовим фельдшером, вдалося дослужитися до офіцерського чину. Сім'я готувала хлопця до духовного звання, але згідно з розпорядженням герцога Вюртемберзького 15-річний Шіллер був зарахований на медичне відділення Військової академії неподалік від Штутгарта. У цій школі, де учнів муштрували, аби зробити потім з них вірнопідданих герцога, пройшло вісім кращих юнацьких років Шіллера. Книжки, які читав він крадькома у вільні від офіцерської муштри години, розвинули в юнака вільнолюбні мрії. В останній рік перебування в академії Шіллер пише свою першу драму «Розбійники» — яскравий панегірик вільній, чесній, шляхетній людині.
Після постановки п'єси в Мангеймі (1782) Шіллер тікає з Штутгарта від військової служби і цілковито віддається літературі. Після нетривалого перебування в Мангеймі і Франкфурті Шіллер живе кілька місяців у одного із своїх академічних друзів в Тюрінгенському лісі біля Мангейма і тут пише свої драми «Луїза Міллер» (пізніша назва «Підступність і кохання», поставлена в 1783 р.) і «Дон-Карлос» (поставлена в 1787 p.). Перша драма — гучний протест проти розпусти і підлоти князівських дворів, друга — протест проти утисків людської волі і сумління, а також програма буржуазного лібералізму. В 1783 р., повернувшись до Мангейма, він завершує «Змову Фієско в Генуї» — республіканську драму. Матеріальний стан поета поліпшився лише після переїзду до Лейпціга, де в оточенні друзів протягом двох років він пише багато ліричних творів та остаточно закінчує драму «Дон Карлос». У 1787 р. Шіллер виїздить до Веймара. Він входить у літературні кола цього міста, а згодом стає близьким і до Ґете. Тут він ретельно студіює історію, пише розвідку про «Тридцятилітню війну в Німеччині» — згодом матеріали цього дослідження використовує в історичній трилогії «Валленштейн» (1798—1799). За підтримки Ґете він влаштовується професором історії Ієнського університету, де й пропрацював близько 20 років. Крім історичних студій, вивчає філософію й естетику, виявивши себе гарячим прихильником філософа Канта, пише, почасти під впливом Ґете, ліричні поеми і балади («Плавець», «Вікові журавлі», «Пісня про дзвін» тощо) і низку драматичних творів («Марія Стюарт», 1800; «Орлеанська діва», 1801; «Вільгельм Телль», 1804 та ін.). На цей час він уже змінив свої юнацькі погляди, ставши на шлях примирення з феодальним ладом і негативного ставлення до французької революції. Попередні життєві невдачі та напружена робота вкоротили йому віку, і на 46 році життя він помер.
Працюючи над останньою трагедією «Дмитрій». на сюжет з російської історії про царя — самозванця, Шіллер зіткнувся із згадками про українських козаків, які настільки зацікавили його, що він почав вивчати історичні праці про них, а в одній з нотаток до трагедії підкреслював, що «козацтво було військовою демократією». На жаль, трагедія «Дмитрій» лишилася незавершеною.
Поезії Шіллера перекладалися багатьма українськими поетами, драму «Розбійники» чудово переклав Борис Тен.