Розкрийте філософські, суспільні та естетичні передумови формування реалізму ХІХ ст. Визначте характерні риси реалізму як літературно-художнього напряму

Розкрийте філософські, суспільні та естетичні передумови формування реалізму ХІХ ст. Визначте характерні риси реалізму як літературно-художнього напряму

Реалізм (лат. realis - - речовий, дійсний) — напрям у літературі і мистецтві, який полягає у правдивому, об'єктивному і всебічному відображенні. В епоху середньовіччя реалізмом називали один із напрямів середньовічної філософії, який приписував абстрактним поняттям реальне існування. У XVIII ст. під реалізмом розуміли тип мислення і поведінки (практичний), який відрізняється від типу мрійника, "ідеаліста". Реалістами називали людей, які ставили перед собою таку мету, яку можна було досягти.

У 20-х роках XIX ст. французькі критики називали реалізмом "нову школу" в літературі, яка відрізнялася від "літератури ідей" (класицизму) і літератури образів (романтизму). Французькі письменники (Ж. Шанфлері, Л. Дюранті) видали збірник статей під назвою "Реалізм" (1857 р.) і кілька номерів журналу з цією ж назвою. У журналі був опублікований маніфест реалістичної школи художника Г. Курбе, в якому звучали заклики змальовувати повсякденне життя народу, піднімати соціальні проблеми. Курбе створив дві знамениті картини "Дробильники каміння" і "Похорон в Орнані", які стали маніфестом реалізму в живописі. Дюранті писав, що завдання реалізму створити літературу для народу. Журнал полемізував з романтиками, вимагав відмовитися від ідеалізації життя і героїв.

Першими звернулися до теорії реалізму Д. Дідро і Лессінг. Проблеми реалізму упродовж XIX ст. хвилювали О. Бальзака, Г. Флобера, І. Тургенева, Л. Толстого. У працях І. Франка, Е. Золя термін "реалізм" вживався як синонім до терміна "натуралізм". Звідси і назва "натуральна школа".

Естетика реалізму міметична в своїй основі, тобто пов'язана з розумінням мистецтва як форми наслідування дійсності. У нашому літературознавстві немає єдиної думки щодо генезису, історичних параметрів, етапів розвитку художньої природи та функціональності реалізму. Дехто вважає, що мистецтво реалізму сягає своїм корінням у народну поезію з її стихійним прагненням до правдивості. Е. Ауербах говорить про античний (міфологічний) реалізм ("Мімезис. Зображення дійсності в західноєвропейській літературі"). Реалістичний тип мислення властивий мистецтву з найдавніших часів, але термін "реалізм" недоцільно використовувати по відношенню до мистецтва античності і середньовіччя, коли в силу об'єктивних умов не могли утвердитися реалістичні художні системи, а спостерігалися, як відзначає Д. Наливайко, "лише вияви реалістичної творчості на емпіричному рівні, переважно в низьких, комічних жанрах".

Багато дослідників вважають, шо реалізм як естетико-художня система почав формуватися в епоху Відродження. Ренесансний реалізм XIV—XV ст. називають гуманістичним, він характерний для творчості Сервантеса, Рабле, Шекспіра, Чосера. На думку Д. Наливайка, ренесансний реалізм не напрям, а тенденція художнього мислення.

Значна частина дослідників початок реалізму пов'язує з Просвітництвом, зокрема з творчістю Д. Дефо, Вольтера, Д. Дідро, Дж. Свіфта, Г.Е. Лессінга. Ці письменники глибоко розкрили причинні зв'язки між людиною і середовищем. М. Конрад, Д. Благой, В. Жирмунський вважають, що історія реалізму починається не з епохи Відродження і не з епохи Просвітництва, а з літератури XIX ст. В. Жирмунський відзначає, що про реалізм Шекспіра, Сервантеса, Рабле можна говорити "у широкому значенні слова", в значенні правдивості, а не в значенні Бальзака чи Толстого. Основна ознака реалізму, на думку В. Жирмунського, у соціальності. Початок класичного реалізму він бачить в англійській літературі XVIII ст., зокрема в творчості Дефо, Філдінга, Смолетта. В історії реалізму вчений не знаходить місця для Шекспіра.

Більшість сучасних дослідників виникнення реалізму пов'язує з 30-ми роками XIX століття, а ренесансний і просвітницький вважає передісторією класичного реалізму. В радянський період реалізм XIX століття називали "критичним".

Термін "критичний реалізм", що увійшов у літературу з "легкої" руки М. Горького, не відображає усієї складності напряму, бо не у всіх творах є лише критичний елемент. До речі, критичний пафос властивий творам різних епох.

Суть реалізму добре розкрив один із найвидатніших його представників І. Нечуй-Левицький: "Реалізм чи натуралізм в літературі потребує, щоб література була одкидом правдивої, реальної жизні, похожим на одкид берега в воді, з городом чи селом, з лісами, горами і всіма предметами, котрі знаходяться на землі. Реальна література повинна бути дзеркалом, в котрому б одсвічувалась правдива жизнь, хоч і тонка, похожа на мрію, як сам одсвіт".

Реалістичний напрям був формою заперечення романтизму, реакцією на байронізм 30-х років. За словами Б. Реїзова, реалізм став протестом проти "титанічних героїв", "шаленої" літератури, проти історичних тем у романі і драмі..., проти символічної драми й сентиментально-філософської лірики"'.

Романтики змальовували виняткових героїв у виняткових обставинах, реалісти орієнтувалися на зображення звичайної "маленької людини" не в екзотичних, а в звичайних обставинах. Мова романтизму — поетична, реалісти використовують звичайну розмовну мову з діалектами і жаргоном. Однак реалісти не відмовляються від романтичного пафосу і тих прийомів зображення, які використовували романтики. Елементи романтизму є у творах Бальзака, Діккснса, Флобера, Достоєв-ського, Шевченка, Франка. Досвід романтизму зіграв позитивну роль для реалізму. Романтики були союзниками реалістів у боротьбі проти класицизму. До речі, реалізм взяв дещо і від класицизму, зокрема, раціоналізм, композиційну стрункість твору, логічність викладу матеріалу, окремі прийоми зображення персонажів (увага до інтелектуального життя людини, вірність обов'язку, суперечність між обов'язком і особистими інтересами). І романтики, і реалісти звернулися до конфлікту людини і суспільства.

Між романтизмом і реалізмом першої половини XIX ст. нелегко провести межу. Бальзак у повістях і романах використовує засоби романтичної фантастики та іронію ("Шагреньова шкура"). Романтичні мотиви є в романі Стендаля "Червоне і Чорне". "Кожний великий реаліст, — зазначає Г. Померанц, — по-своєму романтик. Письменники, яких ми відносимо до класичного реалізму, не відкидають, а продовжують романтичні традиції". Романтизм, за словами літературознавця, тяжіє "скоріш до старця, ніж до дорослого. Романтизмові 8 і водночас 80 років, реалізмові — 40, романтизм — казка, яку дідусь оповідає онуці, а реалізм — серйозна історія для серйозних людей. Але дорослим серйозним людям не можна прямо сказати правду про Маленького Принца або планету Смішної Людини (з фантастичного оповідання реаліста Достоєвського): вони засміють, принизять ідею. А ось чарівник-поет прикидається, що він... серйозна ділова людина. Ця гра чарівника в професора соціології і називається реалізмом".

Реалізм заперечував творчі принципи натуралізму з його фактографізмом, безпристрастністю, увагою до біологічних факторів. Він не фіксує факти, а проникає в їх суть, аналізує. Письменники-реалісти — це дослідники-аналітики. Романтики не займалися конкретним аналізом життя, вони засуджували суспільні вади минулого і сучасного. Реалісти досліджують джерело зла, вважають, що визначальний вплив на людину мають суспільно-економічні умови.

Важливу роль у розвитку реалізму відіграли досягнення природничої, економічної і філософської думки, зокрема, діалектика Гегеля, матеріалізм Фейєрбаха, ідея історизму у працях французьких істориків (Тьєрі, Міньє, Гізо).

Ідеологічною основою реалізму став раціоналізм, раціоцентрична теорія Просвітництва. Провідним принципом реалізму є вірність реальній дійсності, конкретно-історичний підхід до неї, погляд на історію як на постійний поступ, прагнення відтворювати життя, змальовувати його таким, яким воно є у внутрішньому світі людини без ідеалізації і сатиричної карикатурності.

Реалізм відмовився від поділу предметів і явищ на естетичні і неестетичні. Він відтворює дійсність в усій повноті і достовірності.

Створюючи життєподібні образи і ситуації, реалісти не відмовляються від міфу, казки, алегорії, символу. Своїм завданням реалісти вважали творити для народу, служити йому.

Новаторство реалізму —у структурі характеру, його розвитку, у зв'язку з типовими обставинами. Характери реалістичних творів — багатогранні, умотивовані, розвиваються у логічній послідовності. Герої діють у конкретних суспільно-історичних умовах, які мотивують їх вчинки. Реалізм визнає не лише детермінованість поведінки людини, але й здатність піднятися над обставинами, протистояти їм. Реалісти відображають дійсність, сповнену гострими суперечностями, конфліктами. Вони дотримуються принципу соціальності й історизму. Поведінка героїв реалістичних творів зумовлена об'єктивними соціально-історичними умовами. Для реаліста людина — істота соціальна. Принцип історизму полягає у відтворенні колориту часу і місця, в розумінні історії як процесу якісних змін, які характеризують національно-історичну своєрідність того чи іншого етапу в кожній країні. Історизм і соціальність взаємозв'язані. Історизм конкретизує принцип соціальності, сприяє розкриттю розвитку соціальних умов. Вчинки героя випливають із особливостей характеру і психології, а характер і психологія зумовлені життєвими обставинами і соціальним середовищем. Зміна обставин життя позначається на долі героїв.







На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.