Постмодернізм в західноєвропейській та російській літературі. Огляд

З російської літератури. Поезія Й.Бродського (1940-1996)

Біографічна довідка. Періодизація головних етапів творчої еволюції Й. Бродського, основні віршові збірки поета, провідні мотиви лірики. Постмодерністські ознаки лірики Й.Бродського.

Коли з США прийшла звістка про смерть Йосипа Бродського, російський поет-постмодерніст Д. О. Прігов зауважив: «Бродський був великим поетом в епоху, коли великі поети не передбачені». І це було справді так. Адже залишатися великим поетом в епоху постмодернізму, коли, за словами іншого російського апологета постмодерніста — критика В. Куріцина, «для великої поезії ... мало залишилось понять і слів», коли вичерпалися самі уявлення про цю велику поезію, - доля настільки ж щаслива, наскільки й тяжка.

Йосип Олександрович Бродський народився в сім’ї ленінградських журналістів. До 15 років він навчався у школі, а потім працював, змінивши ряд професій. Він працював у геологічних експедиціях в Якутії і Казахстані, на Білому морі і Тянь-Шані, був фрезерувальником, геофізиком, санітаром, кочегаром, водночас займаючись літературою. «Я змінював роботу, - говорив він, - тому що якомога більше хотів знати про життя і людей». У 1963 році Бродський звільнився з останнього місця роботи і почав жити виключно літературною працею: поезією та перекладами. Того ж року в газеті «Вечірній Ленінград» вийшов фейлетон «Навкололітературний трутень», в якому Бродського звинувачували в дармоїдстві. А у липні 1964 року відбувся трагіфарсовий суд над поетом, який оголосив Бродського дармоїдом. Поета висилають на 5 років у глухе село Норинське в Архангельській області. Проте за звільнення поета клопотали Ахматова, Твардовський, К.Чуковський, Шостакович, Вігдорова, Сартр та інші діячі літератури і мистецтва. Завдяки цьому заступництву Бродського було звільнено вже через півтора року. Він повертається у місто на Неві.

Бродський зростає як поет, але його твори майже не публікують (окрім чотирьох віршів і деяких перекладів). Проте його вірші стають добре відомими завдяки «самвидаву», їх заучували, виконували під гітару. На Заході ж виходять дві його збірки: «Вірші й поеми» (1965) і «Зупинка в пустелі» (1970). 1972 року поета примусили залишити батьківщину.

Бродський оселився в США, викладав російську літературу в американських університетах і коледжах, писав як російською, так і англійською. У період еміграції видаються його поетичні збірки: «В Англії» (1977), «Кінець прекрасної епохи» (1977), «Частини мови» (1977), «Римські елегії» (1982), «Нові станси до Августи» (1983), «Уранія» (1987).

У жовтні 1987 року Шведська академія оголосила Йосипа Бродського лауреатом Нобелівської премії з літератури. Він став п’ятим російським Нобелівським лауреатом (слідом за Буніним, Шолоховим, Пастернаком і Солженіциним). 28 січня 1996 року земний шлях поета обірвався. «Он умер в январе, в начале года / Под фонарем стоял мороз у входа», - так починалася поезія Бродського «На смерть Т.С.Еліота». Бродський помер внаслідок чергового інфаркту в Нью-Йорку, але був похований, за його ж бажанням, у Венеції — місті, яке він найбільше любив і якому присвятив чимало чудових віршів.

Творчість Йосипа Бродського інколи поділяють на два періоди. Вірші раннього етапу, який завершується в середині 60-х років, простіші за формою, мелодійні, світлі і просвітлюючі. Яскравими прикладами раннього Бродського є такі поезії, як «Пілігріми», «Різдвяний романс», «Станси», «Пісня». У пізнього Бродського переважають мотиви самотності, пустоти, кінця, абсурдності, посилюється філософське і релігійне звучання, ускладнюється синтаксис. Підтвердженням цього є його поезії «Стрітення», «На смерть другові», «Келомяккі», «Розвиваючи Платона», цикли «Частини мови» і «Кентаври».

Сам Бродський у 1979 році на питання про власну творчу еволюцію відповів так: «Гадаю, що еволюцію поета можливо простежити лише в одній площині — в просодії, тобто якими розмірами він користується. Розміри… це по суті судини чи, принаймні, відображення певного психічного стану. Обертаючись назад, я можу… стверджувати, що в перші 10-15 років своєї… кар’єри я користувався… більш точними метрами, тобто п’ятистопним ямбом, що свідчило про певні ілюзії або про намір підпорядкувати себе певному контролю. На сьогоднішній день в тому, що я пишу, набагато більший відсоток дольника, інтонаційного вірша, коли мова набуває, як мені видається, певної нейтральності» У всіх поетичних творах Бродський віртуозно володіє мовними засобами, в його віршах стикається архаїка і арго, політична і технічна лексика, «високий штиль» і вуличні просторіччя. Для його поезії характерні парадокси, контрасти, поєднання традиційного і експериментального. За словами Бродського, він скористався порадою свого друга — поета Євгенія Рейна: звести до мінімуму використання прикметників, роблячи акцент на іменники. У своїх віршах Бродський орієнтувався як на російську, так і на англомовну традицію. Показово, що у своїй Нобелівській лекції поет назвав своїми вчителями Мандельштама, Цвєтаєву і Ахматову, а також Роберта Фроста і Вістана Одена.

Письменник і літературознавець Віктор Єрофєєв влучно відзначає оригінальність творчої манери Бродського на тлі поезії його часу. Якщо поезія сучасників і ровесників Бродського розвивалася в двох напрямках: у бік авангардистської естетики і в бік архаїзації мови, то Бродський «спробував усвідомлено поєднати , здавалося б, непоєднувані речі: він схрестив авангард (з його новими ритмами, римами, строфікою, неологізмами, варваризмами, вульгаризмами тощо) з класицистичним підходом (величні періоди в дусі ХУІІІ ст., вагомість, неквапливість і формальна бездоганність), схрестив світ абсурду, який часто ствердужється в житті, зі світом порядку, який виникає на якихось недоступних розуму рівнях». Подібні «схрещування», на думку В. Єрофєєва, дали змогу Бродському «подолати залежність від культурної традиції, вибороти право розмовляти з нею на рівних, вирватися з рабства книжності, усвідомлюючи при цьому, що культура стала частиною життя й, отже, вимагає відповідного відображення. Бродський подолав книжність, використовуючи прийом «одомашнення» культури».

У творчості Бродського є провідні, наскрізні мотиви, настрої, прийоми. Так, починаючи з вірша «Пілігріми» (1959), він зображує рух у просторі серед хаосу предметів. У цьому ж творі він застосував прийом переліку предметів, що проходять перед поглядом спостерігача:

Мимо ристалищ, капищ,

мимо храмов и баров,

мимо шикарных кладбищ,

мимо больных базаров,

мира и горя мимо,

мимо Мекки и Рима,

синим солнцем палимы

идут по земле пилигримы.

Цей постмодерністський прийом зустрічається у «Великій елегії Джону Донну», «Столітній війні», у поезіях «Прийшла зима…» й «Ісаак і Авраам». Нерідко Бродський своїми «гіперпереліками» створює справжній постмодерністський колаж, відтворює мозаїчність світу:

Уснуло все. Спят крепко стопы книг.

Спят реки слов,покрыты льдом забвенья.

Спят речи все, со всею правдой в них.

Их цепи спят. Чуть-чуть звенят их звенья.

Все крепко спят: святые, дьявол, Бог.

Их слуги злые, их друзья, их дети.

Одним з головних у поезії Бродського є мотив злиття індивідуальної долі і природного простору світу. Він чи не вперше зазвучав в його вірші «Сад»:

Нет, уезжать! Пускай куда-нибудь

Меня влекут громадные вагоны.

Мой дальний путь и твой высокий путь —

Теперь они тождественно огромны.

Прощай, мой сад!..

У віршах Бродського відчутна настанова на одночасне відтворення буття космосу, історії, людського духу, світу речей.

В поезії Йосипа Бродського вельми відчутними є мотиви екзистенціального відчаю, втрати, розлучення, абсурдності життя і особливо — пануючої смерті:

Смерть — это все машины,

Это тюрьма и сад.

Смерть — это все мужчины,

Галстуки их висят.

Смерть — это стекла в бане,

В церкви, в домах — подряд!

Смерть — это все, что с нами, -

Ибо они — не узрят.

Поезія Бродського інтертекстуальна. Нерідко поетичні рядки Бродського зорієнтовані на «чуже слово», в його віршах ми знайдемо чимало прихованих алюзій і ремінісценцій, а часом і неприхованих цитат із Данте і Донна, Шекспіра і Блейка, Гете і Шіллера, Кантеміра і Державіна, Пушкіна і Лермонтова, Ходасевича і Одена. Наприклад, явним варіантом відомих лермонтовських рядків «Ночь тиха. Пустыня внемлет Богу.//И звезда с звездою говорит» є фрагмент поеми «Горбунов і Горчаков»:

«Восходит над равниною звезда

И ищет собеседника поярче».

«И самая равнина, сколько взор

охватывает, с медленностью почты

поддерживает ночью разговор».

А поезія Бродського «На смерть Жукова» являє собою парафразу державінського вірша «Снигирь», написаного на смерть іншого великого російського полководця — Суворова. В «Нових стансах до Августи» очевидною є тематична паралель зі стансами до Августи Байрона; «Пісня невинності, вона ж - досвіду» перегукується з двома знаменитими поетичними збірками Блейка «Пісні невідання» і «Пісні досвіду», а поезія Бродського на смерть Т. С. Еліота побудована в стилі «Пам’яті Їтса» Одена. Список подібних взаємодій з чужим текстом можна продовжувати. Головне, що поет, зауважує американський професор-русист Михайло Крепс, «користуючись чужими фарбами, тим не менше, завжди залишається самим собою, тобто у поезії «за мотивами» герой той самий, що і в поезії своєї палітри. Природньо й те, що Бродський обирає твори таких поетів, що близькі йому чи то за духом, чи то за даним настроєм, чи то за складом поетичного таланту».

Специфічною рисою поетики Бродського є також самоцитування. Так, у творчості 90-х років зустрічається чимало цитат із власної поезії раннього періоду, насамперед 70-х років. Повторюються, наприклад, рими («вера» — «стратосфера») та образи («вибух ріп’яка», «папороть пагод», «мармур для бідних», «нью-йоркі і кремлі з пляшок»). Дослідивши подібні самоцитати Бродського, О. Расторгуєв порівнює їх з самоцитатами Мандельштама: «У Мандельштама повтори, варіанти одного й того самого приводять то до схожих, то до несхожих результатів точно так, як в різних варіантах міфу герой діє по-різному, аж до того, що різним буде його кінець чи посмертна доля». У Бродського ж «повторні ходи мови створюють інше враження: герой його стилю раптом в якийсь момент здійснює такий же вчинок, який здійснював давно чи недавно, але за інших обставин; і пейзаж був іншим, і час дня, проте є якесь місце, куди варто лише подивитись — і раптом стає зрозумілим, що усе це вже було... Збіг з самим собою... звужує коло буття, повертає будь-яке образне враження назад, до себе самого...» В цьому — різниця індивідуальних творчих манер модерніста Мандельштама і постмодерніста Бродського, як і різниця «великих стилів», що вони відповідно репрезентують модернізм й постмодернізм.

Здоровий глузд у ліриці Бродського часто переплітається з іронією та самоіронією. Це дозволяє, з одного боку, знімати інтелектуальну й емоційну напругу, а з другого — вести діалог з культурою на різних рівнях. Зустрічається в поезії Бродського і постмодерністський пастіш. Яскравий приклад — шостий сонет із циклу «Двадцять сонетів до Марії Стюарт», в якому для вираження свого жорсткого і безжалісного погляду на людину, світ, кохання різко трансформується текст пушкінського шедевру «Я вас кохав...»:

Я вас любил. Любовь еще (возможно,

Что просто боль) сверлит мои мозги.

Все разлетелось к черту на куски.

Я застрелиться пробовал, но сложно

С оружием. И далее — виски:

в который вдарить? Портила не дрожь, но

задумчивость. Черт! Всё не по-людски!

Я вас любил так сильно, безнадежно,

как дай вам Бог другими — но не даст!

Он, будучи на многое горазд,

не сотворит — по Пармениду — дважды

сей жар в крови, ширококостный хруст,

чтоб пломбы в пасти плавились от жажды

коснуться — «бюст» зачеркиваю — уст.

Як коментує це перелицювання пушкінської поезії відомий російський дослідник А.Жолковський, «Нещасливе кохання огрублюється до фізичного болю і перебільшується до спроби самогубства, відмова від якого іронічно мотивується суто технічними складнощами (зброя, вибір скроні) і міркуваннями престижу («усе не по-людськи»). За пушкінським «іншим» проглядає нескінченна множина коханців, а натяк на неповторність кохання поета розгорнутий в жартівливий філософський трактат з посиланнями на першоджерело. Бог з напівстертого компоненту ідіоми («дай вам Бог») повернутий на свій пост творця усього сущого, але з зазначенням, що творити дозволяється лише (не) за Парменідом. Сором’язлива ніжність обертається фізіологією і пломбами, що розплавлюються від «спеки», роздутої з пушкінського «угасла не совсем». А романтична сублімація почуття доводиться до максимуму (зазіхання на груди коханої переадресується вустам) і далі до абсурду (об’єктом пристрасті виявляється не жінка, а скульптура, а суб’єктом — навіть не мужчина з розплавленими пломбами в роті, а виключно літературне — таке, що пише і закреслює — «я»). /…/ Пушкінський словник осучаснюється і вульгаризується. Замість «быть может» Бродський ставить «возможно», замість «души» — «мозги», замість «безнадЕжно» — «безнадЁжно», замість «так искренно» — простакувате «так сильно». З’являються розмовні «черт», «всё разлетелось на куски» «не по-людски», канцелярське «и далее» и відверто простомовне «вдарить». «Черт» і «всё» навіть повторюються, чим підкреслено спрощено імітуються вишукані пушкінські паралелізми».».

Від постмодерністськоі свідомості у Бродського присутні також іронія і самоіронія, поєднання високого й низького, трагічного і фарсового, насиченість поетичних текстів образами попередніх історико-літературних епох і культурними реаліями. Усі ці та інші ознаки постмодерністської лірики є, наприклад, у його творі «Речь о пролитом молоке»:

Я сижу на стуле в большой квартире.

Ниагара клокочет в пустом сортире.

Я себя ощущаю мишенью в тире,

Вздрагиваю при малейшем стуке.

Я закрыл парадное на засов, но

Ночь в меня целит рогами Овна,

словно Амур из лука, словно

Сталин в ХYІІ съезд из «тулки».

Однак поезія Бродського — зовсім не сума неотрадиціоналістських і постмодерністських художніх прийомів. Це справді висока поезія, сповнена і філософської напруженості, і тонкого ліризму, і високої громадянської позиції, в ній присутні і моральні питання, і роздуми про місце поета у сучасному світі, і ствердження високої місії поетичного слова:

Тихотворение мое, мое немое,

однако, тяглое — на страх поводьям,

куда пожалуемся на ярмо и

кому поведаем, ка жизнь проводим?

Как поздно заполночь ища глазунью

луны за шторами зажженной спичкою,

вручную стряхиваешь пыль безумия

с осколков желтого оскала в писчую.

Как эту борзопись, что гуще патоки,

там ни размазывай, но с кем в колене и

в локте хотя бы преломить, опять-таки,

ломоть отрезанный, тихотворение?

Рекомендована література:

Волков С. Диалоги с Иосифом Бродским. - М,1998;

Гордин Я. Дело Бродского //Нева. - 1989. - № 2;

Забытые имена: И. А. Бродский, А. Галич. //Русский язык и литература в средних учебных заведениях Украины. -1990. - № 9;

Єрофєєв В. «Поета далеко заводить мова» (Йосиф Бродський: Свобода і самотність) //Зарубіжна література. - 2000. - № 21;

Курицын В. Бродский //Октябрь. - 1997. - № 6;

Лосев Л. и Вайль П. Иосиф Бродский: труды и дни. - М., 1998;

Полухина В. Бродский глазами современников. - СПб., 1997;

Служевская И. Бродский: От христианского текста - к метафизике изгнания // Звезда. - 2001-№ 5

Якимчук Н. «Я работал - я писал стихи» (Дело И.Бродского) //Юность. - 1989. - № 2.

Посилання на схожі матеріали:

• Пауль Целан. Віхи життя й творчості Пауля Целана. Поезія «Фуга смерті» — Шкільний твір
• Рецензія - Сучасна зарубіжна поезія — Рецензія
• «Нові селянські» поети — Стаття