ГРАЙ ЩОБ ЗАРОБЛЯТИ
Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Підпишись на соціальні мережі та отримай крипту
Значення художньої спадщини В.Г. Короленка. Гуманістична спрямованість його творів. Поєднання романтичних та реалістичних тенденцій в оповіданнях та повістях письменника (У поганому товаристві, Сліпий музикант, Ріка грає, Ліс шумить та ін.)
Народившись в Україні (у м. Житомирі), провівши иа українській землі роки навчання (у Житомирській гімназії та Рівненській реальній гімназії) й останні два десятиліття свого життя (у Полтаві), з дитячих літ полюбивши українську мову, українські пісні й вірші Т.Г.Шевченка, В.Г.Короленко через усе життя проніс любов до великого Кобзаря. Яке ж місце посідає образ і творчість Т.Г.Шевченка в художній свідомості В.Г.Короленка? Як Шевченкові твори сприяли становленню гуманістичної позиції митця, формуванню його світогляду як письменника і як громадського діяча? Ці питання є складними й до теперішнього часу розглядалися лише у працях радянського періоду [8; 9]. Однак настав час знову звернутися до проблеми "В.Г.Короленко і Т.Г.Шевченко" без ідеологічного нашарування в контексті нових фактів і відкритих сьогодні сторінок спадщини митця.
Відомо, що наприкінці 1870-х років В.Г.Короленко був захоплений ідеями народництва, брав активну участь у демократичному русі. У березні 1879 року його заарештували, і наступні шість років він провів у в'язницях, засланнях (Вишній Волочок, Томськ, Перм). У липні 1879 року в петербурзькому журналі "Слово" з'явилося перше оповідання В.Г.Короленка "Епізоди із життя шукача". А в 1880 році у в'язниці він написав оповідання "Чудна" про жінку, яка присвятила себе боротьбі за свободу (рукопис поширився в списках; без відома автора надрукований у 1893 році в Лондоні, у Росії - лише в 1905 році). У той час, коли В.Г.Короленко проходив свої "політичні університети" і розпочинав письменницьку діяльність, образ великого Кобзаря допомагав йому у важкій боротьбі й у пошуку шляху в літературі.
Про те, що Т.Г.Шевченко мав для В.Г.Короленка велике особистісне значення, свідчать згадки про нього в щоденниках митця, які він не припиняв протягом усього свого життя. У щоденнику за 1898 рік уміщено цитату з листа Т.Г.Шевченка до В.А.Жуковського про заборону малювати, а далі письменник розмірковує про важку долю українського поета й про свої поневіряння: "Тепер багато хвалять царя-лицаря! А поміж тим, кожна нова риса - то риса нової жорстокості, якоїсь кам'яної й тупої! Мало вислати в солдати, мало підкорити людину суворому режиму в жахливих умовах. Треба ще забрати в неї улюблене заняття, яке є в неї навіть у в'язниці, треба заборонити найбільш невинне, навіть найкорисніше заняття тільки тому, що людина його любить. Я на засланні і у в'язниці навчився малювати з натури. А Шевченко був справжній митець. Що ж то була, мабуть, за мука!.." [3, с.105].
В.Г.Короленко глибоко знав і вивчав біографію і творчість Т.Г.Шевченка. У 1901 році, до сорокаліття з дня смерті українського поета, він надіслав до редакції журна- лу "Русское богатство" статтю "Матеріали до біографії Шевченка", у якій змалював деякі моменти перебування українського митця на засланні, посилаючись на документи, знайдені в Уральському архіві (В.Г.Короленко працював там над матеріалами щодо пугачовського бунту для роману "Набіглий цар"). Стаття вийшла в лютневому номері журналу "Русское богатство" за 1901 рік.
На початку 1917 року В.Г.Короленко написав брошуру "Війна, вітчизна й людство (листи про питання нашого часу)", яка у вересні того року стала виходити друком у багатьох містах і викликала великий інтерес серед різних верств населення. У праці висловлено ставлення письменника до першої світової війни й до революційної ситуації 1917 року. Письменник передчував кривавий розвиток подій унаслідок національного й політичного розбрату в державі, нерозвиненості суспільної свідомості, моральної неготовності народу до суспільних змін. В.Г.Короленко попереджав, що Росія опинилася "поміж двома безоднями". В.Ленін негативно оцінив брошуру письменника в листі до М.Горького, назвавши В.Г.Короленка "міщанином, котрий перебуває в полоні буржуазних забобон".
Думки про майбутнє вітчизни, про долю людини в період революційних потрясінь звучать у щоденниках В.Г.Короленка 1917-1921 років. Письменник уважав, що в лютому, а потім у жовтні 1917 року відбулися спроби державних переворотів, згубних для суспільства. Митця турбувало, що вся країна опинилася у вогні міжусобиць. Полум'я, що розгорілося в Росії, В.Г.Короленко назвав "кривавим" і "жорстоким". Він критично ставився до політики більшовиків. У газету "Народное слово" він надіслав телеграму із засудженням насильства. Уже в 1917 році В.Г.Короленко побачив жахливі наслідки політики більшовиків, що позначилися на психології людей. У щоденниках митця розкрито зрушення, які відбулися в свідомості народу. Психологія революції - окремий предмет дослідження письменника.
Отже, світле ім'я Т.Г.Шевченка російський письменник-гуманіст В.Г.Короленко проніс через усе своє життя. Образ Т.Г.Шевченка та його твори дали поштовх для формування художньої свідомості митця, а також його громадянської позиції. Т.Г.Шевченко в уявленні В.Г.Короленка постає захисником народу і виразником його віковічних прагнень, мужнім борцем за свободу і невтомним трудівником на благо вітчизни. Особливо підкреслював В.Г.Короленко значення спадщини Т.Г.Шевченка для розвитку української літературної мови. Форми рецепції Шевченкового доробку в творчості В.Г.Короленка різноманітні: епіграфи, цитування (пряме й непряме), коментар, алюзії, ремінісценції, образи, мотиви тощо. Усе це свідчить про те, що Т.Г.Шевченко мав великий уплив на ідейні та естетичні погляди В.Г.Короленка, котрий відчував глибокий зв'язок з Україною та її культурою. Невипадково в некрологах, що з'явилися в 1921 році на смерть В.Г.Короленка, його називали не тільки "великим гуманістом" і "захисником людей", "борцем за свободу" і "людиною майбутнього", але й "Великим Українцем". Сучасник письменника Г.Коваленко писав: "Безпідставні всі нарікання й жалі, чому він не був українським письменником? І з другого боку, - пам'ять і честь, і славу його зневажать ті, що хотітимуть використати його славетне ім'я для боротьби з українською культурою. У мирі і добрій згоді він з поступовим українством жив і почив, і земля українська прийняла його прах. Нехай же ніхто не наважиться руйнувати і плямити той мир і згоду довіку".