Основні тенденції розвитку прози XX століття - Ніколенко О. М. 2010

Михайло Булгаков (1891 - 1940)
Михайло Булгаков (1891 - 1940)

Михайло Булгаков уважав себе містичним письменником. У його творах дуже багато фантастики, яка дивовижно переплітається з реальністю, дозволяючи авторові «викликати постаті минулого, сучасного і майбутнього і вести з ними бесіди про розвиток людства». Крім того, містичність у розумінні М. Булгаков - це й існування особистості, яка в духовному плані ще повністю себе не вичерпала. У цьому - прихована трагедія митця, який довгі роки переслідувався радянською владою і не міг надрукувати багатьох своїх творів.

Народився Михайло Опанасович Булгаков 15 травня 1891 р. в Києві. Батько, Опанас Іванович, викладав у Київській духовній академії курс історії західних віросповідань. Мати, Варвара Михайлівна, виховувала дітей, яких було семеро. Сім’я дала письменникові дуже багато - виховала у нього любов до мистецтва, повагу до людей і працелюбність.

Дитинство і юність Михайла пройшли в Києві, з яким пов’язане становлення митця. Він захоплювався класичною музикою й архітектурою, музикою та драматургією. Вивчав давні малюнки й написи в церквах, відвідував відомий театр Соловцова. На Андріївському узвозі містилася квартира Булгакових, що стала прообразом будинку Турбіних у романі «Біла гвардія» та п’єсі «Дні Турбіних». Зараз у цьому домі - меморіальний музей письменника.

Після закінчення гімназії майбутній письменник вступив на медичний факультет Київського університету. У роки навчання прийшло перше кохання, у 1913 р. він повінчався з Тетяною Лаппа. Але Перша світова війна, революції та громадянська війна навіки розлучили їх. Склавши випускні екзамени екстерном, Булгаков почав працювати лікарем - у Чернівцях, Кам’янці-Подільському, Смоленську, Вязьмі. Перші враження від лікарської практики знайшли відбиток у книзі «Записки юного лікаря» (1925 - 1926).

Ставлення М. Булгакова до революційних подій було неоднозначним. Розуміючи необхідність змін у суспільстві, він не сприймав насильницьких методів. Антигуманною вважав громадянську війну, у якій не може бути переможців, бо гинуть народ і духовні цінності. Початок літературної діяльності пов’язаний з Москвою. У 20-х роках він писав нариси й оповідання, у яких висловлював надію на перетворення суспільства («Майбутні перспективи», «Торговийренесанс» та ін.). Але надалі надію заступило гірке розчарування.

«Дияволіада» (1923-1924) відкрила новий етап у творчості М. Булгакова. У цій сатиричній повісті показано трагедію «маленького» радянського чиновника Короткова, який нікому не потрібен, його нікому захистити від страшної, диявольської сили («щось сіре з чорними дірами»), котра знищує все на своєму шляху. Образ Короткова можна порівняти з гоголівським Акакієм Акакієвичем («Шинель»). У цьому творі виявилася характерна ознака художнього методу письменника - поєднання комічного і трагічного.

«Рокові яйця» (1924) - фантастична повість, дія в якій відбувається в недалекому майбутньому - 1928 році Професор Персиков відкрив чарівний промінь, що може прискорювати зростання живих організмів. Хоча можливості наукового відкриття ще не з’ясовані остаточно, авантюрист Рокк використовує червоний промінь для вирощування величезних курей. Але замість курячих яєць йому завезли зміїні, з яких вилупилися гігантські гадюки. Кульмінаційним моментом повісті є похід плазунів на Москву, і лише несподіваний мороз врятував мешканців міста від цього нашестя. У такій символічній формі письменник попереджає про небезпеку порушення природної, духовної та соціальної еволюції. Промінь Персикова має колір радянського прапора, тому асоціюється з соціальними змінами, які не сприйняв М. Булгаков, передчуваючи майбутні катастрофи. Своєрідність фантастики полягає в тому, що, з одного боку, вона викриває вади суспільства, а з іншого - дає художній проноз.

«Собаче серце» (1925) - сатирична повість, яка розповідає про медичний експеримент перетворення собаки на людину. Професор Преображенський плекав великі надії на своє наукове відкриття, але, хоча практична частина експерименту вдалася, моральний аспект не задовольнив професора: хороший пес Шарик став брутальним чоловіком Шариковим. Усі спроби перевиховати його не вдаються, він стає ще гіршим під ганебним упливом суспільства. Повість побудована за принципом парадоксу, який полягає в тому, що поведінка Шарикова не тільки не засуджується оточенням, а, навпаки, заохочується ним. Виявилося, що Шариков цілком пасує новому суспільству, його навіть призначають на посаду «заввідділом боротьби з котами». У цей час на сторінках радянської преси тривали дискусії про виховання нової людини соціалістичного типу. М. Булгаков у сатиричній формі показав, що може вийти з людини в процесі революційних зрушень. Він заперечував будь-які неприродні засоби втручання в закони природи, культури та суспільства.

Роман «Біла гвардія», п’єси «Дні Турбіних» і «Біг» (1925-1928) складають трилогію про долю російської інтелігенції. Їх поєднує образ центрального героя, в якому втілено духовні пошуки автора. У «Білій гвардії» Олексій Турбін трагічно сприймає події революції та громадянської війни, відчуваючи загрозу знищення духовності. Але він не тікає від дійсності, а намагається визначити своє місце в подіях, ставлячи перед собою питання: «Як бути? Як жити?». Однак у романі відповіді на них ще немає. У п’єсі «Дні Турбіних» Олексій Турбін уже все вирішив: для нього, як і для інших інтелігентів, не існує виходу - стріляти в свій народ він не може, тому шукає смерті й гине, рятуючи молодих юнкерів.

У п’єсі «Біг» М. Булгаков показав, що могло б бути з Олексієм Турбіним, якби той не загинув під час громадянської війни та виїхав у еміграцію. Генерал Хлудов, головний герой «Бігу», врятувався від більшовиків, однак душевний біль не вгамовується: жити в розриві з батьківщиною він не може, але прийняти її - криваву й жорстоку - також не в силі. Хлудов, як і Олексій Турбін, шукає смерті, йому залишається єдине - самогубство. Письменник показав духовну драму інтелігенції, зруйнування культурних засад суспільства, порушення моральних принципів. У трилогії невипадково звучать мотиви світової класики (Й. В. Гете, О. Пушкіна, Ф. Достоєвського, Дж. Байрона та ін.) - як нагадування про втрачені гуманістичні цінності.

Життя і творчість М. Булгакова пов’язані з Московським художнім театром, але більшість п’єс письменника так і не побачили сучасники. Письменника переслідували впродовж усього його творчого шляху. У 1926 р. після обшуку в квартирі було конфісковано рукопис повісті «Собаче серце», яка до кінця 80-х років була заборонена цензурою. У 1928-1929 рр. зняли з репертуару сатиричні п’єси «Багровий острів» і «Зойчина квартира». У 1929 р. Й. Сталін у відкритому листі до драматурга В. Біль-Бєлоцерковського назвав твори Булгакова «непролетарською літературою, яку необхідно знищити». Фактично це був офіційний вирок письменникові, для якого відтепер були зачинені двері всіх редакцій.

У липні 1929 р. М. Булгаков звернувся до Й. Сталіна з проханням дозволити йому виїхати за кордон, але воно залишилося без відповіді. Відчайдушним зойком людини, якій уже нічого було втрачати, став лист письменника до уряду СРСР, написаний 28 березня 1930 р., який свідчив про те, що автор його не відступив від своєї позиції й розпочав відкритий діалог з владою.

Тому не випадково проблема «митець і влада» стає головною в його творах 30-х років. Упродовж 1928-1940 рр. М. Булгаков працював над романом «Майстер і Маргарита», в якому розповів про те, що не можна було висловити вголос - про свободу, християнські заповіді, незалежність творчості, силу людського духу.

У 1931-1932 рр. до письменника прийшло нове натхнення, пов’язане з його коханням до О. Шиловської. Їхні стосунки були складними і неоднозначними: вона мала свою сім’ю, М. Булгаков залишився без роботи. Але кохання виявилося сильнішим за обставини, і письменник насолоджувався миттю щастя, яке несподівано подарувала йому доля. Олена Сергіївна стала прообразом Маргарити в романі.

Проте жити письменникові залишалося зовсім недовго. У 1939 р. він закінчив п’єсу «Батум» про початок революційної діяльності Сталіна. На перший погляд цілком безневинна, вона містила багато символів і натяків на жорстокий

характер Сталіна, його прагнення будь-якою ціною здобути владу. Певна річ, усі ці натяки були розгадані, що призвело до нищівної критики п’єси. Усе це не могло не позначитися на здоров’ї письменника. 10 травня 1940 р. його не стало. Він помер, так і не зробивши остаточної правки роману «Майстер і Маргарита» - його духовного заповіту.