Генріх Белль (1917 - 1985)
Генріх Белль (1917 - 1985)
Генріх Белль - один із найвизначніших майстрів німецької реалістичної прози XX ст., лауреат Нобелівської премії 1972 року, удостоєний її, як зазначалося при врученні нагороди, «за творчість, яка поєднала широке осмислення дійсності з високим мистецтвом творення характерів і стала визначним внеском у відродження німецької літератури... Це відродження можна порівняти з воскресінням культури, що вже здавалася повністю загиблою, однак, поставши з пеплу, дала нові паростки життя».
Народився Генріх Теодор Белль 21 грудня 1917 р. в сім’ї майстра- червонодеревника зі спадковими католицькими традиціями. Він ріс у Кельні, одному з найбільших міст Рейнської області в атмосфері прихованої опозиції.
У кельнській гімназії захопився літературою, почав писати вірші та оповідання. Був одним із небагатьох учнів, які відмовилися вступити до гітлерюгенту (Союз гітлерівської молоді). З 1939 р. навчався в університеті з двох спеціальностей - «германістика» і «класична філологія», однак освіту не закінчив, отримавши повістку від вермахту. Незабаром опинився на війні.
Як солдат-піхотинець воював на західному і східному фронтах, чотири рази був поранений і закінчив війну в американському полоні. «Війна, - писав Г.Белль, - залишилася в моїх очах жахливою машиною отупіння, кривавого отупіння».
Після повернення додому (восени 1945 р.) деякий час навчався в Кельнському університеті, потім працював у майстерні батька, у міському бюро демографічної статистики, не полишаючи письменництва. Одна з головних причин, яка спонукала до творчості, - соціально-історичного плану. «Це було пов’язано, - згадує Г. Белль, - із враженням від світової економічної кризи на початку 30-х років, із зруйнуванням цілісного світу, і цей крах був тотальним..» Ще один імпульс, власне психологічного характеру, зумовлений романтичною загадковістю, інтригуючою анонімністю великого міств. Урешті, стимул міг приходити і від самої літератури. У сім’ї Г. Белля книги були у великій пошані. Учителями в житті й творчості були Ф. Достоєвський, Л. Блуа, Дж.-К. Честертон, Ч. Діккенс, П. Клодель, Ф. Моріак, І. Іво, Р. Шнейдер, В. Бергенгрюль, Г. де Форт.
Пам’ять про страшні роки фашистського терору, про жахливі воєнні злочини, про вину і відповідальність німецької нації зумовила особливу увагу письменника до протиріч післявоєнної дійсності. У 1949 р. була опублікована і отримала схильний відгук критики перша повість «Потяг прийшов вчасно» - історія молодого солдата, якого очікує повернення на фронт і швидка смерть. Нею Г. Белль започаткував серію книг про абсурдність війни та труднощі післявоєнних років. Такими є «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...» (1950), «Де ти був, Адаме?» (1951), «Дім без господаря» (1954), «Хліб ранніх років» (1955).
Значне місце в творчості Г. Белля посідають романи, в яких показані долі звичайних німців, по-своєму винних у трагічних і ганебних поворотах історії Німеччини, але здатних усвідомити свою відповідальність і по-новому поглянути на світ. Серед них «Більярд о пів на десяту» (1959), «Очима клоуна» (1963), «Груповий портрет з дамою» (1971) та ін.
На найтрагічнішому зламі свого життя, в момент надзвичайної самотності, кинутий коханою жінкою, зневірений в релігії, святості сімейних уз, можливості людського взаєморозуміння, клоун Ганс Шнір («Очима клоуна») виходить на привокзальну площу, щоб з капелюхом у руці виконати сатиричні куплети. Так лише трагічною клоунадою закінчується його справедливий протест проти світу брехні та неволі. Письменнник добре розуміє, що врятувати сучасний світ може лише духовність. Та якщо в цьому творі історія подана крізь призму сучасності, то в романі «Більярд о пів на десяту» - навпаки, сьогодення подане немовби крізь призму історії.
Велику роль у творчій біографії Г. Белля відіграла його діяльність у рамках ПЕН-клубу. Як представник цієї міжнародної письменницької організації він надавав підтримку художникам слова, що зазнавали утисків у країнах комуністичного режиму. Відома його допомога Олександру Солженіцину, якого було вислано за межі батьківщини в 1974 р.
Серед класиків слов’янської культури Г. Белль надавав перевагу Ф. Достоєвському, про якого написав сценарій телевізійного фільму «Федір Достоєвський і Петербург», згадував про нього у своїх есе та інтерв’ю.
У 1972 р. він першим серед німецьких письменників був удостоєний Нобелівської премії. На рішення Нобелівського комітету вплинув вихід роману письменника «Груповий портрет з дамою» (1971), в якому письменник намагався відтворити грандіозну панораму історії Німеччини XX століття.
Г. Белль помер 16 липня 1985 р., коли гостював в одного зі своїх синів неподалік Бонна.