Портрет художника в молоді роки (1916)
Джеймс Джойс (1882 - 1941)
У центрі роману - історія духовної еволюції письменника-початківця, який перебуває в стані розладу зі своїм середовищем. Родина, релігія, батьківщина, мистецтво - ось ті проблеми, які постають перед Стівеном Дедалусом - головним героєм роману - ще з дитинства.
З ранніх літ, намагаючись відмежуватись від прикрощів неналагодженого життя, несприятливих умов у коледжі, де панують грубість і гнітюча атмосфера, Стівен створює свій світ, його уява насичена поетичними і страшними образами, йому властиве гостре відчуття природи, запахів, звуків, краси. Хлопчик відчуває велику силу творів Байрона, сам пише вірші. Уже в ранньому дитинстві його сповнює відчуття своєї винятковості.
Пропозиція директора коледжу вступити до Ордену єзуїтів і стати священиком знаходить відгук у душі Стівена. Його приваблює думка, що для нього відкриються таємниці, невідомі для непосвячених, і він буде наділений таємною владою. Та незабаром на зміну цим мріям приходить думка про мертвенну холодність життя, пов’язаного зі священним саном, про неспроможність підкорити дисципліні Ордену єзуїтів «гординю свого духу, усвідомлення того, що він є винятковою особистістю, яка в усьому відрізняється від інших». Він доходить висновку, що йому не судилося підкорятися «соціальному або релігійному регламенту, ...йому судилося пізнати свою власну мудрість, відокремлену від інших, або пізнати мудрість інших - самому».
Після вступу до університету, що було для Стівена переломним моментом і збігалося з його відходом від релігії, він чіткіше формулює для себе та інших своє ставлення до мистецтва, політики, проблем соціального і національного характеру. Його погляди відтворюються у трьох послідовних розмовах з товаришами по університету - Девіном, Лінчем і Кренлі - це вирішальні моменти роману.
Стівен переконаний, що зможе найповніше реалізувати себе, віддавшись повністю мистецтву, яке є його розрадою в буденній дійсності. Європейський континент постає в його уяві землею обітованою, де він зможе вільно писати, не відчуваючи релігійних і соціальних утисків. Знаменним знаком його від’їзду з Ірландії видаються йому хмари, пригнані вітром з Європи, «які пливуть через пустелю неба, неначе навала кочовиків...» Набуття свободи художником пов’язується у Стівена з від’їздом з невільної країни.
В останній главі роману Стівен Дедалус детально викладає Лінчеві свою естетичну програму, яка є результатом вивчення праць Хоми Аквінського і відповідає духу естетики модерністських течій початку XX ст. Духовним наставником у цей час він уважає великого міфологічного винахідника античності Дедала, батька Ікара, до нього звертається у своєму щоденнику (цим «Портрет» завершується): «Прадавній отче, прадавній майстре, будь мені опорою нині й прісно і во віки віків». Для Стівена мистецтво - це синонім творчості, свободи художника. Розвинувшись, ця концепція стане основою для пізнього Дж. Джойса.
Роман постає як струнка естетична цілісність, з чіткою побудовою, суворим принципом відбору матеріалу, економією виражальних засобів. Рушійною силою сюжету твору є духовні пошуки героя, конфлікти, які пов’язані з його внутрішньою боротьбою. Письменнику вдалося передати правду людських взаємин, глибину почуттів, відтворити характери, сповнені величної поетичної краси.