Основні тенденції розвитку прози XX століття - Ніколенко О. М. 2010

Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...(1950)
Генріх Белль (1917 - 1985)

Оповідання входить до однойменної книги оповідань, що об’єднаних спільним задумом і органічно пов’язаних ідейно-тематично. Текст заголовку незавершений. Це початок відомої епітафії у Фермопілах: «Подорожній, коли прийдеш у Спарту, повідай народу, що бачив лежачими тут нас, як закон повелів усім спартанцям». Напис увічнює бій, що розгорнувся біля Фермопіл у 480 р. до н.е. в епоху греко-перських війн, коли героїчною смертю поліг загін воїнів- спартанців чисельністю 300 чоловік на чолі з царем Леонідом. Згодом спартанці

поставили на могилі героїв пам’ятник. Узагальнюючий заголовок збірки поєднує гіркий біль, співчуття та іронію, які визначають зміст вміщених у ній творів.

Г.Белль пише про страшні роки Другої світової війни, яка наклала відбиток на долю та свідомість кожного, передає почуття внутрішньої спустошеності, розірваності свідомості, абсурдності буття.

У центрі твору - доля юнака, який зі шкільної лави потрапляє у полум’я війни. Тяжко поранений, він опинився у воєнному шпиталі, розташованому в колишній гімназії. У коридорах він бачить таблички з номерами класів, бюсти Цезаря, Цицерона, Марка Аврелія, портрети пруського короля Фрідріха II і філософа Ніцше. Автор показує зіткнення жорстокої дійсності та ілюзій, які прищеплювали юнакові всією системою навчання. Світ, який колись полонив його, став мертвим.

У поле зору героя потрапляє й хрест, точніше не сам хрест, а його обрис, який виступає над дверима приміщення. Він згадує, що в його рідній гімназії в м. Бендорфі, яка колись носила ім’я святого Фоми, був саме такий хрест. І хоч його зняли, оскільки гімназії присвоїли ім’я Фрідріха Великого, на його місці залишився яскравий слід, незважаючи на неодноразові спроби його забілити: «... темний і виразний хрест, як і вперше, виділявся на ясній стіні, і, я гадаю, вони вбили всі свої гроші на ті фарби, та не могли нічого вдіяти: хрест було видно.». Так з’являється в розповіді образ нескореного християнства, суть якого в моралі справедливості й згуртованості людей.

Кульмінаційним моментом оповідання є епізод, коли юнак на дошці малювального залу побачив сім разів написаний його рукою каліграфічним почерком рядок «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...». «Ось він, ще й досі стоїть там, той вислів, що його нам звелів тоді писати, в тому безнадійному житті, яке скінчилося лишень три місяці тому. О, я пам’ятаю, мені не вистачило дошки, і вчитель малювання розкричався, що я не так, як слід, розрахував, узяв завеликі літери».

Сумніви в душі героя розвіялися. Це його гімназія, де він провчився останні вісім років. Юнак уявляє, як в списку полеглих у роки війни стоятиме і його ім’я, вкарбоване в каміння, а в шкільному календарі проти його прізвища буде написано: «пішов зі школи на бойовище й поліг за.» Асоціація, що виникла у свідомості головного героя, далеко не оптимістична. Песимізм зумовлений цілком тверезим розумінням безрадісної картини навколишнього світу. Графічна незавершеність фраз допомагає письменнику показати абсурдність буденності.

Опинившись на операційному столі, юнак раптом побачив, що він втратив обидві руки і праву ногу.

В оповіданні перед нами постають усі елементи сюжету, але узагальнюючий його зміст ширший за сам сюжет.

Композиційно оповідання є розповіддю про один епізод із життя головного героя, в художню структуру якого немов кадри кінохроніки, вмонтовані його роздуми-спогади. Нашаровуючись з небувалою чіткістю, вони відбивають соціально-історичні катаклізми епохи, розкривають характер і стан головного героя. Вони пройняті авторською іронією, яка межує з сатирою, з характерним для Г. Белля підтекстом. Об’єднуючи в один ряд те, що не об’єднується, письменник створює враження нісенітниці та абсурду. Абсурдність долі речей - це абсурдність соціальних взаємин. Юнак відчуває абсурдність навіть тоді, коли життя ще існує для нього, як Велике Невідоме.

Оповідь ведеться від першої особи в двох планах - зовнішньому і внутрішньому. У процесі її розвитку стає очевидним, що герой чітко говорить про другорядне, а щодо головного читач може лише здогадуватися. У цьому йому активно допомагає підтекст, який визначає його ставлення до бездуховного світу. Хід подальшої розповіді підтверджує цей висновок: повторюваний епітет «мертвий» передає настрій юнака, рух його почуттів, ставлення до життя.

Атмосфера трагічної безвиході посилюється психологічними деталями (таблиця з іменами полеглих, незакінчений напис на дошці та ін.). Підтекст перетворює звичайне слово «чорний» («чорні рами», «чорні гачки», «чорні хмари», «чорні запони» та ін.) на символ розпачу. Категорії «незникаючої туги» в творі протистоїть категорія «надії». Майбутнє Г. Белль пов’язує з ідеєю духовності, втіленням якої є символ непідвладного часові хреста.