Основні тенденції розвитку прози XX століття - Ніколенко О. М. 2010
Дім без господаря (1954)
Генріх Белль (1917 - 1985)
Цей роман мав поворотне значення у творчій долі письменника передусім тому, що в ньому вперше пролунав мотив живучості фашизму в повоєнній Німеччині. Окрім того, твір, в основі якого - антитеза заможні й незаможні, духовність і бездуховність, вирізняється глибокою художньою довершеністю.
Дружба одинадцятирічних школярів Мартіна Баха і Генріха Брілаха, що народилися в роки Другої світової війни і зростають без батьків, допомагає романісту чітко виявити соціальні контрасти. Обох школярів письменник наділяє чутливою душею, зрілою свідомістю.
Генріх Брілах пізнає приниження бідністю на власному досвіді. Він народився в бомбосховищі під час повітряного нападу на місто. Його нарекли ім’ям батька, який гине через три місяці після народження сина. Убозтво і голод змусили матір Генріха шукати допомоги у представників сильної статі. «Хлопчик, - пише Г.Белль, - ріс із твердою впененістю, що поруч з матір’ю завжди повинен бути який-небудь дядько».
У його перші роки таким дядьком став Ерік, потім з’явився новий дядько - Герт. Генріху виповнилося п’ять з половиною років, і він тоді немало зробив, щоб прогодувати себе і матір, виконуючи на чорному ринку будь-які доручення численних сусідів по будинку. Генріх страждає за матір, яку називають «аморальною»: після зникнення Герта в будинку з’являється спочатку новий дядько на ім’я Карл, а потім дядько Лео. Для хлопчика єдиним світлим спогадом у житті був батько, на фото якого він щодня дивиться. З любов’ю і ніжністю Генріх ставиться до народженої сестрички Вільми, до матері, на яку чекають усе нові труднощі (відмова Лео у матеріальній допомозі тощо).
«Три світи знав Генріх Брілах, - відзначає письменник. - Перший світ- це школа і все, чому навчали там, все, що казав священик на уроках. І все це суперечило тому, що він бачив у світі Лео, у світі, в якому він жив. Третій світ - світ Мартіна - був зовсім не схожий на перші два. Це був світ холодилників, світ, де жінки не прагнуть вийти заміж, а гроші не відіграють ніякої ролі. Три світи знав Генріх, але жити він хотів тільки в одному - у власному». Це світ добра, чистоти, взаєморозуміння і благополуччя.
Г. Белль завершує свою розповідь про хлопчика на оптимістичній ноті. Переїжджаючи з матір’ю у нове помешкання, Генріх сподівається, що в їхній дім прийде нарешті щастя. З собою бере усе найсвятіше, що символізує духовність: підручники, молитовник, фото батька, улюблені книги. На думку письменника, саме духовність здатна змінити життя хлопчика, як і світ у цілому.
Мартін Бах, який живе теж без батька, але в достатку, придивляється до життя свого товариша і водночас замислюється, починає сумніватися в догмах катехізису, не хоче миритися з порядками, при яких одні задоволені, інші - голодні.
У смерті батька Мартіна, поета Раймунда Баха, який за чотири роки перебування в армії «не написав нічого, що могло б його порадувати, бо нацизм убив у ньому душу», винен офіцер Гезелер, який послав свого підлеглого в небезпечну розвідку, по суті, на вірну смерть. Бабуся змушує онука твердо пам’ятати і повторювати це ненависне ім’я.
З перебігом подій у романі все повніше розкривається сутність Гезелера. Він, як і Шурбігель та Вілліброд, за часів гітлерівської влади зручно прилаштувався до нацизму, а десять років по тому, коли став літератором, пише статті, читає лекції про поезії Раймунда Баха, виступаючи поборником демократії та християнської моралі. Так реалізується у творі важливий ідейний мотив викриття в сучасному світі «духовних» спадкоємців Гітлера і Геббельса, які виступають під різною машкарою.
У фіналі роману бабуся Мартіна накидається на Гезелера, «нагороджує» гучними ляпасами Шурбігеля і Віллібрада. Не задовольняючись зовнішнім перебігом подій, Г. Белль прагне розкрити психологію бабусі. Закарбовується в пам’яті епізод, де вона розповідає Мартіну про мармеладну фабрику, джерело багатства їхньої сім’ї. Бабуся з гордістю показує хлопчикові діаграми, які свідчать, що після приходу Гітлера до влади, і особливо в роки війни, крива прибутків почала стрімко підніматися вгору: фірма обслуговувала нациські збори, літні табори та інші багатолюдні зібрання. Бабуся сумує з приводу того, що її донька Нелла залишається без чоловіка, а улюблений онук Мартін росте без батька. Але за своєю класовою сутністю вона належить до тих, хто сприяв утвердженню фашистської влади і несе свою частку відповідальності за злочини. Так само, як і в романі «Де ти був, Адаме?», автор показує проблему національної провини і відповідальності. Г. Белль постає тут як продовжувач лінії Б. Брехта, який у п’єсі «Матінка Кураж та її діти» був виразником різко негативного ставлення до позиції «середнього німця», сліпота і байдужість якого були на руку прибічникам війни.
Г. Белль не забуває згадати і про те, що невинні рекламні віршики, які складав покійний Раймунд Бах для підприємства свого тестя, красувалися на етикетках банок з повидлом, що надходили в розпорядження вермахту: і Раймунд, і його друг Альберт удосталь надивилися на ці банки, що валялися на узбіччях доріг війни.
Бездуховність життя сприяє ранньому дорослішанню Мартіна, вмінню аналітично мислити. Значущими є заключні рядки соціально-психологічного роману: «Мартін спробував заснути... Згадались слова молитви: «Якщо ти, Господи, не простиш нам гріхи наші, то хто ж тоді залишиться праведним?» І відразу ж з мороку постало грізне перше послання катехізису: «Для чого прийшли ми у світ цей?» «щоб служити Господу, возлюбити його і вознестися в царство небесне», - машинально прошепотів він. «Але служити Господу, возлюбити його і вознестись в царство небесне - це ще не все, цього мало! Завчена відповідь на грізне питання раптом здалася йому жалюгідною, і вперше усвідомлений сумнів охопив його. Щось пішло назавжди з його життя, - він тільки не розумів, що це було». Герой побачив, що високі поняття, які навіювались йому системою виховання і навчання, суперечать жорстокій реальності.
Для Белля-католика релігія - поняття не догматичне, а скоріше етичне. Він не перекладає на сили небесні відповідальність за те, що відбувається на Землі, тверезо оцінює слова й діяння представників католицького духовенства.
Завдання, які ставив перед собою письменник, сприяли оновленню його стилю, появі нових рис у його художній манері. Чіткіше тепер звучить засуджуючий, оцінюючий голос автора. Психологізм виявляється і в новій розповідній манері, у якій він нічого не говорить «від себе», а непомітно підключається до роздумів, вражень одного чи іншого персонажа. Численність точок зору оповіді ускладнює процес сприйняття твору, але натомість дає об’єктивніше змалювання дійсності, активізує аналітичну думку читача, дозволяє вступити у тісний контакт з людьми, по яких тут ідеться. Причому в романі велике значення надається звучанню голосів Мартіна і Генріха: події й люди подані такими, якими їх бачать діти. У такий манері оповіді, мабуть, побічно відбивається досвід американського письменника У. Фолкнера, якого Г. Белль високо цінував.
Характерна особливість стилю Г. Белля - увага до деталей, до тих мікроелементів дійсності, в яких одиничне перехрещується із загальнозначущим. Бабуся Мартіна, наприклад, не розлучається зі своєю чековою книжкою, в якій втілено підсумок її життя, а мати Мартіна Нелла постійно слухає музику «примітивно сентиментальну», з уривками мелодій, що відповідає її душевному станові.
Велике значення мають внутрішні монологи, «потік свідомості», іронія, сатира, сарказм, грубо прозаїчні подробиці, антитеза - засоби, які сприяють створенню соціально-психологічної характеристики персонажів. Іронія Г. Белля, наприклад, набуває обурливого, викривального характеру і переростає в сарказм у словах Нелли Бах: «Я більше ніколи не вийду заміж. Вже краще буду вдавати невтішну вдову, ніж усміхнену дружину - початкову клітину - ...ітчизни, ... ароду».
А вводячи в роман потік свідомості Мартіна («Дядько Брілаха, Лео, був вахмістром, вахмістр і кондуктор - кольорове фото на кухонній шафі між саго і крупою. Що таке саго? Від цього слова віяло Південною Америкою. Потім виникали запитання з катехізису - вир чисел.»), письменник перехрещує, зближує різні поняття, розкриваючи тим самим багатство внутрішнього світу хлопчика.
Узагальнення, підтекст - стильова домінанта поетики Г. Белля. Невипадково глибоко символічною є назва аналізованого роману. «Дім без господаря» - це не лише світ без батьківства, але й світ без Бога.
Художня спадщина Г. Белля є набутком світової культури. Незаперечну цінність мають реалістичні твори письменника, в яких утверджуються ідеї миру і добра, непримиренності до фашизму, расизму, загарбницьких воєн, соціальної несправедливості, бездуховності. Сила письменника - у тонкому розумінні людської душі, у зверненні до моральних почуттів читача, у своєрідності структури творів, у постійних пошуках неординарних, дійових художніх засобів, що дозволяло йому в кожній книзі по-новому пов’язувати одиничні долі, буденне життя людей з центральними проблемами сучасного світу.