Основні тенденції розвитку прози XX століття - Ніколенко О. М. 2010

Сторонній (1942)
Альбер Камю(1913-1962)

Роман приніс А. Камю широку популярність. Автор висвітлює історію невмотивованого злочину, ставлення до нього самого злочинця та оточення, моральні цінності суспільства, відмову від брехні та лицемірства, що кінець кінцем підштовхує головного героя до фатальної розв’язки, справжні події та їх інтерпретацію суспільством, яке перебуває в омані удаваних цінностей. Досліджує відчуженість (це підтверджується і назвою твору) людини від світу і людей, що породжує відчуття абсурдності буття, а все це призводить до духовної і моральної загибелі особистості.

«Сторонній» - це історія Мерсо, простої людини з передмістя Алжиру, життя якої мало чим відрізняється від життя інших. Але майже випадковий постріл, спричинений скоріше спекою і моральною та інтелектуальною інфантильністю, ніж злою волею, перериває це дрімотне існування. Пересічний обиватель потрапляє на лаву підсудних. Він нічого не приховує, охоче зізнається в усьому, допомагає слідству, але суду цього виявляється замало. Йому, громадській думці, яку він уособлює, потрібне каяття Мерсо в злій волі. Оскільки убивство є по суті невмотивованим, що незрозуміло й неприйнятно для оточення та й для самого суду, починають шукати в попередньому житті підсудного факти і вчинки, що призвели до злочину. Кожний його крок тепер розглядається під таким кутом зору. Мерсо не опирається, він не хоче брехати собі на користь. Проте саме це видається суддям хитрою тактикою, посяганням на засади суспільства, і тому Мерсо заслуговує найсуворішої кари.

Роман поділено на дві однакові частини, які змальовують одні й ті самі події, але з різних точок зору. Друга частина є дзеркальним, хоч дещо викривленим, відбитком першої. Сухі очі перед труною матері сприймаються оточенням як черствість морального страховиська, далекого від синівської любові; вечір наступного дня проведений з жінкою, - як блюзнірство; поверхове знайомство з сусідом-сутенером перетворюється на приналежність до злочинного світу; пошуки прохолоди біля струмка - у заздалегідь обдуману помсту людожера. У залі засідань Мерсо не може позбутися враження, що судять когось іншого, він не пізнає себе в цій істоті без сорому і совісті, яка постає зі слів випадкових свідків. І Мерсо відправляють на ешафот по суті не за той злочин, який він насправді скоїв, а за те, що відмовився прикидатися і брехати.

Головний герой твору - Мерсо. Правильніше його було б назвати антигероєм. Автор не подає його портрета, читач не знає, привабливий він чи ні. Із тексту твору дізнаємося, що він учився в університеті, але тепер нічим не відрізняється від робітників та службовців, не цікавиться книжками, віддає перевагу розважальним кінофільмам. Мабуть, у нього є певні здібності, бо патрон пропонує йому підвищення, але він з цього не радіє, оскільки не відзначається працелюбством. Він не прагне зробити кар’єру, має подругу Марі, але про палке кохання годі й говорити. У Мерсо була мати (роман починається з повідомлення про її смерть), але вони давно стали чужими. Головною рисою його характеру є байдужість, навіть до власної долі. Проте в другій частині читач починає співчувати Мерсо, його чесній поведінці, небажанню лицемірити. На смерть Мерсо йде не байдужим, він згадує радощі, які отримав від спілкування з природою, сумує за принадами Марі, по-новому згадує матір. Та все це не впливає на його поведінку. У фіналі Мерсо висловлює побажання, аби у свідків його страти вирвався крик ненависті. Отже, опір машині брехні робить нарешті Мерсо людиною.

Інші персонажі повісті (мати, сусід, Марі, судді та інші) відіграють другорядну роль. Вони лише свідки життя і злочину Мерсо, які, навіть, попри своє бажання, ведуть його до фатального фіналу.

Стиль роману на перший погляд видається простим і невибагливим. Особливе місце відводиться пейзажам. Середземноморська природа в художній тканині твору сприймається як повноправна дійова особа. Вона животворна, але й згубна. А. Камю виступає тут як великий майстер деталі. Синтаксис та лексика прості й невибагливі, що підкреслює драматизм того, що відбувається.