Основні тенденції розвитку прози XX століття - Ніколенко О. М. 2010

Замок (1926)
Франц Кафка (1883 - 1924)

Важко зрозуміти символіку цього роману. Образ самого замку можна тлумачити по-різному: як утілення влади, світобудови або закону.

Герой «Замку» землемір К. повністю деперсоналізований. Про його минуле майже нічого невідомо, ми не знаємо навіть його зовнішності. Але, зумисне уникаючи опису зовнішніх обставин життя героя, автор підкреслює невідворотне внутрішнє бажання землеміра К. за будь-яку ціну проникнути в замок, що повністю підкорив собі село. Це прагнення подолати свою ізольованість від людської спільноти і стає основним мотивом роману, що визначає усі думки та вчинки його героя.

Однак К. вступає в боротьбу з властями замку не за звільнення жителів села від їх добровільного рабства, а за власне право влитися у це життя (монотонне і безрадісне), і у цій боротьбі поступається власною гідністю. Дозволивши К. жити в селі, влада замку дала йому найнижчу посаду слуги при школі. Жертвує він і коханням до Фріди, яка сміливо і рішуче виступає проти нав’язаної їй долі й ладна йти за землеміром хоч на край землі (у Ф. Кафки любовні стосунки героїв зображені вкрай прямолінійно, без психологічних переживань). Але спроба Фріди вирватися на волю закінчується повним крахом. Відчувши, що вона потрібна К. тільки як засіб для досягнення його особистої мети (побачення з Кламмом - високопоставленим чиновником замку), Фріда залишає землеміра і потрапляє у ще принизливіше рабство, ніж раніше.

Власне, усі спроби скинути із себе гніт влади замку, бюрократичний апарат якого проник у найрізноманітніші сфери життя села, закінчуються для його жителів невдало (історія Амалії). Найгірше, що в селі немає того, до чого завжди прагне людина, свободи. Тут волелюбні вчинки окремих людей урівнюються поразкою інших, і як результат - у житті встановлюється баланс неволі, який виникає тому, що свобода взагалі неможлива. Ця думка є наскрізною для роману.

Неминучість неволі усвідомлює і сам землемір К., але він готовий одягнути ярмо підлеглості, аби не бути ізольованим від людей. По суті К. капітулює перед життям - перед непізнаними силами, які панують у ньому й управляють долями людей. Конфлікт людини і суспільства, людини і життя, як стверджує Ф. Кафка, не може бути розв’язаним.

Багато сцен із щоденникових записів, листів перенесені у художні твори письменника. Ф. Кафка випередив свій час у розумінні явищ, що позбавляють особистість гідності й волі. Митець не розв’язує глобальних або етичних проблем, а тільки порушує їх. При цьому він виявляє себе справжнім провидцем і водночас великим майстром слова.