ОСТАННІЙ ДЮЙМ - ДЖЕЙМС ОЛДРІДЖ - Хрестоматія з зарубіжної літератури

ОСТАННІЙ ДЮЙМ - ДЖЕЙМС ОЛДРІДЖ - Хрестоматія з зарубіжної літератури

(Уривки)

Добре, коли після двадцяти років роботи льотчиком ти і в сорок ще відчуваєш задоволення від польоту; добре, коли ти ще можеш радіти з того, як артистично точно посадив машину: легенько натиснеш на важіль, піднімеш хмарку куряви й плавно відвоюєш останній дюйм над землею!

Але з польотами на ДС-3, коли, бувало, піднімеш у повітря стареньку машину за будь-якої погоди і летиш над полями навмання, вже докінчено. Робота в Канаді добре загартувала його. Не дивно, що він закінчив своє льотне життя над пустелею Червоного моря, літаючи на «фейрчальді» нафтоекспортної компанії «Текстєгипто». Посадочних майданчиків не було. Він садовив свою машину всюди, тобто на пісок, і на кущі, і на кам'янисте дно пересохлих струмків, і на довгі коси Червоного моря.

Але й це все було вже в минулому. Все це скінчилося. Йому стукнуло сорок три. Отак він і залишився з порожніми руками, коли не брати до уваги байдужу дружину та десятирічного сина — чужого їм обом, самотнього, неприкаяного хлопчика...

От і ця хвилина не була кращою за інші. Бен узяв з собою хлопчика на «остер», який страшенно кидало на висоті двох тисяч фунтів над узбережжям Червоного моря, і чекав, що сина ось-ось закачає.

Маленький «остер» нещадно кидало в розпеченому повітрі то в один, то в інший бік, але переляканий хлопчина все ж таки не губився і, відчайдушно смокчучи цукерку, розглядав прилади, компас.

— А літак не зламається од цих поштовхів?

Бен не вмів заспокоювати сина, він сказав правду:

— Якщо машину не доглядати, вона неодмінно зламається.

— А ця...— почав хлопчик, але його дуже нудило, і він не закінчив.

— Ця в порядку,— роздратовано сказав батько. — Цілком справний літак.

Хлопчик опустив голову і тихенько заплакав.

Бен пожалкував, що взяв з собою сина.

— Не плач! — наказав йому тепер Бен. — Підведи голову, чуєш, Деві!.. Підведи зараз же!

— А як ти знаєш, звідки віє вітер? — запитав хлопчик.

— По хвилях, по хмарці, чуттям! — крикнув йому Бен.— Найголовніше — це правильно розрахувати. Коли вирівнюєш літак, треба, щоб відстань до землі була шість дюймів. Не фут і не три, а рівно шість дюймів! Якщо вище — стукнешся під час посадки, і літак буде пошкоджено. Надто низько — наскочиш на горбик і перекинешся. Головне — останній дюйм.

Деві кивнув. Він уже знав. Він бачив, як в Ель — Бабі, де вони брали напрокат машину, одного разу перекинувся такий «остер». Учень, який літав на ньому, загинув.

... Двоє льотчиків повітряної лінії, які відкрили цю бухту, назвали її Акулячою. У ній завжди водилася сила — силенна великих акул. Бен і прилетів сюди, власне, заради акул, а тепер, коли потрапив у бухту, зовсім забув про хлопчика.

— А сюди хтось заходить коли-небудь? — запитав Деві.

— Ніхто! Ніхто не може сюди потрапити інакше, як легким літаком.

Хлопчик уважно спостерігав, як батько готує свій акваланг і кінокамеру для підводних зйомок, збираючись опуститися в напрочуд прозору воду, щоб знімати акул.

— Гляди ж, не підходь до води! — наказав батько. — Акули неодмінно спробують відкусити від тебе шматок, особливо коли спливуть на поверхню. Не смій навіть ступати у воду!

Деві кивнув.

Бену хотілося чим-небудь утішити хлопчика, але за багато років йому ні разу не вдавалося цього зробити, а тепер було пізно.

— Затягни на мені цей ремінь! — звелів він Деві.

На спині в нього був важкий акваланг, з яким він зможе пробути понад годину на глибині тринадцять футів. Глибше опускатися й не треба — акули глибше не ходять.

— І не кидай у воду каміння,— сказав батько. — А то всю рибу поблизу сполохаєш. Навіть акул. Дай мені маску! І за мене не турбуйся.

Взявши в рот трубку і опустивши вниз кінокамеру, щоб та своєю вагою тягла його на дно, Бен зник під водою.

Деві відчув свободу. На цілих сто миль довкола нікого ніде не було, і він міг посидіти в літаку та добре його роздивитись. Але від запаху бензину його знову занудило. Хлопець виліз, облив водою пісок, де лежала їжа, а потім сів і став дивитись, чи не з'являться акули. Під водою нічого не було видно, і в розпеченій тиші, залишаючись на самоті — про що він не жалкував, хоч і гостро відчував свою самотність,— хлопчик роздумував, що ж з ним буде, якщо батько так ніколи й не випливе з морської глибини...

Бен, притулившись спиною до корала, мучився з клапаном, що регулював подачу повітря. Він опустився неглибоко, але клапан працював нерівномірно, і йому доводилося з зусиллям втягувати повітря. А це дуже втомлювало і було не зовсім безпечно.

Акул було багато, але вони тримались на відстані. Вони ніколи не підпливали так близько, щоб на них можна було як слід націлити об'єктив. Доведеться після обіду приманювати їх до себе. Для цього він взяв у літак пів кінської ноги.

— Цього разу,— сказав він собі,— я вже назнімаю їх не менш як на три тисячі доларів.

Телевізійна компанія платила йому по тисячі доларів за кожні п'ятсот метрів фільму про акул і тисячу доларів окремо за зйомку молота — риби. Але в цих водах молот-риба не водиться. Були тут дві чи три нешкідливі акули — велетні й досить велика плямиста акула — кішка. Бен знав, що зараз він надто рухливий і може привабити до себе акул, але його цікавив великий орляк, який жив під навісом коралового рифу. За нього теж платили п'ятсот доларів.

— Ага, ти ще тут! — сказав Бен тихенько.

Риба була чотири фути завдовжки, а важила сам Бог знає скільки. Вона поглядала на Бена із своєї схованки, як і минулого разу. Ляснувши у неї перед мордою ластами, Бен примусив її податися назад і зробив добрий кадр, коли роздратована риба неквапно пішла головою вниз. Бен притулився спиною до рифу і раптом відчув, як його руку обпекло гострим виступом корала. Але він не спускав очей з «кішки>>, аж поки не виплив на поверхню.

— Мені ця погань зовсім не подобається! — сказав він. — Виймай сніданок з піску і приготуй їжу на брезенті...

— А хто-небудь знає, що ми тут? — спитав Деві спітнілого від сну батька, коли той знову збирався спуститися під воду.

— Ніхто не знає, що ми тут,— сказав Бен. — І не повинен знати. Це ти запам'ятай.

— А нас можуть знайти?

Бен подумав, що хлопчик боїться, чи не звинуватять їх у чомусь недозволеному.

— Ні, прикордонники нас не знайдуть. З літака вони навряд чи помітять нашу машину. А судоходом ніхто сюди не добереться... І звідти ніхто не прийде: там рифи... Ти не бійся, нічого з тобою не станеться!

— Зривається вітер,— сказав Деві, як завжди тихо і надто серйозно.

— Знаю. Я пробуду під водою лише півгодини. Потім піднімусь, заряджу нову плівку і опущуся ще хвилин на десять. Займись тут чим-небудь. Шкода, що ти не захопив з собою вудочки.

«Треба було йому про це нагадати»,— подумав Бен, занурюючись у воду разом з принадою з конини. Принаду він поклав на добре освітлену коралову гілку, а камеру встановив на виступі. Потім він міцно прив'язав м'ясо телефонним дротом до корала, щоб акулам важче було його відірвати.

Закінчивши цю справу, Бен відступив у невелику нішу, щоб захистити себе ззаду. Він знав, що акул не доведеться довго чекати.

Він мав рацію. Акули прийшли зразу ж, почувши запах крові. Вони кинулись прямо на шматок конини: вони летіли вперед, наче сірі ракети. Підійшовши до м'яса, акули трохи звертали вбік, на ходу одриваючи шматки.

Він зняв на плівку все: наближення акул до цілі, якусь дерев'яну манеру роззявляти пащу, наче в них боліли зуби, пожадливий укус — найгидливіше видовисько, яке йому доводилось бачити в житті! Як і кожний підводник, він їх ненавидів і дуже боявся, але не міг не захоплюватись ними.

Бен глянув на камеру і пересвідчився, що плівка кінчилась. Підвівши очі, він побачив, що вороже настроєна акула — кішка пливе просто на нього.

«Кішка» на ходу повернулася на бік, і Бен зрозумів, що вона зараз кинеться на нього. Тільки в цю мить він помітив, що руки в нього вимазані кров'ю від кінського м'яса. Бен прокляв свою необережність, але докоряти собі було безглуздо і пізно, і він почав відбиватися від акули кіноапаратом.

«Кішка» випередила його, і камера тільки злегка ковзнула по ній. Бокові різці з розмаху схопили праву його руку, наче бритва. Від страху і болю Бен почав розмахувати руками: кров його зразу ж скаламутила воду, але він уже нічого не бачив. Одбиваючись ногами, Бен посувався назад і раптом відчув, що його різонуло по ногах. Судорожно кидаючись, він заплутався в гіллястих заростях. І тієї миті, коли побачив, що на нього ринулась ще одна акула, він ударив її ногами і сам одкинувся назад.

Бен ударився спиною об надводний край рифу, якось сковзнув з води і, весь у крові, повалився на пісок, як сніп.

Бен заплющив очі, щоб зібратися з думками. Він знав, що вже не зможе вести літак: руки горіли, як у вогні, і були важкі, наче свинець, ноги не рухались, а в голові стояв туман... Бен глянув на руки і побачив, що ліва мало не зовсім одірвана. Бен знав, що справи його дуже погані. Але миттю зміркував, що треба щось робити: коли його не стане, хлопець залишиться сам, і про це страшно було навіть думати.

— Деві,— сказав він рішуче,— слухай-но... Візьми мою сорочку, розірви її і перев'яжи мені праву руку. Чуєш?

— Чую.

— Я тобі скажу, синку, а ти постарайся зрозуміти. Тобі, бідоласі, доведеться все робити самому — так сталося. Не сердься, коли я на тебе гримну, зрозумів?

— Зрозумів. — Деві перев'язував ліву руку і не слухав його.

— Дістань у мене з-за пояса ніж і переріж усі ремінці акваланга. Тільки не поріжся.

Бен ледь підвів голову і сам здивувався, як важко йому навіть поворухнутися. Спроба ворухнути шиєю знесилила його, і він знепритомнів. Повільно прийшов до пам'яті і відчув навіть полегкість.

— Я зняв з тебе акваланг,— почувся тремтячий голос хлопчика. — Але в тебе з ніг і досі тече кров.

— Не звертай уваги на ноги,— сказав він.

Бен знав, що не зможе сісти, а тим більше звестись на ноги, і тепер, коли хлопчик перев'язав йому руки, верхня половина тулуба в нього була скута. Найгірше — попереду, і йому треба було все обміркувати.

Єдиною надією врятувати хлопця був літак, і Деві повинен буде його вести. Не було іншого виходу. Але спочатку треба все добре продумати. Хлопця не можна лякати. Якщо сказати Деві, що йому доведеться вести літак, його охопить жах.

— Нічого, синку,— насилу вимовив Бен. — Тепер уже нічого.

— Ти помреш? — запитав Деві.

— Хіба я в такому страшному стані? — не подумавши, запитав Бен.

— Так,— відповів Деві крізь сльози.

— Знаєш, що ми з тобою зробимо? Візьми великий рушник і розстели біля мене, а я на нього перекочусь, і ми якось доберемось до літака. Згода?

Деві розстелив біля батька рушника. Бен смикнувся, щоб перевернутись. Йому здалося, що в нього розірвалися на шматки і руки, і груди, і ноги.

— Тепер тягни мене до літака,— ледь чутно промовив Бен. — Ти тягни, а я буду відштовхуватись п'ятами.

— Як же ти вестимеш літак? — запитав Деві.

«Хлопчик не повинен знати, що машину доведеться вести йому,— думав Бен. — Якщо сказати, це перелякає його на смерть ».

... Довго вибирались вони по схилу — Деві тяг, а Бен відштовхувався п'ятами, на мить втрачаючи свідомість і знову вертаючись до тями. Двічі він зривався вниз, але нарешті вони дісталися до машини.

— Як справи? — запитав Бен у хлопця; той задихався, знесилений від напруження. — Ти, бачу, зовсім змучився?

— Ні,— крикнув Деві сердито. — Я не втомився!

— Тепер,— сказав Бен,— треба навалити каміння біля дверцят літака. Якщо навалити високо, ти зможеш втягти мене до кабіни.

Деві зразу взявся до роботи: він почав складати уламки коралів біля лівих дверцят — з того боку, де сидить пілот.

— Не там складай,— обережно промовив Бен. — Якщо я полізу з цього боку, мені заважатиме рульове управління.

— Ми не можемо летіти,— сказав хлопчик. — Ти не зумієш вести літак. Краще й не пробувати...

— Рушаймо,— знову сказав Бен хлопчикові, і той з новою силою взявся тягнути його, а Бен відштовхуватися, доки не опинився на саморобних східцях з коралової брили біля дверцят. Тепер лишалося найважче, але відпочивати не було часу.

— Обв'яжи мені груди рушником, лізь у літак і тягни, а я буду відштовхуватись ногами.

Ех, коли б він міг рухати ногами! Видно, щось сталося у нього з хребтом. Головне — вижити до Каїра і показати хлопцеві, як посадити літак. Цього буде досить, це була його найдальша мета.

І ця надія допомогла йому забратися в літак, він вповз у кабіну майже непритомний. Потім спробував сказати хлопцеві, що треба зробити, але не міг вимовити й слова. Хлопця охопив страх.

— Защебни міцно ремені,— сказав Бен. — Допомагатимеш мені. Запам'ятовуй усе, що я скажу. Зачини свої дверцята... Доведеться тобі взятися за діло самому, Деві. Нічого не вдієш. Слухай. Потягни важіль газу на дюйм, не більше. Одразу. Зараз же. Постав усю ступню на педаль. Добре! Молодець! Тепер поверни чорний вимикач з мого боку. Чудово! Тепер натисни оту кнопку, а коли мотор заведеться, потягни важіль ще трохи. Починай! Запускай мотор!

«Зробив! їй-Богу, зробив!» — подумав Бен, коли мотор почав працювати. Бен зрозумів, що хлопчик дає газ і намагається розвернути літак... А потім його всього поглинув якийсь шум.

— Слухай далі! Це зовсім просто. Держи машину прямо проти вітру, не бери на себе ручки, доки я не скажу. Ну! Не бійся вітру!

Вони щойно одірвались від землі. Вони ледве-ледве перевалили через дюни, і Бен зрозумів, що хлопцеві потрібно було багато мужності, щоб не смикнути від страху ручку. Бену стало дуже погано.

— Піднімись на три тисячі футів, там буде спокійніше! — крикнув він.

— Куди летіти? — запитав Деві.

Бен знову поринув у темряву, сповнену болю.

Його повернуло до пам'яті чмихання мотора. Він чув, як важко дихає і ось-ось заглухне мотор.

— Щось сталось! — кричав Деві. — Слухай! Прокинься! Куди летіти? Чому ти мені не кажеш, куди летіти?

При такому неспокійному вітрі не могло бути прямого курсу. Залишалося триматися берега до самого Суеца.

— Іди вздовж берега. Тримайся від нього праворуч. Тільки, борони Боже, нічого більше не роби. Нехай машина сама робить своє діло. Все буде гаразд, Деві!.. Втрачаючи самого себе, Бен ще встиг подумати, що вітер дужчає і насувається імла, а робити посадку доведеться не йому...

Залишившись сам на висоті трьох тисяч футів, Деві подумав, що вже ніколи більше не зможе плакати. У нього на все життя висохли сльози.

Деві просто не міг дивитись на батька: той спав, напівголий, весь залитий кров'ю. Хлопець не хотів, щоб батько помер, але нічого не вдієш: це буває. Люди завжди помирають.

Йому не подобалось, що літак летить так високо. Від цього завмирало серце, та й літак рухався надто повільно. Він не знав, що робити. Може, батько вже номер? Він оглянувся і помітив: той дихає уривчасто й рідко. Сльози, що, як думав Деві, назавжди висохли, знов наповнили його темні очі...

Бен повільно приходив до тями. Глянувши вгору, він побачив куряву, а над нею тьмяне небо.

— Деві! Що сталося? Що ти робиш? — закричав він сердито.

— Ми майже прилетіли,— відповів Деві. — Але вітер піднявся зараз високо, і вже смеркає.

Бен заплющив очі. Літак гойдало, і через це біль ставав ще гострішим.

— Що ти бачиш? — вигукнув він.

— Аеродром й будинки Каїра.

— Не спускай очей з аеродрому!

— Літак не хоче йти донизу! — сказав Деві.

— Вимкни мотор. Стеж за аеродромом, роби над ним коло!

Настала вирішальна хвилина. Підняти літак у повітря і вести його не так важко, а посадити на землю — оце завдання.

— Там великі літаки! — кричав Деві. — Один, здається, стартує!

— Бережись, зверни вбік! — гукнув Бен.

Бен тремтів і обливався потом, він почував, що від усього тіла залишилася живою тільки голова. Рук і ніг не було.

— Лівіше! — наказував він. — Давай ручку вперед!

До великого ДК-4 лишилося щонайбільше двісті футів, він просто заступав їм дорогу, але йшов з такою швидкістю, що вони могли розминутися. Бен відчув, що охоплений жахом Деві почав тягнути на себе ручку.

— Не можна! — крикнув Бен. — Гни її донизу!

Бен знав, що наближається останній дюйм, і все в руках хлопчика...

Залишилася хвилина до посадки.

— Шість дюймів! — кричав Бен. — Стій! Ще рано!

На останньому дюймі Бен усе-таки втратив самовладання. Його огорнув страх, ним оволоділа смерть, і він не міг більше ні говорити, ні кричати. Він намагався крикнути: «Пора! Пора! Пора!», але страх був надто великий. В останню смертну мить Бен відчув, як ніс літака трохи піднявся, почувся гуркіт ще не заглушеного двигуна, а потім настало нестримне чекання. Та ось хвіст і колеса літака торкнулися землі — це був останній дюйм. Вітер закрутив літак, машина забуксувала, описала на землі петлю і завмерла.

О, яка тиша і який спокій! Бен чув їх, відчував всією своєю істотою. Він раптом зрозумів, що виживе. Він так боявся помирати і ще зовсім не хотів здаватись!

У житті не раз настають вирішальні хвилини і залишаються вирішальні дюйми, а в пошматованому тілі льотчика знайшлися вирішальні сили — кістки і кровоносні судини, про які люди й не підозрювали. Коли здається, що все вже кінчено, вони беруть своє...

Усе пережите зробило з Бена нерухомий і дуже крихкий уламок — одужання не могло йти швидко. Але справа все-таки йшла на краще. Все йшло на краще, крім його лівої руки, яка опинилася в печі, де спалювали сміття. Та й це було б нічого, коли б услід за рукою не полетів туди ж і його фах пілота.

А крім усього, був ще хлопчик.

— Він живий і здоровий,— повідомив лікар. — Обійшлося навіть без шоку. Він куди рухливіший за вас!

Коли привели Деві, Бен побачив, що це була та сама дитина, з тим самим обличчям, яке він зовсім недавно вперше розглядів. Але справа була не в тому, що розглядів Бен, важливо було дізнатися, чи зумів хлопець що-небудь побачити в своєму батькові?

— Ну як, Деві? — несміливо спитав він сина. — Здорово було, га?

Деві кивнув. Бен знав, хлопчина зовсім не думає, що було здорово, але настане час, і він зрозуміє, як було здорово.

Бен усміхнувся. їм обом потрібен час. Йому, Бену, тепер потрібне буде ціле життя, яке подарував йому хлопець. Але, дивлячись у ці світлі очі, Бен вирішив, що заради нього віддасть усе. На це варто витратити час. Він уже добереться до самого серця хлопчини! Рано чи пізно. Останній дюйм, який розділяє всіх і все, нелегко подолати, якщо не бути майстром своєї справи. Але бути майстром своєї справи — обов'язок льотчика, а Бен був же колись зовсім непоганим льотчиком.

З англійської переклав В. Гнатович.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.