Основні тенденції розвитку прози XX століття - Ніколенко О. М. 2010

Томас Манн (1875 - 1955)
Томас Манн (1875 - 1955)

Аналізуючи свій творчий шлях на схилі літ, Томас Манн писав: «Мій час був мінливим, але моє життя в ньому являє єдність». Дійсно, у його спадщині органічно поєдналися біографія і творчість, суспільне та індивідуальне, образ і відображення. Понад усе його цікавила тема «художник і дійсність»: їх взаємовплив, утілення цих стосунків у мистецтві, можливість подолання протиріч між ними. Т. Манн дивився на світ очима незалежної талановитої особистості і, немов через збільшувальне скло, бачив взаємозв’язки між складними соціальними проблемами, історичними змінами та найменшими порухами людської душі. Т. Манна вважають одним із засновників інтелектуальної прози, в якій образ викликає думку, а думка - образ.

Народився Томас Манн 6 червня 1875 р. у старовинному портовому місті Любек на півночі Німеччини. Батько, Йоганн Генріх Манн, був багатим торговцем зерном і міським сенатором, мати, Юлія да Сільва Брунс, походила з сім’ї німецького плантатора із Бразилії. З дитинства хлопець захоплювався музикою, літературою, живописом.

Коли Томасові виповнилося 16 років, сім’я Маннів переїхала до Мюнхена - великого інтелектуального і культурного центру. Тут після закінчення університету він працював у страховій компанії і робив перші кроки у журналістиці. Згодом став редактором сатиричного щотижневика «Симпліциссимус», почав писати оповідання, які увійшли до збірки «Маленький пан Фрідеман» (1898). Уже в ранніх творах з’являється образ художника, що шукає сенс буття, намагається усвідомити своє місце в сучасному світі, розкрити таємницю власної психології.

Письменник прагнув пізнати дух свого часу, здатність мистецтва і творчої особистості зрозуміти людську історію. На початку творчого шляху він визначив головний принцип своєї діяльності: «глибоко пізнавати і прекрасно втілювати». Тому в його творчості поєдналася глибина соціального і психологічного аналізу з вишуканістю художньої форми. Усвідомлючи себе спадкоємцем класичних традицій Г.-Е. Лессінга, Й.-В. Гете і Й.-Ф. Шиллера, він виявляв інтерес до нових на той час філософських й мистецьких теорій А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, В- Р. Вагнера, які, на його думку, визначили нові шляхи пізнання трагічного світу. Певний уплив на письменника мали й німецькі романтики - від них та особлива меланхолійність і мрійливість маннівських героїв, що не можуть знайти місце в буржуазному оточенні. Він також вивчав досвід реалістів (Л. Толстого, І. Тургенева, А. Чехова та ін.), обравши метод об’єктивної розповіді з інтелектуальними відступами.

Для ранньої творчості Т. Манна характерне поєднання критичних елементів з пошуками високих ідеалів. Існування людини в буржуазному світі він порівнює з перебуванням у в’язниці, намагаючись знайти можливості виходу в простір волі, творчості, краси.

«Будденброки» (1901) - роман, що приніс авторові великий успіх, відбиває саме ці настрої. У ньому розповідається про занепад бюргерської родини в Любеку. Використовуючи традиційну форму сімейної хроніки (перед читачами постають три покоління Будденброків), письменник відтворює загальну картину суспільства, в якому, на його думку, матеріальний прогрес суперечить загальнолюдським цінностям. Розвиток капіталізму Т. Манн сприймав трагічно, попереджаючи про духовну кризу людства. Однак письменник не бере на себе роль судді. Заглиблюючись у події зовнішнього і внутрішнього життя, він намагається знайти ті моральні сили, що могли б протистояти соціальній недосконалості. Хоча роман відзначається трагізмом (Будденброки перестали бути господарями життя, символічною є смерть Ганно Будденброка, останнього представника роду, в фіналі твору). Позиція автора, за його словами, є «активно песимістичною»: не заперечуючи негативного впливу соціального оточення на життя людей, він не втратив віри у культуру, бюргерський порядок, можливості розуму і душі. У 1929 р. за роман «Будденброки», який став класикою німецької літератури, автора було удостоєно Нобелівської премії.

Тема складного взаємозв’язку життя і мистецтва, теорії й практики продовжується у новелах Т. Манна.

«Тоніо Крегер» (1903) - один з найпоетичніших творів письменника, в якому він намагається усвідомити витоки власного конфлікту з дійсністю. Критичний погляд Тоніо Крегера, митця за покликанням, бачить тільки «убоге і смішне», він приречений на самотність внаслідок свого «дивного відсторонення». Герой сприймає відчуженість як силу, що заважає розвитку його таланту, хоч і дає певні поштовхи до творчості. Він прагне повернутися до життя, але як це зробити - не знає.

«Смерть у Венеції» (1911) продовжує проблему «споглядального мистецтва», відриву умоглядних концепцій від справжньої дійсності, Т. Манн глибоко аналізує витоки літературної творчості, психологію письменника. Останні дві новели відбивають естетичні та життєві пошуки автором особистої позиції.

У 1905 р. Т. Манн одружився з Катею Прінсгейм, дочкою відомого математика. У них було шестеро дітей, але сімейний затишок і матеріальний добробут не зняли духовних та інтелектуальних проблем художника. У період першої світової війни він переживає глибоку духовну кризу. На його думку, «світ швидко летів у невідому прірву, з якої, можливо, немає виходу». Письменник мучиться протиріччями: він то вдається до ніцшеанського заперечення, то прославляє романтику бюргерства і німецький націоналізм. Суперечності його світогляду знайшли відображення у «Роздумах аполітичного» (1918).

На той час в європейській літературі панувала стихія декадансу. Страх, розгубленість і ненависть, що характеризували стан дійсності, проймали і художні твори. Однак, на відміну від інших декадентів, Т. Манн, хоч і страждав від невирішених проблем, але продовжував пошуки гуманістичних засад. «Майбутнє належить гуманізму, який не буде мати нічого спільного з гуманізмом 1800 року, окрім назви», - писав він у 1920 р. Письменник доходить висновку, що завдяки «новому гуманізмові» можливий стрибок через прірву: від минулого до майбутнього. Головне при цьому - розчистити старі завали у власній свідомості, власній системі ідей.

«Чарівна гора» (1924) - роман, який видатний американський реаліст С.Льюїс назвав «квінтесенцією духовного життя всієї Європи», написано саме з цією метою. Головний герой Ганс Касторп - пересічна людина, яка нічим не відрізняється від інших. У його душі відбувається боротьба суперечливих сил, і це не випадково, оскільки, як уважав письменник, відрізняти правду від брехні мають не лише обрані особистості, а й мільйони простих людей.

У 30-і роки Т. Манн бере активну участь у політичному житті. Відчуваючи загрозу фашизму, пише промову «Заклик до розуму» (1930), з якою виступає в Берліні, наголошуючи на необхідності об’єднання всіх демократичних сил для боротьби з нацистами. У новелі «Маріо і чарівник» (1930) в алегоричній формі викриває антигуманну діяльність Гітлера і Муссоліні. Зображуючи образ продажного чарівника, підкреслює небезпеку фашизму, що, як дурман, уводить в оману мільйони людей.

Конфлікт Т. Манна з нацизмом дедалі більше загострювався. 1933 р., скориставшись випадковим приводом, він виїхав до Швейцарії і назад вже не повернувся. Німецький уряд 1937 р. позбавив письменника громадянства, його будинок під Мюнхеном передали державі, майно розграбували, книги заборонили. Т. Манн із сім’єю поселився неподалік Цюріха, а у 1938 р. переїхав до США. Упродовж трьох років читав лекції з гуманітарних дисциплін у Прінстонському університеті, а з 194 р. по 1952 р. жив у Каліфорнії, працював як літератор.

«Йосип і його брати» (1933-1943) - тетралогія, в якій за допомогою біблійної оповіді показано всю історію людства. У творі поєднуються міф і реальність, прийоми інакомовлення і натуралістичні подробиці. Автор оспівує людяність, силу душі особистості, що здатна побороти духовний морок.

Під час Другої світової війни Т. Манн відчував свою особливу відповідальність як «письменника німецького і європейського». Переказуючи думку Й.-В. Гете, він зазначає: «Замість того, щоб замикатися в собі, німець повинен прийняти в себе світ, щоб упливати на нього». Упливати передусім прогресивними ідеями, літературою, мистецтвом. Тому справжніми героями для письменника були не М. Лютер і О. Бісмарк, а Й.-В. Гете і Й.-Ф. Шиллер.

У романі «Лотта у Веймарі» (1939) Т. Манн звернувся до образу Гете, життєвий і творчий досвід якого, на думку автора, важливий для розвитку сучасної свідомості і може допомогти людству «заново відкрити себе». Письменник прославляє гуманізм свого попередника, його талант знаходити у світі порушену гармонію і служити її відновленню.

«Доктор Фаустус» (1947) продовжує гетівську тематику. В романі по- новому розповідається стара історія про людину, що продала душу дияволу. Спостереження за життям Європи приводять Т. Манна до висновку, що всі форми сучасного суспільства - це лише пародія на культуру, створену раніше. Автора хвилюють забуття гуманістичних цінностей, аморальність суспільства, нівелювання особистості.

«Пригоди авантюриста Фелікса Круля»(1954) - останній роман Т. Манна. З іронією і сарказмом автор викриває антигуманну мораль суспільства, яке, на його думку, повільно вмирає. Воно ще існує, але не здатне створити щось визначне, гідне здобутків попередньої культури. Фелікс Круль, герой роману, вміє пристосуватися до зовнішніх обставин. Ще з дитинства удаючи із себе вундеркінда, у дорослому віці він з легкістю опановує манери, смаки і звички багатих людей і знову видає себе не за того, ким є насправді. Прийом «перевтілення» допомагає авторові показати фальшиві цінності суспільства. Фелікс Круль немовби жонглює мертвими формами сучасності, які людство не здатне оновити. Творчість та інтелект вичерпали себе, і хто знає, коли гра порожніми поняттями і вигаданими почуттями припиниться. Фінал роману залишається відкритим.

Хоча письменник тривалий час жив у США і прийняв американське підданство, він не почував себе там затишно, тому 1951 р. знову повернувся до Швейцарії. Помер 12 серпня 1955 р. в Цюріху.