Роман-попередження В. Войновича «Москва 2042» - РОМАН — АНТИУТОПІЯ В КОНТЕКСТІ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Термін «роман-попередження» являв собою поняття ширше і об'ємніше за смислом, ніж «антиутопія», якій його часто протиставляли або з якою часом ототожнювали. Ці два поняття відрізнялися один від одного своєю природою, кутом зору. Поняття «антиутопія» було пов'язано з жанровою формою твору, тоді як роман - "попередження» — з його внутрішнім смислом.
Особливість «роману — попередження» як жанрового різновиду полягала в тому, що він включав у себе твори, які мали різну, не лише анти — утопічну форму, але повністю підкорялися спільній меті, яким було властиве соціальне попередження. У них письменники показали соціальну неспроможність капіталізму, розвінчили його претензії на роль найкращого суспільного устрою в дійсному і майбутньому, закликали людей до пильності, попередили людство про небезпеку, якою було наповнено розвиток науки і техніки.
Подібно утопістам минулого, автори романів — попереджень, що були написані у формі антиутопій, досліджували «соціальні проблеми в усю ширину і в усьому їх об'ємі — від будови суспільного побуту, від власності до кохання».
Таким чином, якщо утопія передбачала наявність або активні пошуки суспільного ідеалу, а антиутопія розвінчувала ті чи інші соціальні установки, які існували в реальності або в теорії, то демократичному за своїм характером роману — «попередженню», який відштовхувався за допомогою умовності або фантастичного припущення від сучасної капіталістичної дійсності і часто максимально до нього наближених, властиве було більш конкретне вираження своїх художніх завдань і цілей. На першому плані «попередження» стояло прагнення автора зробити свій вклад у боротьбу проти небезпек, які загрожували загибеллю або регресом усьому людству, попереджуючи і застерігаючи його від них.
Сучасний роман — «попередження», який генетично сходив до класичної утопії і тісно був пов'язаний як з науково-фантастичною, так і з реалістичною літературою, являв собою порівняно молоде, але дуже цікаве, багатообразне, динамічне художнє явище, що постійно розвивалося. Ідейно-естетична своєрідність роману — «попередження» поступово складалася як результат взаємодії багатьох досить різнорідних факторів. Вона була визначена особливостями післявоєнного соціально-історичного, політичного розвитку країн капіталізму в цілому, специфікою ідеологічного клімату, широким розповсюдженням на Заході есхатологічних пророцтв буржуазної футурології, впливом життєздатних, кращих традицій французької і світової соціальної фантастичної літератури тощо. Тому процес становлення роману — «попередження» і наступна його еволюція відзначалися складним, а іноді і протирічним характером. Разом з тим ідейні відмінності, різнотипність художнього мислення, розходження в творчому підході письменників до теми, яку вибрали, індивідуальні нахили і пристрасті, які виражали в оригінальних пошуках романної форми, не змогли закреслити того спільного, що об'єднало роман — «попередження» в єдине ціле. Такими об'єднуючими складовими стали його антикапіталістична і соціально-критична спрямованість.
Однією з особливостей роману «попередження», яка являла собою завуальований відгук на сучасність і своєрідну її оцінку, стало використання фантастичного припущення, що було властиве утопічній літературі. Таке припущення стало особливим способом організації художнього матеріалу, яке створило умови для проведення письменником оригінального експерименту з художнього прогнозування майбутнього. Воно обернулося на засіб загострення проблем, які хвилювали письменника. За допомогою нього прозаїки конструювали обставини і ситуації, що були необхідні їм для наочного розкриття протиріч капіталістичного суспільства, пороків його розвитку, які з особливою очевидністю і гостротою виявилися в XX ст. При цьому науково-фантастичне припущення відіграло роль своєрідного магічного кристала, який переломив через себе сучасну дійсність і надав можливість побачити її по-новому і оцінити перший імпульс розвитку дії, слугував своєрідним двигуном, що розгортав внутрішню логіку сюжету і в кінцевому рахунку переріс у специфічний засіб донесення внутрішнього змісту твору.
Принцип застосування в романі — «попередженні» художнього моделювання був здавна властивий «інтелектуальній», «концептуальній» літературі, тому досить природно, що роман — «попередження», будучи органічною її часткою, також широко ним користувався. Інтелектуальна специфіка його відобразилась у більш раціональному підході до структури твору, наклала свій відбиток на його образну систему. Оскільки змістом і об'єктом зображення сучасного роману — «попередження» стала саме логіка суспільних ситуацій і розвиток соціальних процесів загальнолюдського масштабу, то і художні образи, їх роль і значення у творі набули іншого характеру і звучання порівняно з традиційними художніми образами реалістичної літератури. Висока ступінь раціональності роману — «попередження», яка відобразилася у факті появи в ньому персоніфікованих характерів, вимагала втілення тенденції соціального розвитку і життєвої філософії.
Головним героєм роману — «попередження», що знаходився в центрі уваги і розповіді, а іноді виступав від власної особи, часто був інтелігент. Герой такого твору розмірковував над «вічними» питаннями, над проблемами, які поставила перед нами сучасність: «споживання», знищення особистості людини в буржуазному суспільстві, соціальної несправедливості, порочності експлуататорської системи капіталізму тощо. Але найважливішим і найактуальнішим було питання про небезпеку атомної війни, бо «війна стала і стоїть до цього дня — перед творчою свідомістю багатьох відомих письменників — не просто як предмет зображення, але і як проблема, гостра і страждальницька, від якої нікуди не втекти».
У романах — «попередженнях» не просто передбачалися різні варіанти майбутнього, але і створювалися алегоричні картини дійсності, піднімалися питання про те, що саме в природі сучасного буржуазного суспільства стало перешкодою його прогресивному розвитку, що зробило його принципово неприйнятним для людства завтрашнього дня. У подальшому ж і сама дія твору, і його основні образи дотримувалися реалістичних законів розвитку, бо «послідовно проведений принцип уявного експерименту, який був заснований на взаємодії завданих штучних умов з дійсністю, передбачав розгадливість об'єктивним критеріям і логіці дійсності. Чим далі роман — «попередження» відривався від реальності в бік умовності і фантастики, тим більш абстрактними, персоніфікованими робилися його образи і схематичнішими — події».
Усі ці обставини призвели до того, що в них знайшли своє втілення деякі із тенденцій загальнолітературного розвитку XX ст. Зокрема, в романі — «попередженні» було помітним прагнення до постановки і вирішення філософської проблеми. Автори розмірковували над тим, куди йшло людство, що дав і відняв у нього науково-технічний прогрес, якими небезпеками він сповнений не тільки в соціальному, а і в духовному плані, як змінилося життя людини і як це відобразилось на її світосприйнятті й самопізнанні. Письменники не тільки попередили людство про небезпеку, яка нависла над ним, а й закликали до активної боротьби, протесту проти неї, висловили віру в те, що гуманність і здоровий глузд допоможуть здобути перемогу.
Сучасні романи — «попередження» були, як правило, суто політичними, навіть якщо їх автори свідомо не ставили перед собою подібної мети. Міра взаємопроникнення художньої і політичної свідомості в них була досить високою, бо, не дивлячись на свою зовнішню умовність і фантастичність, вони тісно поєднувалися з дійсністю, із суспільними процесами широкого масштабу, з подіями, які мали велике значення для всього людства, і їхніми гіпотетичними наслідками, що могли обернутися неліченими бідами в майбутньому.
Творам такого плану властивий сатиричний колорит.
Істинній (не тільки за формою, а й за змістом) антиутопії як жанровому різновиду притаманні глибокі розчарування в умовах етичних прагнень минулого, відречення від соціального ідеалу поряд зі спотворенням ідеалів свого ідейного супротивника, утвердження в свідомості людини думки про приреченість будь-якої боротьби і безперспективності науково-технічного розвитку; визнання неможливості суспільного прогресу, страх перед революцією, а в кінцевому результаті безвихідний песимізм, хоча і не без певної частки критики, правда, аналогічної за своєї суттю.
У той же час характер і зміст роману — «попередження», в який входили і твори за своїми формальними властивостями близькі до антиутопій або, які мали форму антиутопії, визначалися тим, що в ньому в ім'я захисту людини і її гуманістичних ідеалів відкрито засуджувалися негативні тенденції буржуазного суспільного розвитку, піддавалася гострій критиці вся система капіталізму, викривалася його антинародна, реакційна сутність, беззастережно заперечувалася будь-яка його позитивна роль у подальшому поступовому русі людства. Разом з тим картини можливого похмурого майбутнього, які були змальовані в романі «попередженні», зовсім не протирічили гуманістичним поглядам їх авторів, бо, як влучно відзначив Т. Бондарєв, оптимізм і трагізм митця — це зовнішня і внутрішня сторона медалі, діалектична єдність, у якій вона не виключає іншого».
Одним із головних завдань роману — «попередження» став художній образний аналіз соціальної дійсності і небезпечних тенденцій її розвитку в перспективі, динаміці з метою виявлення її історичної продовжності й прогнозування вірогідних напрямів еволюції.
Специфічною рисою роману — «попередження» стала поліжанровість як новий тип художньої умовності, що надало можливість неповторно художньо зображати досить серйозний життєвий матеріал, дозволило в доступній і цікавій формі донести до читача всю складність хвилюючих письменника проблем сучасності. Кожну із специфічних рис роману — «попередження» окремо можна було помітити і в творах інших жанрів сучасної літератури. Однак усі разом вони були об'єднані в романі — «попередженні», чим і визначали його художню своєрідність.
Зазначений жанр розглядав наймолодший жанр соціальної фантастики, який піднімав цілий ряд важливих актуальних політичних, соціально-економічних і морально-естетичних проблем.
Проблеми майбутнього стали предметом гострої ідеологічної боротьби. Це було зумовлено тим, що вона тісно і безпосередньо була пов'язана з досягненням смислу і цілей історичного розвитку, кристалізацією соціального ідеалу, визначенням характеру передових суспільств, відносин і розуміння місця і ролі, які відведені людині в житті суспільства.
Переконливо показуючи історичну неспроможність капіталізму і безперспективність розвитку суспільства, роман — «попередження» закликав по-новому поглянути на проблеми сьогодення, розпізнати в них паростки можливих катастроф з тим, щоб уже зараз почати боротьбу проти них. Він піднімав найвагоміші соціально-політичні питання сучасності, брав активну участь в ідеологічній боротьбі на боці сил світу, демократії і прогресу.
З упевненістю можна констатувати, що роман — «попередження» знайшов своє місце і «самовизначився», влившись у широкий потік передової світової літератури.