Основні тенденції розвитку прози XX століття - Ніколенко О. М. 2010

Ясунарі Кавабата (1899 - 1972)
Ясунарі Кавабата (1899 - 1972)

Ясунарі Кавабата - перший японський лауреат Нобелівської премії в галузі літератури, яку він отримав у 1968 році за «письменницьке мистецтво, що виражає сутність японського мислення». У чому ж воно полягає? Традиційний тип мислення японців передбачає цілісне сприйняття світу, тобто погляд на речі «зовні» і «зсередини» одночасно. Згідно з ученням школи «дзен», до якої належав Ковабата, кінцева мета «споглядання» - відчуття єдності зі світом, подолання свого маленького «я», що повинно «розчинитися в атмосфері дійсності». Велике значення тут мають інтуїція, внутрішнє пробудження, відмова від традиційної логіки. Тому в поетиці японського мистецтва центральне місце посідає прийом натяку (йодаю), який допомагає відчути те, що не можна побачити зором і осягнути розумом, а лише «зрозуміти серцем». Це визначає своєрідність творчості Я. Кавабата.

Ясунарі Кавабата народився 11 червня 1899 року в місті Осака в сім’ї лікаря. Батько майбутнього письменника, крім своєї спеціальності, цікавився літературою та мистецтвом. Однак, коли хлопчику виповнилося лише два роки, батько помер, а через рік померла й мати. Ясунарі виховували бабуся та дідусь (батьки матері); після смерті бабусі та сестри він залишився з дідусем, якого дуже любив.

У шкільні роки Кавабата захоплювався живописом, мріючи стати художником. Але в 12 років він змінює своє рішення і пробує сили в літературі. Перший твір - «Щоденник шістнадцятирічного» (1914, опубл. 1925) - передає щирі й безпосередні почуття дитини, на очах якої відбулося стільки трагедій і поступово згасли дні дідуся, останньої близької людини. Ще в юнацькі роки Ясунарі Кавабата виявив талант спостереження за іншими людьми. На сторінках його ранніх творів з’явилося чимало цікавих думок про тих, хто його оточував, про їхні співчуття, безкорисність, душевну щедрість. «Люди оточили мене увагою, - напише потім у своїй «Літературній автобіографії» митець, - і я став одним із тих, хто не здатен образити чи ненавидіти інших».

Великий уплив на становлення майбутнього письменника справили твори японської класики, насамперед «Гендзі-моногатарі» - роман про принца Гендзі. Однак не тільки середньовічні епопеї з їхніми батальними сценами й кодексом честі самураїв привертали увагу Ковабата. Він із захопленням читає твори зарубіжної літератури, особливо скандинавських і російських авторів. Із скандинавських письменників йому найбільше подобався А. Стринберг. А серед російських класиків віддає перевагу Л. Толстому, Ф. Достоєвському, І. Тургенєву А. Чехову.

Вступивши в 1929 році до Токійського університету, Ясунарі Ковабата значно розширив коло своїх мистецьких уподобань. Він серйозно займається вивченням не тільки літератури, а й шедеврів світового мистецтва. Ознайомився з творами Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рембранта.

В університеті разом з іншими студентами Кавабата видавав літературний журнал «Сінто» («Новий рух»), в одному з випусків якого було надруковане його оповідання «Картина для поминання», що привернуло увагу японських літераторів. По закінченні університету в 1924 році взяв участь у створенні журналу «Бунгей дзідай» («Сучасна література»), з яким в Японії пов’язують початок нового літературного напряму - сіканкакуха (неосенсуалізм). Великий уплив на засновників видання мали модерністські письменники Заходу (Дж. Джойс, Г. Стайн). Із точки зору японських неосенсуалістів, література не повинна бути тільки копією об’єктивної дійсності, вона - завжди плід суб’єктивних вражень, переживань, почуттів, сумнівів автора. Однак Кавабата у цій групі молодих майстрів посідає особливе місце. На відміну від інших, він не відмовляється від національних художніх традицій, класичних уявлень про прекрасне. Пізніше він писав: «У захопленні від літератури Заходу я намагався наслідувати кращі її зразки. Але по суті я - східна людина і ніколи не втрачав свого власного шляху».

Невелика повість Ясунарі Кавабата «Танцівниця з Ідзу» (1925, опубл. 1926) створена в традиціях японської літератури, одразу привернула увагу літературної критики і здобула автору популярність серед публіки. По суті, це перший його значний твір, у якому виявилися характерні риси стилю митця - задушевність, м’якість, спокійність.

Однак справжній успіх і заслужене визнання прийшли до письменника після появи нової повісті - «Снігова країна» (1934 -1947). Цей твір визнано одним із найкращих у прозі Японії. Таємниця людського кохання і таємниця принадності природи снігового краю стають предметом філософських роздумів митця, котрий намагається знайти ключ до відкриття вічної гармонії світу. Твір написаний на основі принципу вабі (неяскравої, приглушеної краси). Цей принцип дозволив письменникові показати цінність кожної миті людського життя і неповторність природи. Взаємини токійця Сімамури та сільської гейші Комако зображуються на тлі різних пір року, як цього вимагала дзен-буддистська естетика. Крім реального, у повісті велике значення має психологічний план. Автор заглиблюється в підсвідоме, у світ почуттів і вражень, які для нього не менш значущі, ніж навколишній світ. Ясунарі Кавабата заявив про себе як талановитий майстер ліричної прози, у якій знайшла відбиток духовна суть сучасного японця.

Під час Другої світової війни і в повоєнні часи письменник багато подорожував по Маньчжурії, приділяв увагу вивченню класичного японського роману XI століття.

У 1960 році Кавабата відвідав кілька американських університетів, де читав семінари з японської літератури. У своїх лекціях він наголошував на неперервності її розвитку з XI до XIX століття, а також на тих змінах, які відбулися в японському мистецтві XX століття, коли особливо посилився вплив Заходу.

У повістях «Тисячокрилий журавель» (1951), «Голос гір» (1954), «Давня столиця» (1962), що розвивають усталені традиції класичної японської словесності, Ясунарі Кавабата порушує проблеми моралі і краси, намагаючись врятувати суспільство XX століття від бездуховності. Тривоги й хвилювання цілих поколінь, їхні моральні та естетичні ідеали дали поштовх для творчих шукань письменника, для якого завжди були близькими і духовні традиції світової літератури, і цінності японського народу. Думка про те, що минуле знищити неможливо, що воно продовжує існувати, що в «давно покинутих місцях ми зустрічаємо втрачений час», надає особливого забарвлення художній творчості Кавабата. Митець упевнений, що зв’язок часів не розпався, що минуле існує в теперішньому, пронизуючи його невидимими променями. Кавабата володіє здатністю відтворювати цей ланцюг часів, відчуваючи світ у трьох часових вимірах: у минулому, теперішньому, майбутньому. Ця тривимірність нерідко виступає як єдність спогадів, вчинків і марень його літературних героїв. Найбільш відчутно це виявилося в повісті «Тисячокрилий журавель».

Письменник завжди зберігав політичний нейтралітет, але наприкінці 60-х років він порушив цей принцип, підписавши петицію проти «культурної революції» в Китаї.

16 квітня 1972 року важко хворий Ясунарі Кавабата покінчив життя самогубством у себе вдома в Дзусі. Мотиви самогубства залишилися нез’ясованими.