Основні тенденції розвитку прози XX століття - Ніколенко О. М. 2010

Пан (1894)
Кнут Гамсун (1859-1952)

Роман написаний у той час, коли К. Гамсун, перебуваючи в еміграції, ненадовго опинився в Парижі. Спершу він назвав твір «Едварда» - іменем головної героїні, але, коли книга була вже готова до друку, змінив назву на «Пан». У класичній міфології Пан - син Гермеса, бог лісів, отар, пастухів, який переслідує німф у пориві закоханості.

Роман складний за проблематикою, він порушує філософські та морально- етичні проблеми: сенс людського буття, сутність щастя, стосунки людини і природи. Основна тема роману - кохання, яке постає як непереборна сила, що не піддається контролю розуму, не знає перешкод і не визнає ніяких обмежень.

Відомий у світовій літературі як поет кохання, автор зображує нові відтінки цього почуття. Саме влада кохання визначає стосунки і вчинки героїв.

Сюжет роману, на перший погляд, нескладний. Лейтенанта Томаса Глана, який живе самітником у лісі, кохають дві жінки - дружина коваля Єва та дочка місцевого багатія Едварда. Він теж любить їх, не знаючи, кому віддати перевагу. Але зовнішня простота сюжету ілюзорна: кохання захоплює героїв, як будь-яка природна стихія, воно дуже небезпечне і, як міфічний бог Пан, вимагає жертв.

Поява Пана на порохівниці Глана свідчить про те, що як мисливець він знаходиться під опікою бога. Лейтенант перебуває в тому віці, коли молодість минула і її заступила зрілість. Томас, мисливець і мрійник, змінив військову форму на «одяг Робінзона», живе далеко від людей зі своїм вірним другом псом Езопом. Йому нудно серед людей, що збираються для розваг у будинку місцевого багатія - купця Мака. Глана приваблює природа, тільки в лісі він відчуває себе сильним. Томас уважає, що в людському суспільстві все наскрізь пройняте брехнею, і лише в лісі він може бути самим собою, жити справжнім життям, відчувати його красу. Природа підкорила душу Глана, але не переборола його почуття до Едварди. Перша зустріч з дівчиною відбулася під час бурі. Тоді їй було років 15-16, і вона одразу полонила його серце. Покохавши Едварду, Томас ще гостріше відчуває красу довколишнього світу, ще тісніше зливається з природою: «Як я тішився запахом коріння і листя, запахом соснової смоли! Тільки в лісі я заспокоювався і відчував себе сильним, здоровим і ніщо не бентежило душу».

Пориви душі Глана стрімкі, їх часто не можна пояснити. Не лише на його порохівниці, а й у ньому самому неначе сидить невгамовне божество. Схожість Глана з Паном виявляється в тому, що він має величезну владу над жіночими серцями. Його любовні історії не обмежуються стосунками з Едвардою. Важкий «звіриний погляд» приваблює до нього жінок. Під час очікування пароплава він знайомиться з Євою: «Молода дівчина, запнута білою вовняною хусткою, стояла неподалік; волосся у неї було дуже темним, на ньому особливо виділялася біла хустка». Обидві жінки кохають Томаса, але кожна по-своєму. Часто зустрічаючи Єву з сільським ковалем, лейтенант приймає його за батька дівчини і лише перед самою її смертю дізнається, що коваль - чоловік Єви. Вона загинула під час вибуху міни, яку заклав Глан, щоб відзначити від’їзд Едварди грандіозним феєрверком, а підірвав її пан Мак, сподіваючись, що лейтенант загине.

Едварда також кохає Томаса, але пояснити їхні взаємини дуже важко. Вона рідко буває сама, її завжди хтось супроводжує, і це дратує Глана. Почуття, що виникли між Гланом і дівчиною, непокоять її батька. Едварда не така гарна, як Єва, але Томас кохає її не за красу, а за душу. Дівчина відвідує його сторожку, і після розставання з нею лейтенант відчуває себе самотнім і спустошеним. Ревнощі супроводжують його пристрасне кохання і штовхають на неймовірні вчинки. Едварда також часто чинить нерозсудливо. Освідчившись у коханні Гланові, вона вирішує вийти заміж за французького барона. Непередбачуваність дій Едварди і Глана спричинена непостійністю, експресивністю характерів. Навіть у ті хвилини, коли їхні душі готові відкритись одна одній, щось стримує їх.

Боротьба двох сильних характерів змальована письменником дуже точно. На перший погляд, Едварда манірна, зовсім недосвідчена в коханні. Вона чекала від нього чогось незвичайного, й у цім очікуванні не зуміла оцінити почуття Глана.

Роман пройнятий поетичним світовідчуттям. Чудові пейзажі допомагають не лише уявити місце подій, а й зрозуміти характери героїв, усвідомити, що людина - невід’ємна частина природи, предметний світ якої майже неозначений. Натомість передається відчуття від нього. Про листя, звірів, птахів герой здогадується лише за звуками: «Ночі зовсім не стало, сонце тільки пірнало в море і одразу ж з’являлося знову, червоне, свіже. Наче вдосталь напилося глибокої води... Лісом чулося шелестіння. Сопіла, принюхувалася звірина, перегукувалися птахи. І покликами сповнювалося повітря. І хрущів поналітало у цьому році, і на їхнє дзижчання відповідали шурхотом крил нічні метелики, і по всьому лісу наче йшов шепіт, шепіт...» Постійно звучить у романі жагуча пісня цівниці Пана, зіткана із денної спеки і небесного світла зірок. Ця пісня супроводжує тему кохання. Гра звуків і барв, що йде від імпресіонізму, збагачує психологічну палітру роману, робить його натхненним гімном красі світу. Але висока піднесеність поступається прозі життя. Роман закінчується трагічно, не вирішивши порушених автором проблем. Дізнавшись, що Едварда збирається вийти заміж за барона, Глан вирішує поїхати з Норвегії. А коли дівчина просить залишити їй на згадку вірного пса Езопа, Томас, застреливши собаку, передає Едварді його труп. Мертва тварина - це символ смерті кохання, що не здійснилося, і життя, що не вдалося з вини самих людей.

Розповідь у романі ведеться від імені головного героя. Це своєрідні записки про те, що сталося з ним декілька років тому. Така форма розповіді надає більшої достовірності подіям, зображеним у творі, який сприймається водночас як гімн красі світу і як велика людська трагедія. За жанром - це психологічний роман, основи якого заклав у норвезькій літературі саме К. Гамсун. Услід за Ф. Достоєвським і Й.-А. Стріндбергом він концентрує увагу на психологічному боці кохання, на його трагічності, коли звинувачення і образи унеможливлюють союз двох сердець. Домінуюча тема «кохання-страждання» досягає свого апогею в епізоді прощання Едварди і Глана.

З богом Паном герой роману тісно пов’язаний невидимими узами. При всій зовнішній несхожості міфічний бог і сучасна «нервова людина», з її неврівноваженістю і синдромом вічного мандрівника, з її бажанням втекти від реальності у мрію дещо подібні, бо зливаються в одне ціле з природою. Для К.Гамсуна людина - це передусім частина світу. Пан - втілення стихійного життєвого начала, яке живе в кожному з героїв: і в Глані, і в Едварді, і в Єві. Цю особливість роману помітив О. Купрін: «Головна особа залишається майже не названою - це могутня сила природи, великий Пан, дихання якого відчувається і в морській бурі, і в білих ночах з північним сяйвом,.. і в таємниці кохання, яке нестримно з’єднує людей, тварин і квіти».

Фінал роману «Пан» відкритий, але в новелі «Смерть Пана» (1893), своєрідному епілозі твору, автор логічно завершує сюжетну лінію. Цікаво, що новела була написана раніше за роман, тобто письменник ще до створення «Пана» знав, чим закінчиться доля його героя. Глан вирушає на полювання в Індію. Там він одержує листа від Едварди з проханням повернутися до неї, але не може припустити навіть можливості зустрічі, бо назад вороття немає. Проте жити без Едварди Томас теж не може, і єдиним виходом для нього залишається смерть. Він робить усе можливе, щоб викликати у свого супутника ревнощі й гнів. І той нарешті стріляє в Глана. Ситуація цього оповідання К. Гамсуна буде повторена Е. Хемінгуеєм у новелі «Коротке щастя Френсіса Макомбера», яка теж завершується смертю героя.

До історії Едварди та її батька К. Гамсун повернувся через десять років у романах «Беноні» і «Троянда» (1908).

Душевна піднесеність героїв, певна загадковість обставин, стремління до свободи зближують роман «Пан» з повістями О. Купріна «Олеся» та М. Коцюбинського «Тіні забутих предків», де боротьба людських почуттів і пристрастей теж єднається з буянням природи.

Майстер психологічного аналізу, К. Гамсун назавжди увійшов в історію світової літератури як тонкий лірик і водночас спостережливий реаліст, що вміє передати непомітні порухи людської душі. У його творчості поєдналися висока романтика почуттів і драматичне напруження дійсності. Понад усе письменника хвилювали розрив духовних і соціальних зв ’язків між людьми, порушення природної гармонії, що, на його думку, небезпечно не тільки для сучасності, а й для майбутнього.